Цьогорічне літо обіцяє бути максимально тривожним. Українських патріотів непокоїть, чи зможуть нарешті національні сили об'єднатися для здійснення сильної національної політики, реалізації 10-ї статті Конституції України, недопущення її ревізії, для зміцнення соборності й суверенітету України? За півтора десятиліття такої консолідації так і не сталося — ні в рамках Конгресу національно-демократичних сил, ні Антикомуністичної антиімперської федерації, ні Конгресу української інтелігенції, ані доброго десятку подібних утворень. Ще менш дієвими були коаліції під конкретні вибори. І хоч зараз кожен день приносить натяки на можливість нової злуки всіх національно орієнтованих сил, дуже не хочеться, щоб це виявилося мильною бульбашкою. У сучасній історії не раз вже було, що реалізація таких прагнень не йде далі міцних обіймів і рукостискань.
Нинішні політики загальноукраїнського масштабу часто вважають певні нюанси у своїх програмах важливішими за створення єдиного блоку. Зовсім як у «Слові о полку Ігоревім»: «И начаша князи про малое «Се великое» молвити, а сами на себе крамолу ковати». Цікаво, що на ті ж граблі не раз наступали ще закарпатські політики міжвоєнної доби, коли саме в цьому краї склалися найсприятливіші, порівняно з усіма іншими українськими землями, умови для демократичного розвитку і розбудови партійної системи.