Цей безцінний для національної безпеки історико-меморіальний серіал розкриває правдиву кількість втрат нашого народу у війні і внесок українців у Перемогу. Втім уже багато місяців проект «Книга Пам’ятi України» не фінансується державою, упорядники не отримують зарплати і не мають чим платити за оренду. 21-го червня, у переддень Дня скорботи у пам'ять про початок радянсько-німецької війни, у Київському господарському суді відбудеться засідання за позовом КП «Київжитлоспецексплуатація», після чого колектив з архівом і картотекою на 10 мільйонів загиблих може опинитися на вулиці.
Коли у 1989 році українські історики почали працювати над «Книгою Пам'яті України», то планували видати 70 томів про 1,3 мільйона загиблих українців. Саме така цифра фігурувала в офіційних радянських виданнях. Завершити серію збиралися до 1995 року. Однак нескуті партійною ідеологією пошуки виявили разючу правду — загиблих виявилося близько 10 мільйонів, і томів вийшло загалом понад 400. Лише з іменами полеглих воїнів видано 254 ваговиті книги.
Російські історики дізналися про результати українських досліджень і обурилися: ви, мовляв, двічі-тричі кожного полеглого порахували. Щоб спростувати такі заяви, у селах і містечках міліція спільно з активістами-пошуковцями ходила по дворах і перевіряла списки. Загалом, по всіх областях працювали понад 500 тисяч пошуковців. Вчені, краєзнавці, журналісти, працівники архівів, військкоматів вивчали документи, зустрічалися з очевидцями, уточнювали дати й місця боїв, дані про полеглих. Тексти до книг писали відомі історики — Олександр Лисенко, Станіслав Кульчицький, Олександр Реєнт.
«Тривалий час реальна кількість жертв війни приховувалася. Тепер Москва хвилюється, адже перекреслюється російська наука про ІІ Світову, стратегія російського генштабу, — пояснює генеральний секретар Інституту європейської безпеки та конверсії, офіцер запасу Іван Галенко. — Виявляється, що уроки Радянської Армії, взяті з Другої світової війни, базуються на неправдивих даних». Тепер дані зібрані, і Україна може приступати до написання правдивої історії Другої світової війни. Щоб нарешті зафіксувати воєнний досвід у власній національній пам'яті. «Моральна традиція цивілізованих народів вимагає, щоб після будь-якої війни було названо число жертв з їхньою поіменною публікацією», — говориться у передмові до «Книги».
Кількість утрат, учетверо більша ніж «офіційно затверджена» в СРСР, змушує по-іншому глянути і на «спрямовуючу» роль Компартії і радянського керівництва. На жаль, розстріляні в пік репресій українські офіцери не увійшли до «Книги Пам'яті», хоча імена їхні відомі. У перший рiк вiйни не було налагоджено системного обліку загиблих. Тривалий час при бійцях не було ні армійських жетонів, ні посвідок з іменами. Особлива категорія — пропалі безвісти, яких нараховується майже п'ять мільйонів. Це загиблі в оточенні, в полоні, у нацистських катівнях. У наказі № 270 від 16 серпня 1941 року військовополонені оголошені зрадниками. Завдяки «Книзі Пам'яті», хоча й з великим запізненням, цим людям і їхнім родинам повернено чесне ім'я.
«Книга Пам'яті» — це не лише видавничий проект, а пошуковий процес. Нині рамки пошуку розширюються. Третього серпня 2006 року Кабмін видав розпорядження № 458-р, яким започатковано створення книги «Звитяжці» з серіалу «Книга Пам'яті України» для вшанування усіх громадян України, які боролися за її свободу у 1939—56 роках. Тобто до всеукраїнської офіційної пам'яті мали нарешті увійти учасники національно-визвольної боротьби. До речі, у західних областях на кошти місцевих бюджетів регіональні редколегії, використовуючи напрацьовану методологію подвірного опитування, паралельно збирали свідчення про полеглих воїнів УПА. У деяких областях редколегії «Книги Пам'яті» співпрацюють з всеукраїнським проектом «Реабілітовані історією».
