22 червня. Катастрофа, яку тримали в таємниці

      Спомини про апокаліпсис початку війни продовжують залишатися відкритою раною — як таке могло статися? Ретельно спланований вакуум достовірної інформації протягом півстоліття заповнювали стандартні тексти, у яких старанно переписувалися одні й ті ж, директивно встановлені, міфи. Найважливішими питаннями, над «роз'ясненням» яких працювала вузька група безмежно відданих партії людей, були такі: чому в перші ж тижні війни Червона армія була розгромлена і більшою частиною взята в полон; чому вермахту вдалося дійти до калмицьких степів і кавказьких гір; чому пожежа війни докотилася до таких місць, де чужоземних загарбників не бачили з часів «великої смути» XVII століття, і більшу частину всіх жертв було покладено тільки для того, щоб до осені 1944 року повернути втрачене?

Ресурси «шостої частини планети»

      Сьогодні ми вже точно знаємо, що ніякої «технічної переваги вермахту» не було. У гітлерівській Німеччині проживало у два з половиною рази менше людей, ніж у СРСР. Серійне виробництво їхнiх перших бойових танків, літаків, підводних човнів почалося лише в 1935—1936 роках — менш ніж за п'ятирічку до початку Другої світової війни. На другому році війни авіаційні заводи працювали в одну зміну! Дефіцитний на війні алюміній витрачався на виробництво приставних драбинок для збирання груш. Німецькі заводи були завантажені виготовленням патефонів і велосипедів, радіоприймачів і легкових автомобілів, фільдеперсових панчіх і лез для гоління.

      У Німеччині немає своїх бокситів, нікелю, марганцю, вольфраму, міді, каучуку, нафти... Простого вугілля й залізної руди — і то не вистачало, всю війну німцям доводилося возити залізну руду морем зі Швеції під бомбами союзників. У 1941 році гармату зразка першої світової війни тягнуло шестеро коней (німці вирушили в похід на Схід з 750-тисячним табуном). Солдат вермахту був озброєний звичайною гвинтівкою (згідно зі штатним розкладом, навіть в елітних дивізіях вермахту «першої хвилі» було 11500 гвинтівок і всього 486 автоматів). До того ж на всьому Східному фронті на початку війни не було жодної німецької парашутно-десантної частини.

      У той же час при Сталіні весь радянський народ працював з раннього рання до глибокої ночі. І чоловіки, й жінки. Декретна відпустка надавалася на чотири місяці: два місяці до і два після пологів. Потім — від немовляти до верстату. Воєнні заводи задовго до війни працювали в три зміни. Що ж виробляли цілодобово заводи — ситець, холодильники чи соковижималки? Навіть сьогодні багатьом здається страшною крамолою сама думка про те, що ця праця була не для миру.

      Украй мілітаризована сталінська імперія озброїла і оснастила свою армію якнайкраще. Танків і літаків, зенітних гармат і гусеничних тягачів,

аеродромів і аеростатів у Червоній армії було більше, ніж в арміях Англії, Франції і Німеччини, разом узятих. За золото за кордоном закупалося все: новітнє обладнання — цілими заводами, новітні авіамотори, найкращі у світі транспортні літаки, найкращі уми та найсекретніші креслення. Науково-технічний рівень радянського воєнного виробництва не просто «відповідав кращим світовим стандартам», а за цілим рядом напрямків формував їх. Кращі у світі висотний винищувач-перехоплювач (Міг-3), авіаційні гармати (ВЯ-23), танки (легкий БТ-7М, середній Т-34, важкий КВ); перші у світі реактивні установки залпового вогню (БМ-13, звана у народі «катюша»), новітні артсистеми, радіолокатори, ротаційні касетні авіабомби, вогнеметні й плаваючі танки та багато іншого, — все було запущене у серійне виробництво.  Недарма величезна, найбагатша країна світу два десятки років голодувала, жевріючи в бараках і «комуналках», недарма кращі голови різних націй, загнаних у «стойло» СРСР, день і ніч мудрували над кресленнями і формулами.

      Зрозуміло, що зосередження тримільйонного угруповання вермахту біля західного кордону СРСР було виявлене радянською розвідкою, до того ж з точністю до полку та ешелону. І хоча документів, які б розкривали оперативні плани німецького командування, на столі Сталіна ніколи не було, загальна воєнно-політична готовність гітлерівської Німеччини до агресії на Сході не була таємницею ні для вищого державного керівництва СРСР, ні для старших командирів Червоної армії.

