Не­за­кін­че­на «Спо­відь»

09.01.2004

      Ві­сім­де­сят ро­ків то­му в Тбі­лі­сі на­ро­див­ся один з на­йяс­кра­ві­ших пред­с­тав­ни­ків ук­ра­їн­сь­кого по­е­тич­но­го кі­но Сер­гій Па­рад­жа­нов (1924—1990). Че­рез три де­ся­ти­літ­тя — май­бут­ній ре­жи­сер та ху­дож­ник нав­чав­ся на во­каль­но­му від­ді­лен­ні Тбі­лісь­кої кон­сер­ва­то­рії, бу­ді­вель­но­му фа­куль­те­ті Iн­с­ти­ту­ту ін­же­не­рів за­ліз­нич­но­го тран­с­пор­ту, ВДІ­Ку — він зні­ме свій пер­ший пов­но­мет­раж­ний фільм «Ан­д­рі­єш», ще че­рез де­сять ро­ків — ле­ген­дар­ні «Ті­ні за­бу­тих пред­ків» (іс­то­рія ко­хан­ня гу­цуль­сь­ких Ро­мео і Джульєт­ти — Іва­на та Ма­річ­ки — пос­та­ла на ек­ра­ні у всій кра­сі фоль­к­лор­них кос­тю­мів, об­ря­дів, ме­ло­ди­ці ук­ра­їн­сь­ко­го ме­ло­су і за­ча­ру­ва­ла від пер­шо­го до ос­тан­ньо­го кад­ру). Але й у цей над­з­ви­чай­но юві­лей­ний для Па­рад­жа­но­ва рік до­во­дить­ся вкот­ре виз­на­ти, що й філь­мог­ра­фія йо­го бу­ла б на­ба­га­то дов­шою, і кар­тин би він на­пи­сав біль­ше, як­би не сум­ноз­віс­ний кви­ток у міс­ця поз­бав­лен­ня во­лі, ви­да­ний йо­му ра­дян­сь­кою вла­дою. Піс­ля цьо­го Па­рад­жа­но­ва во­лі­ли не по­мі­ча­ти, йо­го пріз­ви­ща не­має на­віть у 4-том­ній «Іс­то­рії ра­дян­сь­ко­го кі­но», що ог­ля­да­ла пе­рі­од з 1952 по 1967 рік, а філь­ми «Са­ят-Но­ва» та «Ле­ген­да про су­рам­сь­ку фор­те­цю» роз­ді­ля­ють дов­гі п'ят­над­цять ро­ків. Він хо­тів за­філь­му­ва­ти «Бах­чи­са­рай­сь­кий фонтан», «Де­мо­на», «Ару прек­рас­но­го», «Сло­во о пол­ку Іго­ре­вім», а встиг зня­ти ли­ше од­ну сце­ну з ав­то­бі­ог­ра­фіч­но­го філь­му «Спо­відь». Про свої тю­рем­ні ро­ки Па­рад­жа­нов на­пи­сав сце­на­рій, фільм за яким, «Ле­бе­ди­не озе­ро. Зо­на», зняв йо­го друг та спод­виж­ник по «Ті­нях за­бу­тих пред­ків» Юрій Іл­лєн­ко.

      Сьо­год­ні від­бу­деть­ся пок­ла­дан­ня кві­тів до пам'ятника Па­рад­жа­но­ву на сту­дії Дов­жен­ка та ме­мо­рі­аль­ної дош­ки, що вста­нов­ле­на на бу­дин­ку, де жив ре­жи­сер. Два сто­лич­ні кі­но­те­ат­ри — «Кі­но­па­но­ра­ма» та «Ук­ра­ї­на» — зап­ро­шу­ють сьо­год­ні ж на пе­рег­ляд філь­мів Сер­гія Па­рад­жа­но­ва. І це, як за­пев­ни­ли нас у Де­пар­та­мен­ті кі­но Мін­куль­ту­ри, ли­ше по­ча­ток. 2004-й ого­ло­ше­ний ЮНЕС­КО ро­ком Па­рад­жа­но­ва, тож вша­ну­ван­ня па­мя­ті ре­жи­се­ра не бу­де од­но­мо­мен­т­ним. Се­ред юві­лей­них пла­нів, зок­ре­ма, й пе­ре­ви­дан­ня філь­мів Па­рад­жа­но­ва на циф­ро­вих но­сі­ях.