У «Звитяжцях» планується також назвати поіменно ветеранів, які реально брали участь у Другiй світовій війні. Ця цифра досі таємна. На сьогодні ветеранами в Україні вважаються близько трьох мільйонів осіб (цікаво, чи є в нашій країні стільки чоловіків, яким за 80?). Із них близько 630 тисяч воювали на фронтах Другої світової у лавах Червоної армії. А були ще й учасники винищувальних загонів, смершівці, наглядачі таборів. Такі «вибрики» істориків останнiм, звісно, не сподобалися. Хоча протести проти «неконтрольованості» «Книги» розпочалися набагато раніше. Ще в 2000 році вийшла 574-сторiнкова книга «Безсмертя», в якій згадувалося про УПА, проте скандал розгорівся після парламентських виборів 2002 року, коли готувалося друге, доповнене видання «Безсмертя». Рада ветеранів навіть звернулася до уряду з вимогою накласти мораторій на публікацію книг українських істориків до повного узгодження концепції з російською стороною. Історики вважають, що Російська держава не хоче допустити накопичення й аналітичного опрацювання масиву даних, що об'єктивно свідчитимуть: через неї Україна втратила десятки мільйонів життів.
Керівника головної редколегії «Книги Пам'яті України», голову ради Організації ветеранів України генерала Івана Герасимова змусили піти на вибори у першій п'ятірці Компартії. Погрожували, що позбавлять можливості керувати ветеранською організацією— переконаний Iван Галенко. А він же через старі знайомства безплатно діставав у Москві інформацію про мільйони загиблих українців. «З того часу, як генерал Герасимов на вимогу Ради ветеранів примкнув до першої п'ятірки Компартії, «агенти впливу» почали цензурувати «Книгу Пам'яті», — розповідає пан Галенко, який кілька років був помічником нардепа Герасимова. Громадську увагу у ЗМІ та на «круглих столах» зосереджували на літньому генералові, якого робили маріонеткою в руках тих, ким мала б зайнятися СБУ.
Особливо скандальною для «Книги Пам'яті» стала весна 2005 року, коли, здавалося, керівництво України вольовим рішенням визнає і багаторічну працю науковців, і імена всіх борців за свободу. Найвідоміші українські історики 14 червня звернулися до Президента Віктора Ющенка з протестом проти диктатури Ради ветеранів. Утім урядове рішення з цього питання готувалося більш як рік. Аж 3 серпня 2006-го вийшло розпорядження Кабміну (мабуть, останнє за прем'єрства Юрія Єханурова) «Про продовження роботи над науково-видавничим проектом «Книга Пам'яті України». Було складено кошторис, розроблено редакційно-видавничі вимоги до структури й художньо-технічного оформлення книг серії «Звитяжці», змінено склад редколегії. Керівником Головної редколегії «Книги Пам'яті України» призначили заступника директора Інституту історії України НАНУ доктора історичних наук Олександра Реєнта.
Віктор Янукович, на вимогу групи з Ради ветеранських організацій, розпорядженням від 29 листопада 2006 року скасував постанову уряду Єханурова. У результаті в деяких обласних центрах стали закривати регіональні відділення «Книги Пам'яті». Схаменувшись, 17 січня 2007 року Кабінет Міністрів дав доручення щодо розроблення урядового рішення стосовно подальшої реалізації серіалу «Книга Пам'яті України». Тим часом Пошуково-видавниче агентство «Книга Пам'яті» уже 15 місяців не фінансується. З 2004 року через брак коштів не оновлюється сайт (poimenno. org. ua). А до створення комп'ютерного банку даних серіалу, передбаченого Постановою Кабміну від 3 квітня 1996 року, тільки приступили. Кільканадцять років фінансування йшло через Держкомтелерадіо. Утім у листопаді 2006-го цей комітет чомусь викреслив підсумковий том «Печаль» з переліку соціально-значимих видань з програми «Українська книга». Відтоді агентству нічим платити зарплату упорядникам книг.
1 лютого 2007 року до Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам'яті України» надійшов лист від КП «Київжитлоспецексплуатація» про закінчення дії договору оренди. Агентство звернулося до мера Леоніда Черновецького з проханням продовжити договір, адже згідно з розпорядженням Кабміну, робота над виданням триватиме до 2010 року. Та й урядової постанови від 3 квітня 1996 року № 405 про виділення Агенству приміщення по вул. Хмельницького, 51-А на правах довготермінової оренди, ніхто не скасовував. У цьому ж приміщенні спеціальний відділ «Книги Пам'яті» працює над увічненням імен загиблих киян.
