Наркодрама

      Iсторія борьби з розповсюдженням наркотиків або принаймні спроб якось контролювати їхній обіг, налічує вже майже 100 років. У лютому 1909 року 13 країн світу взяли участь у Шанхайській опіумній комісії. Вже тоді медики розуміли, яку загрозу для людського здоров'я становлять наркотики, і намагалися обмежити ввезення наркотиків з азіатських країн. Судячи з усього, це їм не вдалося...

А все чудово починалось...

      Рік тому я познайомилася з двадцятидворічною дівчиною, яка тривалий час «сиділа» на важких наркотиках. Ми зустрілися в Київському центрі боротьби з ВІЛ-СНІДом, де Олена проходила курс антиретровірусної терапії. Руки і ноги дівчини були всіяні страшними на вигляд ранами. Губи — в цяточках герпесу, обличчя — сіре, наче попiл, очі — вицвілі й нещасні. Мати померла  через півроку після того, як дізналась про ВІЛ-статус Олени. Батько посивів за одну ніч — коли після похорону дружини витягав доньку iз зашморгу на старенькій кухні. Хлопці — з іншого, «нормального» життя — гидливо оминають. Друзів — окрім тих, які можуть дістати дозу, — немає. Як і надії на зцілення від того букету болячок, якими «нагородили» дівчину її знайомі з наркоманської «тусовки»...

      Тоді мені думалося, що в цієї молодої і колись неймовірно гарної (фотографії вражали) дівчини все могло бути інакше. Якби вона не закохалася в наркомана, якби він не посадив дівчину «на голку», якби мама раніше помітила доньчину проблему, якби в Олени з'явилися інші друзі, якби вони витягли дівчину з того болота... Тоді, можливо, вона вчилася б у модному вузі, одружилася б з хорошим хлопцем, радилася з мамою і слухала татові розповіді про рибну ловлю. Але цього не сталося, і дівчина, зрештою, опинилася у СНІД-центрі. Зi зруйнованою долею, закритим майбутнім та повною зневірою в житті...

      Для того щоб перевести пацієнтку з важких наркотиків, лікарі прописали їй замісну терапію. Лежачи в палаті, дівчина слухняно ковтала пігулки. Але «на волі» все повернулося на круги своя. Вона не могла змиритися зі своєю хворобою, не хотіла відчувати біль, тому гасила всі відчуття — разом з рештками почуттів — звичним способом. Мовляв, мені тепер лише одна дорога — в могилу. А страждати, несучи вiко  від  домовини — заняття не для мене...

      Дівчина померла півроку тому — від передозування. Зробила вона це випадково (з ким не буває) чи навмисно, щоб більше не мучитися — не знає ніхто. Єдине, в чому переконаний батько наркоманки — його дитина не повинна була залишити цей світ так рано...

Більше 30 років наркомани живуть рідко

      Проблема наркозалежності щороку стає в Україні все більш актуальною. Адже тривалість життя наркоманів, відповідно до низки досліджень, становить трохи більше 30 років, iз них 8—10 років припадає на активне вживання наркотичних речовин. Тому проблема наркоманії торкається в першу чергу молоді працездатного віку, що й зумовлює її величезне соціальне значення.

      За словами керівника Київського міського центру здоров'я Отто Стойки, спеціальними дослідженнями було встановлено фактори, які підштовхують молодь до вживання наркотичних засобів: цікавість, бажання отримати нові відчуття, приклад друзів, іноді — примус. Першим же кроком до наркоманії, «стартовим майданчиком», є досвід куріння та вживання алкоголю. А серед підлітків, які не курять та не вживають алкоголю, вірогідність формування наркозалежності не досягає й одного відсотка.

      За даними наркологічної служби  Києва, на початок цього року в Україні було офіційно зареєстровано понад 30 тисяч людей, хворих на розлади психіки та поведінки внаслідок вживання психоактивних речовин. Iз них майже третину становлять люди працездатного віку. «Окрім психозів, ці особи мають також серцеву та печінкову недостатність,— говорить Отто Стойка. — Що стосується безпосередньо наркотичної ситуації в столиці, кількість офіційно зареєстрованих хворих на розлади психіки та поведінки внаслідок уживання наркотичних речовин становить понад дев'ять тисяч осіб. Вiсiмдесят відсотків із них зовсім молоді — віком від 18 до 28 років».

      Як нагадують медики, наркоманія — це хвороба, яка не має соціальних меж. Наркоманом може стати як дитина жебрака, так і член цілком благополучної родини. І не варто сподіватись на те, що молода людина, спробувавши наркотики хоча два-три рази, легко позбудеться «поганої звички». І не слід наївно думати, що достатньо покарати «нащадка» або взяти з нього чесне слово, як той пересяде з наркотиків на тістечка. Коли ви бачите, що близька людина котиться у наркотичну прірву, беріть її «в жменю» і везіть до лікаря. Центрів та служб, які допомагають наркоманам позбутися залежності, сьогодні вистачає, починаючи від районного нарколога і закінчуючи священиком. Іти треба сьогодні. Бо завтра може бути пізно...

ДОВІДКА «УМ»

      У 1987 році Генеральна Асамблея ООН постановила щорічно відзначати 26 червня як Міжнародний день борьби зі зловживанням наркотичних засобiв. Відтоді спливло багато часу, багато що змінилося. На землі були знищені велетенські поля з марихуаною та опіумним маком, але з'явилися не знані раніше потужні синтетичні наркотики. Збільшилася кiлькiсть відділiв боротьби з наркотиками, але перед тим розрослися «штати» наркобаронів. У ЗМІ з'явилося більше інформації про шкоду коноплі, «екстазі» та ЛСД, але водночас люди припинили соромитися своєї пристрасті до наркотиків. Медики навчилися виводити наркоманів з ломки та позбавляти психофізичної залежності вiд дурману, але раз і назавжди відмовитися від «дурі» вдається одиницям. Тенденції лякають, і чим це все закінчиться, одному Богу відомо...