      У працях радянських істориків неодноразово зазначалося, що Сталін начебто з усіх сил намагався «відтермінувати» напад Гітлера на Радянський Союз. Якщо це дійсно так, то достатньо було лише продемонструвати німецьким кореспондентам численні крокуючі воєнні колони, та ще й таким чином, щоб на фотознімках вони здавалися незліченним воїнством. І зробити це було неважко, адже Червона армія на початку війни нараховувала 198 стрілецьких, 61 танкову, 31 моторизовану, 13 кавалерійських дивізій, 16 повітрянодесантних і 10 протитанкових бригад. Коли почнеться війна, яку невдовзі всі назвуть Великою Вітчизняною, для самих німців стане великою несподіванкою кількість узятих у полон радянських воїнів та обсяги захоплених трофеїв.

      Утім радянські норми секретності дуже відрізнялися від загальнолюдських, і робилося це все згідно з кращими законами конспірації як для чужих, так і для своїх. Отже, Сталін думав не про те, як «відтягнути», а як би не сполохати Гітлера, бо за довгі роки в глибині його душі зростала впевненість, що в цілому світі повинен панувати він. Сталін розраховував, що йому завжди буде дозволено безроздільно «керувати процесом».

Безсилля перед небезпекою

      22 червня була неділя. На всій території європейської частини СРСР було сонячно і тепло. Весь ранок радіо передавало новини добової давнини і прогноз хорошої погоди. Недостатнє розуміння того, що сталося, відчувалося навіть у містах, підданих бомбардуванню німецької авіації. У Севастополі люди, стоячи в чергах за хлібом, казали, що вночі частини ППО помилково обстріляли свої літаки. Опівдні по радіо передали виступ Молотова, в якому він назвав німецький напад «віроломним». Слід відзначити, що Сталін тему горезвісної «несподіваності» особливо не випинав, акцентуючи на слові «віроломність». Теза щодо «віроломності» характеризує Гітлера як злочинця, тоді як «несподіваний напад» виставляє Сталіна наївним і безпорадним. Цифри втрат першого дня війни, які навів Молотов, були фантастичними — усього двісті чоловік, хоча на той час втрати вже були принаймні в сто разів більшими.

      Вислухавши це коротке радіозвернення, люди на мить ціпеніли перед радіоприймачами, а тоді кидалися у спорожнілі магазини за хлібом, сіллю, сірниками й іншими «стратегічними» товарами, йшли на стихійні патріотичні мітинги, безцільно блукали вулицями, в патріотичному запалі кидалися до призовних пунктів.

      У той день ніхто, включаючи самого Сталіна, не мав повного уявлення про те, що відбувається на західному кордоні. Командири на фронті намагалися головним чином зберегти особовий склад, тож повної картини того, що відбувається, не мали. Тобто Кремль мав лише розрізнені фрагменти величезної стратегічної головоломки, а Сталін усе ще вірив у можливість організації контрнаступу. Німці ж добре знали, що їм треба робити.

      Водночас більшість людей була впевнена, що війна скоро скінчиться. Німецьких літаків не було видно (у смузі наступу груп армій «Північ» і «Південь» (Прибалтика, Україна, Молдавія) у перші дні війни взагалі не з'явилося жодного пікіруючого бомбардувальника «Юнкерс» Ju-87 — цього знаменитого символу бліцкригу, без якого не обходився жоден фото- чи кіносюжет про початок війни, а що стосується жахливих втрат на кордоні, то радіо і газети їх максимально занижували. У газетах люди шукали відомості з фронту, однак Сталін заборонив редакціям наводити реальні назви фронтів. Натомість писали назви вже неіснуючих воєнних округів — Сталін залишався вірним безглуздій концепції тотальної секретності.

      А катастрофа розросталася, набираючи масштабів. Групи армій «Північ» та «Центр» просувалися дуже швидко, подолавши за перший день війни 60—70 км. До 25 червня Радянський Союз втратив частину території розміром з Британію, а до кінця місяця вже двадцять мільйонів радянських громадян опинилися в зоні окупації Третього Рейху (до кінця року під окупацію потрапили 74,5 мільйона людей — 40 відсотків населення країни(!)).