За словами відповідального секретаря Головної редколегії Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам'яті України» Романа Вишневського, виселення «Книги» призведе до руйнації вибудуваної інфраструктури науково-пошукової та редакційно-видавничої роботи з увічнення пам'яті загиблих у роки Другої світової війни. Цікаво, що з того ж будинку виселяють і грошовитий російськомовноий часопис «Радуга». Виходить, центр міста «очищають» для «крутих»? І хоча «Книга Пам'яті» має статус «державної установи, що належить до сфери безпосереднього урядового управління», віце-прем'єр Дмитро Табачник пише в «Урядовому кур'єрі», що неспроможний вплинути на столичного мера. А Леонід Черновецький так і не відповів на лист від «Книги Пам'яті».
У квітні цього року відомі українські історики надіслали звернення до Президента України, що діяльність Пошуково-видавничого агентства штучно паралізована. Історики просили підпорядкувати його Українському інституту національної пам'яті, аби забезпечити концентрацію в єдиній державній структурі всієї науково-пошукової та видавничої роботи з ушанування пам'яті борців за свободу України. Секретаріат Президента переправив листа на Кабмін. А там свої плани — підпорядкувати Агентство Державній міжвідомчій комісії у справах увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій (голова — Дмитро Табачник). 25 квітня 2007 року Міністерство фінансів повідомило, що «для здійснення фінансової підтримки з державного бюджету Пошуково-видавничого агентства «Книга Пам'яті України» як суб'єкта видавничої діяльності на сьогодні відсутні законодавчі підстави» (хоча ніхто не відміняв Постанови Кабміну від 1992 року, за якою «Книгу» фінансують з держбюджету). Водночас Мінфін поінформував, що готується реорганізація «Книги Пам'яті» і передання її Державній міжвідомчій комісії. Отоді, мовляв, і буде вирішене питання фінансового забезпечення...
Тим часом відходять з життя свідки війни, так і не розповівши нам про пережите. І виростає покоління, яке майже не знає правди про полеглих у війні співвітчизників. Ця кров минулого запечатує наше майбутнє — поки мовчки дозволяємо нею торгувати.
Книга Пам'яті України
«Книга Пам'яті України» — це 254 меморіальні томи з персоналіями понад 6 млн. загиблих.
«Книга Скорботи України» — 140 меморіальних томів з персоналіями чотирьох мiльйонiв загиблих мирних мешканцiв України.
Серія «Звитяжці» — персональні дані про громадян, які воювали на фронтах і проходили військову службу протягом 1939—1945 років, брали участь у національно-визвольній боротьбі українського народу протягом 1936—1956 років.
«Книга Пам'яті України про громадян, загиблих у воєнних конфліктах за кордоном» охоплює збройні конфлікти СРСР, починаючи від побоїща на Китайській Східній залізниці (1929 р.), радянсько-фінську війну, воєнну кампанiю в Афганістані.
З Олексієм Колісником, відомим на Волині дослідником проблем державотворення, кандидатом психологічних наук, професором Східноєвропейського університету імені Лесі Українки, розмовляли за кілька місяців до початку другого українського Майдану, в серпні 2014-го. >>
Після Революції гідності мовна ситуація в Україні погіршилася, і це відбувається тому, що уряд не представляє українську ідентичність, підтримка української мови сприймається як зазіхання на людські права російськомовних. >>
Щонайменше дивними виглядають заяви так званих «одноразових» політологів чи експертів про те, що невелика пауза пішла на користь Арсенію Яценюку, і що вже невдовзі він зможе запалати «новою зіркою» на політичному небосхилі… >>
У біографії заслуженого лікаря України Володимира Карпука є період, коли він, як кажуть, ходив у політику: був народним депутатом України від блоку «Наша Україна» у Верховній Раді 5-го і 6-го скликань, деякий час працював заступником голови Волинської облдержадміністрації з гуманітарних питань. Тобто спробував владу на смак у різних її іпостасях. >>
Цьогорічне вшанування Героїв Крут чи не вперше винесло на загальнодержавний рівень аналітичне, а не емоційне, як досі, бачення подій відомого бою. Упродовж майже 100 років українська поезія оспівує трагізм загибелі «300 студентів» і шпетить тодішнє керівництво УНР за «зраду» — мовляв, відмовилися від війська, самі сиділи в Києві, а хлопчики гинули. >>
До кінця тижня у виставкових залах Центрального будинку художника Національної спілки художників України (вулиця Січових стрільців, 1-5 у столиці) триватиме сьома Всеукраїнська бієнале історичного жанру «Україна від Трипілля до сьогодення в образах сучасних художників». >>