  • Мор людей

    На позавчорашній прес–конференції, як «УМ» вже повідомляла, начальник обласного управління охорони здоров’я Богдан Ониськів зазначив, що від наразі незрозумілої недуги померли семеро людей. Однак уже наступного дня, за неофіційною інформацією з компетентних джерел, стало відомо, що в області сталося щонайменше десять летальних випадків. Серед осіб, які померли, — і дві студентки одного з тернопільських вузів. А ще — не менше десятка людей перебувають у лікарнях у важкому стані. >>

  • Штани з протертими колінцями

    «У «темниках» було вказано: обов'язково акцентувати на тому, що Янукович сидів поруч iз Путіним, — розповіла мені приятелька з ТБ. — Він що, тримав Путіна за ....., що на цьому так важливо наголошувати?!». Переглянувши російську пресу, стає зрозумілим, що не Янукович Пітуна, а Путін Януковича, а на додачу ще й Кучму тримав. Російський президент, запрошуючи високих київських гостей у підмосковну резиденцію Ново-Огарьово буцімто на святкування дня народження (келейне святкування і запізніле: день народження минув 7 жовтня, а випити на своє 52-річчя Володимир Володимирович більше нікого з високих гостей не запрошував), уже знав: він заявить про підтримку Москвою спадкоємності влади в Україні. Він не вельми симпатизує Януковичу, але за «підписки» Леоніда Даниловича той став єдиною наразі силою в Україні, яка робить Путіну те, що жінки роблять чоловікам, і задоволений Путін, за відсутності альтернативи і наполегливості люблячих киян, згодився. Ось як описує «новоогарьовський процес» російська газета «Коммерсантъ», якій не пощастило отримати «темника» з київської вулиці Банкової: «Спершу з машини вийшов Кучма. Він вийшов і поцілував Путіна кудись у шию. За ним до російського президента підійшов Віктор Янукович... і старанно зробив те ж саме, силкуючись скопіювати всі рухи душі старшого товариша. Це було непросто, позаяк Янукович значно вищий за Кучму. Але йому вдалося». >>

  • Науково необгрунтоване хуліганство

    Учений зі світовим ім'ям, засновник і президент Міжрегіональної Академії управління персоналом, голова правління Всеукраїнського благодійного фонду «Милосердя» 50-річний Георгій Щокін потрапив до лікарні внаслідок побиття. Як повідомив «УМ» керівник центру громадських зв'язків столичної міліції Дмитро Андрєєв, напад вчинили четверо невідомих, озброєних дерев'яними палицями-кийками. Сталося це позавчора на початку 12-ї години дня. Від нападу пана Щокіна не змогли захистити навіть двоє охоронців, які разом з президентом МАУП потрапили до лікарні. >>

  • От собака!

    Маршрутні таксі стають дедалі небезпечнішим видом транспорту, адже рідко який тиждень нині вони не фігурують у зведеннях Державтоінспекції. Минулий тиждень не став винятком, відзначившись аж двома ДТП за участю маршруток — на Рівненщині та в Криму. >>

  • Економічний Нобель знайшов своїх героїв

    Банк Швеції вчора оголосив прізвища лауреатів Премії з економічних наук ім. Альфреда Нобеля за цей рік. Вона заснована вже після смерті Нобеля, але за своєю значимістю прирівнюється до Нобелівської премії. >>

  • Вранці — вибори, через місяць — результати

    У суботу в Афганістані відбулися перші демократичні президентські вибори. Інтерес до них був надзвичайний. З 10,5 мільйона мешканців країни з правом голосу до виборчих дільниць з'явилися більше 10 мільйонів. І не побоялися при цьому погроз талібів влаштувати терористичні замахи, не побоялися вистоювання у довжелезних чергах, в яких вони гаяли час, вигукуючи: «Демокрасі, демокрасі!». >>