Сибір за Церкву

      Радянська влада намагалася знищити не лише українські церкви — Автокефальну православну та Греко-католицьку, а й Вірмено-католицьку. 11—14 квітня 1945 року, за вигаданим НКВС обвинуваченням, силовики арештували верховного архієпископа Львівського, митрополита Галицького, предстоятеля Української греко-католицької церкви Йосипа (Сліпого) разом із владиками. Невдовзі були арештовані всі настоятелі дочірньої Вірмено-католицької церкви в Україні, на чолі з вікарієм-предстоятелем Дiонiсієм Каєтановичем. Одним з «обвинувачень» на адресу двох «неканонічних», за мірками партійних ідеологів, церков, була байдужість до масових репресій, які провадили нацистські окупанти стосовно мирного населення під час Другої світової війни.

      Священики обох Церков були засуджені на тривалі каторжні роботи, а Церкви були заборонені й перейшли в підпілля. Разом iз ними були репресовані численні представники української інтелігенції і цілі села незгодних з дивними методами «ощасливлення». За деякими оцінками, із Західної України репресували близько мільйона людей. В їх число потрапило 2500 галицьких вірменів, які розділили з українцями всі жахи сталінських таборів.

      Перше ж знайомство в архіві з матеріалами «справи священиків» у період Другої світової війни виявило неоднозначність і суперечливість у документах. У теці були письмові свідчення інформаторів НКВС «про підтримку церквою німецьких окупантів». Але нині історикам добре відоме інше письмове джерело — славновідомий лист митрополита Андрея Шептицького у 1942 році до Гітлера, в якому він як предстоятель церкви протестує проти нацистської політики на Сході. Погодьтеся, що це був дуже сміливий крок для провідника церкви в окупованій країні. За цей лист Гіммлер хотів заарештувати митрополита, але не посмів, побоявшись народних протестів. Адже митрополит Андрей Шептицький мав беззаперечний авторитет серед представників усіх національностей, які здавна проживали в Галичині. Саме після відомої відозви Андрея Шептицького, написаної за шостою заповіддю «Не убий!», зверненої до церковнослужителів і громадян всіх національностей в Західній Україні, почалося масове переховування віруючими християнами (українцями, поляками, вірменами, угорцями) єврейських родин, що рятувало їх від смерті. Відомо, що митрополит Андрей Шептицький подав своїм землякам особистий приклад, переховуючи в будівлі собору св. Юра рабина Львова Давида Кагане.

      Цікаві відомості про антинацистські акції вірмен-католиків наводять польські історичні джерела. От що пише Тадеуш Залеський: «За масове переховування євреїв, шляхом виписування їм фіктивних вірменських метрик (свідоцтв) про народження, в 1944 році нацистами був убитий доктор-прелат вірменської церкви в Івано-Франківську Леон Ісаакович. До того, в 1941 році, там же за аналогічним звинуваченням був убитий німцями професор міської гімназії вірменин Каєтан Ісаакович». Такі ж відомості є про вірменського священика Казимира Рашко з Городенки. Відомо, що вірмени в Городенці переховували у своєму будинку родини сусідів-євреїв.

      13 квітня 1943 року гестапівці арештували настоятеля львівського вірменського кафедрального собору вікарія Дiонiсія Каєтановича — за переховування багатьох євреїв. За таке нацисти розстрілювали. Тільки негайне заступництво митрополита Андрея Шептицького, який заплатив значну, як на ті часи, грошову заставу, врятувало Каєтановича від смерті. На жаль, уникнувши розстрілу від гестапівців, він не минув сибірських концтаборів, після того як один диктаторський режим змінився на інший. Після довгих і безуспішних допитів його 8 березня 1946 року засудили на 10 років таборів у Комі АРСР. У нього конфіскували все майно і позбавили цивільних прав на п’ять років. У каторжному таборі владика Дiонiсій багато писав, в основному поетичні й релігійні твори. Однак у 1954 році, незадовго до свого звільнення, раптово помер при загадкових обставинах. Деякі автори вважають, що його отруїли. Дотепер не знайдено його могилу.

      Утім пам'ять про останнього предстоятеля Вірмено-католицької церкви в Україні жива. 10 серпня 1994 року уряд незалежної України посмертно реабілітував Дiонiсія Каєтановича. Ще в часи «соцтабору» у польському місті Кракові на Раковицькому цвинтарі на честь загиблого вікарія була з почестями похована символічна труна й викарбуваний пам’ятний напис на надгробку. Символічно, що задовго до цього лик Каєтановича увічнив художник Ян Генріх Росен в образі святого апостола Матвія Євангеліста на фресці «Таємна Вечеря» у вірменському кафедральному соборі Львова.

Самвел АЗІЗЯН.