Драматургія музики,

      Iгор Кропивницький — нащадок Марка Кропивницького, одного з основоположників українського драматичного театру. Бути онуком такої людини — нелегко. Але Ігор Олексійович сприйняв цей подарунок долi гiдно. Він закінчив Київський університет, а також консерваторію, працював завідувачем літературно-музичного відділу в Театрі опери і балету, працював на телебаченні — кореспондентом, сценаристом, режисером, оператором... Сьогодні, розмінявши дев'ятий десяток,  Ігор Олексійович пише поеми та музичні твори, мріє видати фотоальбом «Сорочинський ярмарок».  А ще він знає багато цікавих фактів із життя свого діда, які широкому загалу, попри хрестоматійну знаменитість Марка Кропивницького, невідомі. Одну таку історію, музично-драматичну, Ігор Олексієйович розповідає читачам «УМ».

      — Пригадую, як моя мати, Ольга Марківна Кропивницька, не раз розповідала мені про цікаву історію народження пісні:

      «Реве та стогне Дніпр широкий

      Сердитий вітер завива...»

      Про те, що вірші ці належать Т. Г. Шевченку, відомо всім, а от хто автор неповторної мелодії? Більшість переконана, що музика належить самому народові. Проте глибоко народні рядки з поеми «Причинна» поклав на музику конкретний композитор — одеський учитель російської і латинської мов Данило Крижанівський, чудовий педагог,  150 років із дня народження якого виповнилося цього року. Любитель українського театру, він часто слухав, з яким натхненням читав Кропивницький, котрий того часу гастролював в Одесі, «Причинну» Т. Г. Шевченка, і в нього народилася думка покласти на музику окремі строфи цієї поеми. Пісню він присвятив своєму улюбленому акторові Марку Кропивницькому. Вона дуже подобалася Марку Лукичу, настільки вона органічно зливалася з поетичними рядками Шевченка, і він вирішив будь-що надрукувати її. У 1884 році, з великими труднощами, бо «Читати твори, друкувати тексти до музичних нот українською мовою» було заборонено тоді царським указом, пісню вдалося надрукувати разом з іншими творами композитора, написаними на російські тексти. Над нею було чітко вказано: присвячується М. Кропивницькому. Але не встигла збірка потрапити до книгарні, як налетіла поліція і весь наклад конфіскувала. Та через 12 років, у 1896-му, Марко Лукич зробив ще одну спробу надрукувати пісню, однак її спіткала та сама доля — весь наклад було конфісковано.

      Усе ж Кропивницького не полишала думка будь-що обнародувати пісню, донести до широких верств населення України цей чудовий твір. Що було робити? Надрукувати втретє? Та поліція знову б вилучила її. І Марко Лукич вирішив піти іншим шляхом.

      В Одесі, в робітничому селищі Пересип, на Бажакінській вулиці, № 24, був великий будинок, який належав м'яснику Василю Лазареву. На другому поверсі будівлі було просторе приміщення, яке Кропивницький орендував для театральних спектаклів, і незабаром в Одесі з'явилися афіші, які запрошували на нову виставу.

      У призначений день просторий зал заповнили робітники і студенти. Улюбленого артиста вони зустріли бурхливими оплесками. Це був вечір пам'яті Кобзаря. У першому ряду сидів околоточний наглядач Рутковський. І ось, коли вистава добігала кінця, Кропивницький вийшов на авансцену і замість звичайної пісні, яку він повинен був виконувати за розвитком дії, могутнім голосом заспівав: «Реве та стогне Дніпр широкий...» Публіка мимоволі пiдхопилася з місць, овацією зустрівши нову пісню, натхненно виконану великим артистом.

      Околоточний розгубився, махав руками Кропивницькому, вимагаючи замовкнути, кричав на оркестрантів, щоб зупинили гру, оцінивши поведінку глядачів як політичну демонстрацію. Але на нього ніхто не звертав увагу, Кропивницький співав, а публіка, підхопивши урочисту мелодію, сміливо підспівувала йому.

      Околоточний без шапки і шинелі вискочив на вулицю, покликав поліцію. Щоб уникнути арешту, друзі Кропивницького вивели його прохідним двором на сусідню вулицю, покликали візника... Так відбулося перше прилюдне виконання славнозвісної пісні, яка з часом стала широко відомою в народі.