Лєксо, виручай!

Київ і Запоріжжя — найкращі

      Останніми роками влітку, коли в національних клубних чемпіонатах настають перерви, у нас вирішили проводити фінальні змагання між студентськими колективами й командами регіонів. Студенти визначили кращих тиждень тому в Миколаєві. З-поміж 11 суперників до фінального квартету пробилися баскетболістки Києва, АР Крим, Миколаївської і Запорізької областей. Як розповів кореспонденту «УМ» головний тренер запоріжанок Геннадій Шилкін, «фінал чотирьох» проходив за коловою системою. У вирішальному матчі киянки здолали представниць козацького міста (77:60) і стали переможницями турніру.

      У рамках ІІІ Всеукраїнських літніх спортивних ігор жіночі збірні областей зустрiлися в Запоріжжі. Десять команд, розбитих на дві групи, спочатку визначили півфіналісток. А на тій стадії господарки у видовищному матчі здолали представниць Дніпропетровщини (79:67), а киянки — одеситок (94:73). В обох матчах перші скрипки грали «легіонерки». Столичну команду Марина Ткаченко посилила Оленою Крикуненко з оренбурзької «Надії» та Наталією Ісаченко з «Козачки», які зберегли київську прописку; за одеситок виступала Тетяна Щипакіна (курське «Динамо»). У командi Запорізької області за відсутності прооперованої Олени Жержерунової й хворої Наталії Сильянової успішно атакували кільце суперниць Олександра Горбунова (угорський «Шопрон»), Любов Альошкіна (курське «Динамо») й три представниці бердянської «Чайки»: Алла Кулага, Тетяна Панченко, Вікторія Шматова.

      Тож у вирішальному матчі, як і в студентському турнірі, зійшлися киянки й запоріжанки. Гості виграли першу і третю чверть, господарі — другу, четверту і поєдинок у цілому — 80:76. У заключній 10-хвилинці рахунок сім разів ставав нічийним! Столичних не врятувала блискуча гра Кракуненко і вихід на паркет капітана Інни Єгорової. Але ж у Запоріжжi була на майданчику Олександра Горбунова! Її 17 пунктів стали переможними для команди Юрія Велігури. «Я дуже вдячний нашим легіонерам — Горбуновій та Альошкіній, які знайшли можливість допомогти своїм землячкам. Їхній приїзд був дуже доречним», — сказав, смакуючи перемогу, головний тренер господарок.

За кордоном грай, а батьківщину пам'ятай

      Ще б пак: Олександра, прибувши до Запоріжжя лише на три завершальні поєдинки, поповнила скарбничку команди 49 очками. Заради спортивних інтересів регіону вона переступила через приниження, якого зазнала два роки тому від керівників «Козачки», що не хотіли її відпускати за кордон, утримуючи на лаві запасних свого клубу (про скандал із залученням ФІБА «УМ» свого часу розповідала). Тепер вони мали нагоду попросити вибачення. Чи ж спробували вони це зробити бодай «кулуарно»?

      З таким запитанням кореспондент «УМ» розпочав бесіду з Горбуновою.

      — Я вдячна вашій газеті за підтримку у складний період, — не забула про нашу допомогу Лєкса» (так її називають у баскетбольній Європі). — Бо інші видання друкували опуси Велігури й Вуля про мої «прогули» і про те, що я «не виправдала надії». Слава Богу, мій перехід відбувся. У Шопроні люблять баскетбол, на матчі ходить по 10 тисяч уболівальників! І ми їх радуємо — цього року виграли золоті медалі і кубок Угорщини.

      — Що тебе найбільше захоплює в Шопроні?

      — Можливість реалізуватися у спорті. Я ж фанатка гри. Без вагань поїхала і в Миколаїв, і до Запоріжжя — тільки б пограти.

      — А чого бракує в Угорщині?

      — Навіть важко сказати, не думала над цим. Дворічний контракт закінчився — підписала черговий, умови якого мене цілком влаштовують.

      — Команду й досі тренує словачка Наталя Гейкова?

      — Ні. А з нею мені було «зручно», бо пані Наталя володіє російською. Її змінив місцевий тренер, але в цьому інший плюс — швидше вивчу угорську мову.

      — До речі, мені відомо про твоє вимушене «розлучення» із Запорізьким університетом...

      — Так, довелося перейти до Бердянського педагогічного. Цими днями здаю іспити за четвертий курс. Незабаром матиму диплом магістра фізкультури і початкових класів.

      — Незручне уточнення: у Запоріжжі журналісти до тебе підходили?

      — Я людина не злопам'ятна, проте спілкуватися з ними не змогла. Я ж грати приїхала, допомогти дівчатам, а не рекламувати себе. Для чого?..

      — Травми тебе вже не переслідують? З України ти їхала з пошкодженим коліном...

      — Якби ж то!.. Тепер з п'ятою проблеми. Усе, зрештою, так, як це буває у спортсменів, які постійно «на ходу», а не сидять на лаві запасних.

      — Волею долі ти зіграла ще три матчі під орудою Велігури. Тренер не просив вибачення за попередню свою поведінку?

      — Де там! Та й приїхала я на прохання Геннадія Шилкіна — одного з перших моїх тренерів. А Велігура у своєму стилі уточнив: «Тобі форму давати чи ти так приїхала?..» Конфліктувати я не стала — не для цього ж приїхала! Тому і з дівчатами контактувала нормально. Тренувальний процес, щоправда, відбувався без мене. Я ж своє відіграла й поїхала до батьків у Бердянськ.

      — А про заміжжя не думала?

      — Поки що не збираюся.

      Водночас Лєкса зізналася, що українські чоловіки ліпші за угорських, що вона не вірить у кохання з першого погляду, але хлопець у неї — «той самий Михайло»... Ще Олександра розповіла, що любить свого племінника Богданчика і батьків, які, власне, і передали їй своє фанатичне захоплення баскетболом. Жалкує, що відвідувати їх — Ларису і Михайла Горбунових — може лише двічі на рік.