Акторські злети можуть бути стрімкими й непевними або поступальними й закономірними. Успіхи Олексія Богдановича, актора театру й кіно, учня Л. Олійника й Ади Роговцевої, є доказом того, що поступальні й закономірні вимагають від людини передусім одного — наполегливої праці.

Говорити з актором про конкретну виставу чи конкретний фільм, особливо після прем'єри, надзвичайно легко: враження просто нуртують у душі. Інша річ, що важко розгледіти особистість — людину, спроможну зворушити своєю роботою в тій чи іншій виставі (стрічці), і водночас пошукача власного шляху. Можливо, розмова з Олексієм Богдановичем, записана до репетицій та прем'єри «Маленьких подружніх злочинів» — цією виставою «франківці» закривали свій сезон — і через те позбавлена, сказати б, синдромів післяпрем'єрної ейфорії (вони нерідко проступають у журналістських запитаннях), дасть змогу відволіктися як від власних буденних справ, так і від справ театру. А ще, хоч як це дивно, пригадати скандинавські мотиви...