Біжи, Україно, біжи

      Відсвяткувати день народження Міжнародного олімпійського комітету пробігом — це те ж саме, що дарувати квіти коханiй лише 8 березня. Між іншим, біг є найголовнішим і найприроднішим засобом оздоровлення, тобто має бути тією «коханою жінкою» для всіх спортивних структур — від національних до міжнародних.

      Не сумніваюся, що свято вдалося: будуть кількісні та пафосні звіти з усіх регіонів країни. Можливо, в цей день справді на дистанції вийшли тисячі нових людей, які регулярно не бігають. Проте не поділяю оптимізму голови Департаменту з фізичного виховання та спорту Міністерства освіти та науки В'ячеслава Гамова, який напередодні сказав: «Вірю, що після акції кожен (?!) учасник продовжить займатися оздоровчим бігом упродовж всього життя». Вибачте, але для цього в державі «культура бігу» повинна переважати «пивну субкультуру». У нас що, перед концертом чи футболом бігають? Звісно, ні — п'ють пиво.

      Хоча насправді прихильників оздоровчого бігу в нас не бракує. Багато знайомих облич, які не пропускали ні Київського напівмарафону на «Кубок незалежності», ні «Пробігу під каштанами», ні інших подібних акцій довелося побачити на Хрещатику біля Пассажу. Для них біг уже давно став способом життя. Цікаво було почути думку таких «старожилів», що ж потрібно зробити, щоб «новачки» завдяки іменинам МОК справді стали бігунами на усе життя. Відповідь була однозначною: в Україні повинна працювати постійна, а не лише з нагоди свята, державна «реклама» найкращого з природних способів оздоровлення нації.

      Ця пропозиція не виглядала оригінальною — чиновникам не слід було замінювати напівмарафон на День незалежності естафетами, бо перше — це показник справжнього стану здоров'я, а друге — це розвага. Більше того, столиця мала б навпаки йти уперед до марафону. Коли б до Києва на наш марафон пару разів приїхали б десятки тисяч закордонних «бігових туристів», можливо, наші «маси» й замислилися б: «Може, й собі побігати та через рік-другий підготуватися та взяти участь у Берлінському, Лондонському чи Московському традиційних марафонах?».

      Упевнений, чим більше у країні буде святкових пробігів, тим скоріше наближатимемося до щоденного бігу. Жарт, звісно, але чому б не закликати всю країну бігати з таким же пропагандистським розмахом на кожне професійне свято, які в нас ледь не щонеділі? Чи залучати через церкви православних громадян країни до пробігу на честь дня того чи іншого святого? Засобів вигадати при бажанні можна чимало. Але для того, аби оздоровчий захід не перетворився на черговий фуршет, дистанція має становити хоча б декілька кілометрів. Щоб до неї потрібно було готуватися!

      А не так, як вчинила наша міліція. Минулої суботи правоохоронні органи без узгодження з київською владою зайняли чимале місце під свою акцію в Гідропарку. Мало того, що вони позбавили можливості займатися спортом на футбольному полі й поблизу нього тих, хто звик це робити регулярно, поставивши намет просто на газоні. Так і бігли міліціонери просто «смішні» дистанції: чоловіки — 1 км, жінки — 500 м. Цей захід більше був схожий на привід виїхати на природу й погуляти з розмахом (бо неподалік уже стояли столики в очікуванні організованого харчування). Саме так підопічні Василя Цушка вчинили десь із місяць тому, коли просто нахабно зігнали футболістів з галявиниЕ

      І все ж віддамо шану всім тим, хто в суботу бігом проголосував за олімпійські цінності. Те, що й планував президент НОК Сергій Бубка, відбулося. Щоправда, організатори дещо перегнули палицю, видаючи бажане за дійсне, заявивши, що «Олімпійський день бігу об'єднав усіх (?!) жителів України навколо олімпійських цінностей та здорового способу життя». Бо в нас у країні, на жаль, по мільйону лише зареєстрованих алкоголіків, наркоманів, засуджених. Тож слова «кожен» та «всі» потрібно вживати обережніше. На «безриб'ї» і 300 тисяч минулорічних учасників — це значна кількість. Але у здорової 45-мільйонної нації така кількість людей повинна мати бажання та сили заявитися на марафон, а не на святковий пробіг! Якщо відверто, можна радіти лише за тих діток, які, можливо, й не бігали, але завдяки різноманітним конкурсам та культурно-мистецьким заходам, запам'ятали, що свято буде, якщо вмієш бігати. Виховний момент, думається, спрацював.

      Столична ж спортивна програма олімпійського свята була класичною: п'ять категорій осіб різновікових груп від 18 до 40 років і старших. Зрозуміло, що жінки та чоловіки змагалися окремо. Бігали від 500 м до 2 км, хоча в кожному районі та регіоні ці параметри мали встановлювати на власний розсуд. Були й ті, якi прагнули будь-що виграти приз від спонсорів, але більшість, що логічно в цей день, виступала за принципом П'єра де Кубертена.