Вісімдесят років тому в Тбілісі народився один з найяскравіших представників українського поетичного кіно Сергій Параджанов (1924—1990). Через три десятиліття — майбутній режисер та художник навчався на вокальному відділенні Тбіліської консерваторії, будівельному факультеті Iнституту інженерів залізничного транспорту, ВДІКу — він зніме свій перший повнометражний фільм «Андрієш», ще через десять років — легендарні «Тіні забутих предків» (історія кохання гуцульських Ромео і Джульєтти — Івана та Марічки — постала на екрані у всій красі фольклорних костюмів, обрядів, мелодиці українського мелосу і зачарувала від першого до останнього кадру). Але й у цей надзвичайно ювілейний для Параджанова рік доводиться вкотре визнати, що й фільмографія його була б набагато довшою, і картин би він написав більше, якби не сумнозвісний квиток у місця позбавлення волі, виданий йому радянською владою. Після цього Параджанова воліли не помічати, його прізвища немає навіть у 4-томній «Історії радянського кіно», що оглядала період з 1952 по 1967 рік, а фільми «Саят-Нова» та «Легенда про сурамську фортецю» розділяють довгі п'ятнадцять років. Він хотів зафільмувати «Бахчисарайський фонтан», «Демона», «Ару прекрасного», «Слово о полку Ігоревім», а встиг зняти лише одну сцену з автобіографічного фільму «Сповідь». Про свої тюремні роки Параджанов написав сценарій, фільм за яким, «Лебедине озеро. Зона», зняв його друг та сподвижник по «Тінях забутих предків» Юрій Іллєнко.
Сьогодні відбудеться покладання квітів до пам'ятника Параджанову на студії Довженка та меморіальної дошки, що встановлена на будинку, де жив режисер. Два столичні кінотеатри — «Кінопанорама» та «Україна» — запрошують сьогодні ж на перегляд фільмів Сергія Параджанова. І це, як запевнили нас у Департаменті кіно Мінкультури, лише початок. 2004-й оголошений ЮНЕСКО роком Параджанова, тож вшанування памяті режисера не буде одномоментним. Серед ювілейних планів, зокрема, й перевидання фільмів Параджанова на цифрових носіях.