      1 липня німецькі танки вийшли до Березини. Це означало, що третина шляху від кордону до Москви подолана за вісім днів! 16 липня захопили Смоленськ — дві третини шляху до Москви було пройдено. Червона армія виявилася нездатною утворити стійку позиційну оборону на таких могутніх, створених самою природою рубежах, як річки Німан, Дніпро, Дністер, Південний Буг, Західна Двіна. За шість місяців 1941 року в полоні опинилося шістдесят три (!) генерали (до цього переліку не увійшли генерали Шистер, Петров, Рубцов, Ласкін, Семеновський, які перебували в полоні усього декілька годин чи діб).

Людський фактор

      Що ж сталося з багатомільйонною Червоною армією? Чому величезна, багатюща держава, яка невпинно готувалася до війни з несамовитою наполегливістю тоталітарної деспотії, з початком прогнозованої, ба, навіть очікуваної вiйни, виявилася безпорадною?

      Причину воєнної катастрофи шукають серед літаків і танків, кидаючи на голову обивателя гори цифр, дат, назв, номерів дивізій, мотогодин і кілометрів, міліметрів броні й мільйонів тонн боєприпасів. Але головна причина полягає в «людському факторі», у висвітленні всього, що пов'язано з діями (або бездіяльністю) танкістів, артилеристів, льотчиків, кулеметників, а також їхніх командирів.

      А Сталін продовжував дотримуватися свого звичного розпорядку — вдень відпочивав, працював уночі. Однак німці вночі не наступали, і коли перші повідомлення щодо нових ударів німецьких військ доходили до Москви (темп наступу гітлерівців в окремі дні сягав 100 кілометрів за світловий день), Сталін міцно спав і доводилося чекати по вісім-десять годин, доки вождь поновить свою працездатність. А вказівки, що базувалися на ранкових доповідях, ставали безглуздими.

      Найтрагічніше в тому, що війна за певним критерієм дуже відрізняється від інших видів діяльності. Якщо з 12 гребців веслової шлюпки 10 відпочивають і лише двоє гребуть, то шлюпка все одно рухається, хоча й повільно. Коли ж з 120 гарнізонів прикордонного Брестського укріпрайону 20 б'ються до останнього патрона, а 100 відходять, то укріпрайон як оперативна одиниця перестає існувати. Німецькі командири не були настільки нерозумними, щоб завалювати трупами своїх солдатів амбразури стріляючого доту, якщо його можна було спокійно обійти — хоч зліва, хоч справа. Майже на кожній ділянці величезного фронту розпочатої 22 червня війни знаходилися ті, хто серед загального хаосу та панічної втечі стояв насмерть. Однак якщо спротив чинили окремі частини, а не організована армія, то і самопожертва безіменних героїв не могла змінити загальної обстановки.

Федір КОКОШКО,

кандидат історичних наук.

Міфи про війну

      Сталін ще в 1941 році пояснював успіхи вермахту так: німецька армія була завчасно відмобілізована й наближена до кордонів СРСР, тоді як Радянський Союз жив звичайним мирним життям, дотримуючись суворого нейтралітету; наші танки й літаки кращі за німецькі, але їх поки що дуже мало; за кожний крок углиб радянської території вермахт заплатив величезними непоправними втратами. Сталін навіть назвав цифру: 4,5 мільйона вбитих і поранених німців (станом на середину листопада 1941 р.). Насправді ж на кінець  цього року німецькі втрати (разом з тими, хто пропав безвісти) не перевищували 831 тисячі осіб.

      Хрущов, прийшовши до влади, наприкінці 1950-х років дещо підправив версію початку війни. Ось що втовкмачували наступними десятиліттями в масову свідомість: по-перше, ми — мирні люди, які до війни не готувалися, а наш уряд боровся за мир в усьому світі; по-друге, «історія відпустила нам мало часу» і наша армія вступила у війну майже неозброєною; по-третє, Сталін не дозволив привести армію у стан «готовності до війни», і тому німецькі бомби падали на «радянські аеродроми, які мирно спали». Комуністичній партії в цій схемі залишалася роль організатора й натхненника майбутніх перемог. Будь-яка спроба узяти під сумнів вірогідність цих міфів розцінювалася в діапазоні від «цинічного знущання над пам'яттю загиблих» до «вилазки літературних власівців».