Клас бандури.
Вища педагогічна кобзарська школа у Стрітівці з'явилася у 1989 році. Місцевий учитель музики, бандурист Володимир Горбатюк розповів голові колгоспу Олексію Іванову про кобзарів. «Я був вражений - це ж козацькі пропагандисти! - згадує Олексій Пилипович. - Пішли з Горбатюком до голови Українського фонду культури Бориса Олійника, він написав листа до Вiталiя Масола, завдяки якому нам виділили 500 тисяч рублів. Тільки-но гроші прийшли - мене викликають у район, кажуть: «Що там у вас за осине гніздо?». Довелося роз'яснювати цю ідею ще й у ЦК КПУ. Там схвалили створення школи, але гроші тримали до грудня. А що таке невикористані гроші в той час? За таке і з партії, і з роботи виганяють! То я на свої кошти закупив батареї опалення. За рік побудували гуртожиток, зробили ремонт школи, придбали бандури».
Iз того часу через горнило Стрітівки пройшли півтори сотні хлопців, поглиблено вивчаючи не лише музику, а й фольклор та українську історію. Приїжджають сюди звідусіль, навіть зі столиці. Живуть у гуртожитку, чотири рази на день безкоштовно харчуються, а з цього року ще й мають стипендію. Багатодітні й не надто забезпечені родини охоче присилають до Стрітівки своїх підлітків, а для сільських дітей - це також шанс отримати музичну освіту і поступити згодом до престижних ВНЗ.
З минулого року до кобзарської школи вперше прийняли дівчат. «Дівчатка не будуть у нас співати кобзарський репертуар, - пояснює заступник директора Наталя Добровольська. - Вони вивчатимуть народні пісні, фольклор і педагогіку. Адже Україні потрібні освічені вчительки й виховательки». Однією з трьох «піонерок» стала Настя Кошелюк з діаспори в Білорусі. «Я була на Четвертому всесвітньому форумі українців у Києві й на Андріївському узвозі побачила, як велика група людей оточила двох хлопців-бандуристів, як потім виявилося, випускників Стрітівської школи, - згадує Настя. - Я чула, як звучить бандура, але саму бандуру ніколи не бачила. І мені захотілося навчитися на ній грати. Хлопці порадили мені поступати до Стрітівської школи, хоча я не маю музичної освіти, українською писати тоді зовсім не вміла, історію України теж майже не знала. Хоча змалку співала в хорі. Коли я приїхала в Стрітівку, мене вразили гори, ніби це не Київщина, а Карпати. І всі тут говорять українською. Бо в нас, у Бресті, хоча це етнічно українська земля, говорять російською».
«Ми приймаємо на перший курс після дев'ятого класу загальноосвітньої школи, - каже Наталя Добровольська. - Якщо дитина дуже хоче і має надзвичайні здібності, то приймаємо і до восьмого класу, тоді вона два роки навчатиметься на підготовчому відділенні. Слід попередньо приїхати на прослуховування для виявлення музичних здібностей, підготувавши якусь пісню. Бандуристи, як правило, приїжджають із викладачем. Потім є співбесіда про історію і культуру України і диктант з української мови. Перший семестр - відбірковий. Якщо студент не вміє працювати над собою, то будуть марними і зусилля викладачів».
Школа працює за програмою музичного училища, спеціалізація «народні інструменти, бандура». Вільного часу в стрітівських студентів майже немає. Зате є хор, диригування, ансамбль бандуристів, власне бандура, теорія музики, сольфеджіо. Хором, до речі, завідує доцент кафедри хорової підготовки Національної музичної академії Едуард Сенько. Нещодавно стрітівські хористи записали на компакт-диск твори Леонтовича на студії Національної телерадіокомпанії. Обов'язковим предметом є фортепіано. Кілька років у програмі була сопілка, важливий фактор музичного розвитку, що допомагає опановувати нотну грамоту дітям без музичної підготовки. Але викладач, відомий сопілкар-віртуоз Олесь Журавчак, не зміг більше їздити.
«Кобзар, бандурист має добре знати фольклор, щоб відрізнити старовинну пісню від підробки. На перших курсах ми привчаємо учнів до колосальної праці, до вивчення академічних наукових видань, скажімо, Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. Максима Рильського, щоб вони могли проаналізувати 5-10 варіантів і реконструювати старовинний, представивши його сучасній публіці», - каже Наталя Добровольська.
Музикознавець Наталя Добровольська працює у Стрітівській школі вже 15-й рік. Каже, що раз на місяць студентів возять до Києва на оперні й драматичні вистави, до філармонії, на різні концерти. До того ж влаштовують свої концерти. На четвертому курсі викладачі радять студентові, де краще продовжити навчання. Це - студії при хорі ім. Верьовки і капелі бандуристів, Педагогічний університет імені Драгоманова, Національний університет культури і мистецтв, а інколи й Музична академія. «На цих дітей є попит у ВНЗ, - каже колишній викладач методики музичного виховання Стрітівської школи Іван Личак. - Я сам закінчив свого часу музичне училище, з нас половина не продовжила навчання у ВНЗ, а тут 90 відсотків поступають».
Утім майже ніхто з випускників не йде педагогічною стежкою. «Ми з хлопцями багато про це говорили, - розповідає Наталя Добровольська. - Вони вважають, що для того, аби щось нести наступним поколінням, тим паче філософію кобзарства, треба мати щось у собі. Ми ще не маємо випускників, старших 30 років. Вони набираються знань і досвіду, щоб потім піти до дітей. Хтось співатиме зі сцени, хтось популяризуватиме фольклор, створюватиме музичні інструменти. Нам важливо, щоб вони любили бандуру, були музично грамотні й знали пісні».
