Днями на могилі видатного українського художника Івана Дряпаченка в його рідному селі Василівці Козелещинського району урочисто відкрили пам'ятник митцю. Земляки повернули односельцеві своєрідний борг пам'яті. Адже, попри те, що полотна живописця прикрашали найпрестижніші галереї колишнього Союзу, починаючи з московської Третьяковки і ленінградського Ермітажу, для більшості нефахівців він залишався маловідомим, невідкритим.
Цьому неабияк посприяли карколомні повороти його долі. Потужний талант звичайного сільського хлопця помітила графиня Софія Капніст, яка приїздила у свій василівський маєток на літній відпочинок. Саме вона дала юнакові «перепустку» на навчання у блискучих майстрів кінця XIX — початку ХХ століть. Спочатку — в Київській рисувальній школі Миколи Мурашка, згодом — у Московському училищі живопису, скульптури та архітектури і Петербурзькій академії мистецтв, де молодим талантом із провінції безпосередньо опікувалися такі гранди, як Ілля Рєпін та Павло Чистяков.
А якщо додати до цього ще й регулярні подорожі з графинею до світових столиць живопису у Францію, Італію, Німеччину, Швейцарію, відзнаки на щорічних виставках, особисті знайомства з живими класиками, то, здавалося, перед Іваном Дряпаченком відкрився шлях до «найгучнішого» успіху і матеріального благополуччя. Тим паче що одним із «коників» митця став особливо модний тоді портретний жанр.
Але вихори революції, громадянської війни, Голодомору розвіяли найрожевіші мрії та сподівання. Замість світських раутів, богемного життя і малювання у графських покоях художник із 1918-го і до дня своєї кончини наприкінці 1936 року змушений був жити (власне, виживати) в рідному селі. Тут став «культармійцем»: створив сільський театр, керував церковним хором. І, звісно, постійно малював. Нерідко — тільки для того, щоб прохарчуватися, не померти з голоду. Зрозуміло, замість графів, князів і генералів на його портретах найчастіше поставали односельці, звичайні сільські трударі. Кажуть, раніше картини Івана Дряпаченка поруч з іконами висіли ледь не в кожній василівській хаті.
Тож, певно, найзворушливішим антуражем урочистостей із нагоди відкриття пам'ятника художнику стала така собі «подвійна почесна варта» біля його могили. У першій її «шерензі» на табуретках стояли картини митця, з яких на тепер вже скульптурне зображення художника дивилися очі його сучасників, а в другій — їхні живі нащадки: діти, онуки, правнуки... Для останніх ці твори не менш значущі, ніж найвідоміші «класичні» роботи Івана Дряпаченка — такі як «Портрет батька», «Марія», «На березі Дніпра», «Лелеки перед грозою», «Вечір на Україні» тощо. Дерево роду і народу на полотнах живописця відображено однаково містко й талановито.
Незважаючи на найгарячішу пору року — і за температурою повітря, і за зайнятістю аграріїв — ціни на продукти не зменшуються. У чомусь винні погані погодні умови на початку посівної. >>
Дендропарк у селі Ходаки Коростеньського району Житомирської області з’явився в 1979 році на місці колишньої пустки. >>
У Черкасах оголошено про збір підписів під петицією до міської влади проти встановлення в обласному центрі стели «Я люблю Черкаси». >>
Найшвидше впоралися з локалізацією та ліквідацією пожежі рятувальники Херсонщини. Пожежникам удалося за лічені години загасити полум’я, що спалахнуло на території Первомайського лісництва ДП «Каховське лісове господарство». >>
Три дні поспіль на батьківщині Богдана Хмельницького тривав Всеукраїнський фестиваль нескореної Nації «Холодний Яр», на якому зібралися патріоти України від заходу до сходу. >>
Минулими вихiдними у Черкасах відбувся «Грінфест 2016». Це традиційний екологічний фестиваль, який проходить четвертий рік поспіль у міському парку «Сосновий бір» на дніпровських схилах. >>
