Ще донедавна його проведення викликало сумніви... Президент фестивалю Нікіта Михалков щось там вираховував-прораховував. Зрештою, чи не за три місяці до початку (а йдеться, нагадаю, про фестиваль класу «А»; себто теоретично він — у тій же ваговій категорії, що й Канн чи Венеція) провели тендер — і михалковська команда суттєво оновилася. Найменше змін, здається, у складі відбіркової комісії...
Так чи інакше, а росіяни завжди, як відомо, довго запрягають, що мало позначається на якості їзди. На відкритті покажуть новий фільм знаменитого Еміра Кустуріци «Заповіт / Zavet» — здається, це все той самий матеріал, реактивність якого покликує до наслідування. Ну любіть так життя свого народу, як робить це Кустуріца, — і у вас не буде проблем.
Уперше за останні роки в конкурсній програмі є українська кінострічка — «Біля ріки» молодого одеського режисера Еви Нейман. Фільму не бачив, знаю тільки, що він уже побував на іншому фестивалі, в Роттердамі (певне порушення, оскільки взяли «засвічену» стрічку), і отримав там доволі схвальні відгуки. Його запросили і ще на кілька форумів... От, маєте — фестивалі цікавляться передусім творчістю молодих. Наші молоді нині, щоправда, незрідка мастачать на телевізійному конвеєрі щось таке, щоб ніяк не можна було пізнати личко, осібність.
Українських фільмів узагалі чимало цього разу. Скажімо, фільм Сергія Буковського «Назви своє ім'я» включено до ретроспективи (дуже цікавої — це краще з мислячого світового кіно) «Вільна думка / Свободная мысль — программа документального кино». В іншій ретроспективі — «Прощавай, СРСР» (нагадування про радянське кіно і його роль у розвитку громадської думки рубежа 80—90-х років) одразу три українськi стрічки — «Ізгой» Володимира Савельєва, «Кисневий голод» Андрія Дончика, «Голод-33» Леся Ярчука. Цікаво буде зіставити з тогочасними роботами інших режисерів на подібному матеріалі.
Українець є навіть у журі. Не у великому, правда, але конкурсу «Перспективи», куди включають пошукові роботи молодих авторів. Так от, одним із суддів буде Андрій Халпахчі —який фестиваль «Молодість». Директорствує на форумі відтепер Максим Ілляшенко, а пан Халпахчі залишив за собою посаду художнього керівника. Поруч нього німецький музейник і діяч фестивального руху Ульріх Грегор, росіянин Алєксєй Попогребський (щойно його стрічка «Простые вещи» перемогла в Сочі, на «Кінотаврі») та канадійський документаліст Йосиф Фейцгинберг.
Велике журі очолив австралійський режисер Фред Степсі (скептичний, мабуть, чоловік; багатьох засудить). Окрім нього, італійська актриса Анна Галієна, режисери Діто Цинцадзе (Грузія) та Ільдіко Енеїді (Угорщина), американський продюсер Фред Роос та добре відома на теренах Росії та України Рената Литвинова...
Зазвичай останніх років у великому конкурсі Московського кінофесту негусто відомих імен. Російських стрічок знову три (як і два роки тому). Це «Нічого особистого / Ничего личного» Лариси Садилової, «Мандрівка з домашніми тваринами / Путешествие с домашними животными» Віри Сторожевої, «Путина» Валерія Огородникова (рідкісний сьогодні матеріал сучасного сільського життя). Німецька картина «Мій фюрер, або Найправдивіша правда» Дані Леві збиткується над Гітлером, який бере уроки красномовства у... єврея. Фільм ізраїльтянина Фелікса Герчикова називається «Діти СРСР». Нічого дивного — на землі обітованій, як відомо, живе чимало тих, хто донедавна iменувався громадянином Страни Совєтов.
Крім того, китайська стрічка «Парк» Інь Лічуеня, «Мольєр» француза Лорана Тірера, «Надія» польського режисера Станіслава Мухи...
Як завжди цікавою і різноманітною є позаконкурсна програма ретроспектив. Дві з них я вже назвав — у них присутні українські фільми. А до того «Московська ейфорія» (енергетично заряджені стрічки — пошуковим талантом передусім), «Китайський екстрим», «Вісім з половиною фільмів» (родзинки світового кіносезону), «Італійське кіно сьогодні»... Крім того, ретроспектива Кустуріци, раннього Мілоша Формана, фільми 70-х Роберта Олтмена, «Золотий вік Голлівудського мюзиклу»...
Слава кіно! Напрацювали стільки, що дивитись нам — не передивитись.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