За всю історію школи жодного разу не міняли інструментів: як закупили сімнадцять років тому двадцять п'ять бандур, так більше і не спромоглися - дорого. Один інструмент коштує тисячу доларів. Цього року школа завдяки спонсорській допомозі закупила ксерокс, і тепер студенти можуть копіювати собі сторінки книжок із домашніх бібліотек викладачів, які ті возять з Києва. Адже можливостей для систематичної закупівлі відповідних книг і дисків з музикою та фільмами у школи немає. «Порівняно з 1991-95 роками сьогодні є багато видавництв, які на фаховому рівні друкують нотні збірники. Ми вже отримували від них різні пропозиції, прайс-листи й каталоги. Але нотні видання доволі дорогі. Ми зв'язуємося з науковцями-упорядниками і поки що нам дарують, - ділиться Наталя Добровольська. - Щодо відеотеки, то ми знаємо, що є фільми про обряди, музичне мистецтво, українську культуру взагалі. Але у нас їх немає. Для фонотеки ми отримали в подарунок від Товариства «Просвіта» серію «Етнічна музика України».
У перші роки учням на випускному вечорі дарували бандуру. З 1998-го такої можливості не стало. Чернігівська музична фабрика все ще випускає бандури, але ж, за останнім прайс-листом, звичайний інструмент коштує 4 з половиною тисячі гривень, а концертний - 6 тисяч. Студенти навчаються на шкільних інструментах, але власних не мають. За словами директора кобзарської школи, заслуженого вчителя Галини Іванової, наступного року планується відновити майстерню з виготовлення стародавніх музичних інструментів - кобзи, бандури, колісної ліри. Така майстерня вже деякий час працювала. Тоді Руслан Козленко, якого ще в переяславській школі археолог і кобзар Микола Товкайло зацікавив кобзарською традицією, став лауреатом конкурсу «Молоді імена України» як майстер народних музичних інструментів. Коли майстерня знову запрацює, кожен учень зможе сам собі зробити бандуру. Та ще й старосвітську, тобто за стародавнім зразком, а це вже філософія. Знаний випускник Стрітівської школи Сергій Захарець, який бере участь в акціях руху «Не будь байдужим!», грає на старосвітській бандурі, виготовленій власноруч.
Коли всім вистачатиме старосвітських бандур, то більше учнів зможуть опановувати стародавню традицію кобзарства. Річ у тім, що справжня бандура, на якій грали колись козаки й старці-кобзарі, дуже відрізняється від того інструмента, який ми нині знаємо під тією ж назвою. Адже свого часу бандуру модернізували, аби грати на ній класику, скажімо, Бетховена чи Баха. Такий інструмент називається «академічним». Автентична традиція зберігалася упродовж десятиліть в «андеграунді». Нині гру на традиційній бандурі й кобзі у Стрітівці викладає знаний музикант, віртуоз-бандурист, заслужений діяч мистецтв України Володимир Кушпет, який у 1970-ті заснував ансамбль «Кобза». Наприкінці 1980-х він познайомився з дев'яносторічним художником Георгієм Ткаченком, побачив у нього народну старовинну бандуру і збагнув: «Знову мене обдурили. Я все життя думав, що граю на бандурі, а виявляється, це зовсім інший інструмент». У 1997 році Володимир Кушпет видав «Самовчитель гри на старосвітських музичних інструментах». Сьогодні учні Кушпета, випускники Стрітівської школи Сергій Захарець, Микола Плекан, Тарас Шушайло продовжують давню традицію і навіть мають власні компакт-диски. Хоча школа називається кобзарською, старосвітські інструменти тут опановують як факультатив. Однак цього року майже всі з 18 студентів забажали навчатися гри на стародавніх інструментах.
Ще кілька років тому вважалося, що готувати викладачів і виконавців на старосвітських інструментах немає сенсу - куди вони далі підуть навчатися? Адже гру на цих музичних інструментах викладають лише на кафедрі бандури у київському Національному університеті культури і мистецтв, де працює Володимир Кушпет. Утім останніми роками традиційне кобзарство стає все популярнішим, у Києві й Харкові влаштовуються всеукраїнські й міжнародні конкурси виконавців, де відкривають відділення гри на старосвітських інструментах. А там, можливо, і ВНЗ долучаться...
Тим часом у послідовників старосвітської традиції інший погляд на кобзарську освіту. «Чим є для нас школа? От Кушпет - учитель, а ми його учні. Немає тут, як ми звикли, триступеневої музичної освіти, - каже Сергій Захарець, який нині навчається у Харківському інституті культури. - Якщо і до мене прийде хлопець і скаже: «Я хочу навчатися гри», і я побачу, що це людина талановита і час не буде витрачений на вітер, то, звичайно, не відмовлю».
«Старців-кобзарів вважали посередниками між Богом і людьми. Назва «старець» визначає місію та діяльність виконавця, а «кобзар», «бандурник», «лірник» - інструментальний фах. Спів та гра для старців були не метою, а лише засобом для досягнення мети - служіння Богові. Це принципова відмінність старцівських співців-музик від будь-яких інших виконавців. Учнівство - це, по суті, найтяжчий період у системі цього духовного сходження. Воно мало на меті, змінивши психофізичний стан учня-селянина, знищити головну людську гріховну рису - гординю й марнославство. У висвятних обрядах (одклінщини-визвілка) не перевіряється ані спів, ані вміння грати на інструменті - їм загалом не надавали великого значення. Обряди «іспиту» складалися переважно з молитов, перевірки знань звичаїв («цехівщини») і звіту про поведінку учня».
З книги Володимира Кушпета «Старцівство: мандрівні співці-музиканти в Україні (ХІХ - поч. ХХ ст.)». - К., 2007.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
