Так вони прощалися

      Кожна дівчина мріє бути королевою випускного балу. Хлопці хочуть провести свій випускний так, щоб потім «було що згадати». Часто це зводиться до одного — напитися у стінах рідної школи. Ми вирішили дізнатися і розповісти вам, як випускні бали відбувалися у відомих українських персон.

Китайський шовк та запізнілі залицяльники

      Колишня випускниця донецької школи, а нині відома письменниця Ірен Роздобудько найбільше задоволення від випускного отримала... напередодні самого балу. Адже саме тоді вони з мамою ходили купувати красиву тканину дочці на плаття. «Ми тоді жили дуже скромно, — розповіла пані Ірен, — тому випускне плаття шили самі. Мене вразило, коли мама ті два чи два з половиною метри рожевого китайського шовку протягла через перстень (саме так перевіряли, наскільки якісна тканина). Це було просто казково!»

      Саме ж свято прощання зі школою в пані Ірен проходило досить традиційно: «Батьки десь пиячили, ми час від часу невеличкими групками вибігали з класу й ходили до якого закапелку, де хлопці розливали якийсь шмурдяк, — сміється письменниця. — Звісно, ми танцювали, намагалися якомога скоріше відправити додому батьків, а потім ходили на Кальміус зустрічати світанок». За словами Роздобудько, школу вона не надто любила, була у класі «білою вороною», одягалася «бідненько» й була повнуватою. І навіть iз традиційної зустрічі світанку пішла рано, бо наступного дня мала йти на роботу.

      Королевою сьогоднішня красуня Ірен не була, однокласники зацікавилися нею вже після закінчення школи. «Я тоді працювала, мала свої кошти, тобто була вже дорослою, схудла, і до мене чомусь почали вчащати хлопці», — повідала «УМ» свої юнацькі переживання Роздобудько.

Як пропали колекційні вина

      Для письменниці, юриста і колишньої моделі Лариси Денисенко її випускний починався з пошуку плаття. «Мені ледь вибрали сукню, допомагали і мій хлопець, який займався «фарцовкою», і колишні випускниці, яких випускала свого часу моя мама, вчителька, — розповіла «УМ» пані Лариса. — Обрана сукня мені не дуже подобалася. Хоча колір був дивовижним — смарагдово-зеленим. Здавалося, що я в ній була схожа на тітоньку з ЗАГСу або на жіночку, яка оголошує «симфонію ре мінор». Ще в мене була зачіска — пишні кучері, зібрані догори».

      Оскільки випускний проходив у часи дефіциту та заборони алкоголю, до святкування тодішні десятикласники почали готуватися заздалегідь. «Ми, випускники, звісно, хотіли випити. І збирали спиртне для цього великого дня з місяць. У нас було все: ром, колекційні вина, шампанське, горілка, пиво в банках і навіть джин! Як тільки ми зібралися в тирі, щоб посмакувати, нас застукала директорка школи та кілька вчителів. У світі завжди існували падлюки, одна з яких нас тоді і «здала». «Рейдери» забрали все зібране питво та викликали наших батьків. Ті з батьків, які не полінилися дістатися вночі до школи, отримали лекцію про те, якими алкашами є їхні нащадки.

      Коли ми опанували себе і почали думати над тим, де ж тепер брати «пальне», до нас тихо підійшов учитель історії (неймовірна людина, він потім подався до Австралії). Він покликав нас до себе в кабінет і налив нам. «Чого ж ви такі пришелепки, раніше треба було до мене підійти! Таке питво горгуліям віддали», — сказав він. А ми й подумати не могли, що треба було звернутися саме до нього. Але якби в молодості всі були мудрими — не було б чого згадати потім!».

Випускниця, мов наречена

      Гранично відверта і навіть у чомусь панківська письменниця Світлана Поваляєва вчилася у престижній київській школі. «Це була дуже радянська школа й директорка в ній була с*ка — сама бігала умивати випускниць в туалеті під краном, влаштовувала страшний скандал, якщо плаття було вище коліна», — розповіла Світлана. Тому Поваляєва в пісеньці, повній ефемізмів, яку вона виконала під час випускного, розповіла все, що вона думає про свою школу. За словами Світлани, вона тоді була пай-дівчинкою — не курила, не пила. Й загалом у своєму біло-рожевому платті, прикрашеному трояндами, була «схожа на тортик». Юна Поваляєва мала коси ледь не до колін, і напередодні випускного зробила на них спіральну «хімію». Незважаючи, що в їхньому педагогічному класі було лише чотири хлопці, Світлана під час випускного не сумувала, адже хлопці з паралельного математичного класу покинули своїх однокласниць та прийшли «тусуватися» з дівчатками-гуманітаріями.

      «Наступного дня я в цьому ж платті пішла на весілля до своєї родички, — згадує Світлана, — просто на сходах ЗАГСу мені стало погано, я втратила свідомість. Тато ніс мене на руках сходами до машини швидкої допомоги, а якісь баби шепотiли: ти ба, яку молоденьку собі знайшов», — згадує зі сміхом Світлана.

Однокласниці... зрадили

      Письменник, який спеціалізується на еротично-пригодницькому жанрі, Василь Шкляр у 1968 році був дуже «правильним» хлопчиком. Як розповів пан Василь «УМ», в одинадцятому класі вони з однокласниками ходили з дівчатками зі свого класу гуляти в ліс. Але якось дівчата «зрадили» своїх друзів із «А»-класу — пішли в ліс із хлопцями з «Б». «Ми з хлопцями заприсяглися з ними взагалі після цього не розмовляти, — розповів Шкляр, — але лише мені вдалося дотримати свого слова». Так і не бажаючи спілкуватися зі «зрадницями», пан Василь отримав срібну медаль та пішов геть зі школи. По дорозі додому він зустрів свого колишнього однокласника, якого на той час вигнали зі школи і який також сумно тинявся Звенигородом. Хлопці вирішили відсвяткувати. За словами пана Василя, саме тоді він вперше «перебрав» міцного вина.

Викрадені атестати

      Політик, дисидент та юрист за освітою Левко Лук'яненко закінчував школу вже цілком дорослим 25-річним хлопцем. Після проходження служби в армії Лук'яненко вступив у вечірню офіцерську середню школу в Нахічеванській Автономній Республіці. На час випуску він уже командував взводом. «Ми зібрали гарний стіл, випили по чарці з учителями, подякували їм за науку. Серед нас було багато українців, тож ми співали українських пісень, танцювали, фотографувалися», — розповів «УМ» Левко Григорович. Випускники всі були чоловіками, але для того, щоб «розбавити колектив», їм дозволили запросити на свято своїх супутниць життя.

      Раптом виявилося, що пакет з атестатами зрілості, які привозили в офіцерську школу аж iз Баку, дорогою було відкрито. Зчинився страшний скандал. Замість атестатів випускникам видали довідки про отримання середньої освіти. Міліція проводила слідство, викликала на допит навіть випускників. Левко Григорович боявся, що в Україні при вступі до вузу його довідку можуть не прийняти, тому поїхав вступати до Москви, де часто було простіше довести свої права хоча б через те, що всі найвищі інстанції були поряд і жалітися на свавілля чиновників було простіше. «Мабуть, саме ця ситуація з атестатами й привела до того, що я зацікавився правом та вступив на юридичний факультет», — резюмував пан Лук'яненко.

«Обвішані» заспаними однокласницями

      Письменників та видавців Дмитра і Віталія Капранових саме на шкільний випускний майже буквально «привалило щастя». Молоді й спортивні хлопці-близнюки не напивалися під час свого випускного — ні в школі, ані на кораблику, на якому випускники Очаківської школи №1 зустрічали світанок. «Хлопці валялися п'яні в каютах, а ми з дівчатами були на палубі, — розповів «УМ» Дмитро Капранов, — і, як ви самі розумієте, легкий вітерець, напівпрозорі платтячка, голі плечі, які ми з братом напівобіймали, гріючи дівчат, — все це дуже вражаюче діяло на молодий організм у тому віці. Тим паче що в нас якось не вийшло втратити цноту ще у школі, знехтували ми цією можливістю, а тому були дуже романтичні», — сміється Дмитро.

      Брати Капранови закінчили школу із золотими медалями. А ось під час іспитів не могли підміняти один одного, адже обоє були гуманітаріями.