Про видатних — персонально

      На виставці вперше представлено унікальні фотографії з приватної колекції мецената Дмитра Андрієвського, придбані на відомих світових аукціонах. Серед них — роботи видатних майстрів фотографії ХХ століття Гельмута Ньютона, Мена Рея, Робера Дуано, Робера Дешарна, Брассаі (Дюли Халаса), Берта Стерна, Пауля Хорста, на яких зображені метр сюрреалізму Сальвадор Далі з Галою, геніальні художники Пабло Пікассо з Франсуазою Жіло та Марсель Дюшан. Під час підготовки виставки колекція поповнилася легендарними роботами «Матіс з моделлю», «Коко Шанель», «Мерилін з чорно-білою хусткою» і «Мерилін зі світлою хусткою», які також включено до експозиції.

      Швидше за все, ця експозиція з'явилася в нашому культурному просторі не випадково. Минулого року за підтримки меценатів Дмитра Андрієвського та Ігоря Воронова в Києві відбулася виставка картин видатного грузинського художника Ніко Піросмані. Цього року за меценатської участі Дмитра Андрієвського споруджено пам'ятник грузинському генію Шота Руставелі. Також очолюване Дмитром Андрієвським підприємство — концерн «Київпідземшляхбуд» — постійно підтримує Національний університет театру кіно і телебачення ім. І. К. Карпенка-Карого, Національний художній музей України, маєток М. В. Гоголя в Полтавській області, і вдруге — Київське «Фотобієнале». Власне, саме після минулорічного «Фотобієнале», за зізнанням самого Андрієвського, він захопився цим видом мистецтва. З тих пір не пропустив жодного аукціону, де б продавалися цікаві фотороботи. Результат — 10 цінних фотографій, якими відтепер, завдяки Андрієвському, може пишатися Україна. Адже Дмитро Йосипович переконаний, що «фотографія — це таке ж серйозне мистецтво, як і живопис. Її унікальність полягає саме в тому, що вона фіксує мить, вона не має минулого часу — це завжди теперішнє. Особливе піднесення охоплює, коли придбаєш давно омріяну картину чи світлину. Мені здається, кожна колекційна річ несе в собі великий заряд позитивної енергії, яка передається усім, хто дивиться на неї. Колекціонування потребує не тільки грошей, а й знань, ерудиції, терпіння й безкорисливості. Справжній колекціонер не торгує предметами свого зібрання, не ховає їх від людей і готовий розповідати про кожен — нескiнченно».

      Так, наприклад, найсенсаційнішою світлиною цієї експозиції можна вважати два фото з Мерилін Монро: «Вони ще й тим цінні, — каже Андрієвський, — що зроблені за рік до її смерті. Тоді, коли вона практично не фотографувалася».

      До речі, на відкритті також були присутні багато місцевих зірок. Їхні уподобання щодо тієї чи іншої фотороботи теж розділилися. Кожен вибрав щось собі до смаку.

      Так, співачку Галліну полонила робота класика фотомистецтва ХХ століття Гельмута Ньютона «Дженні Капітан». Про цю фотографію цікаво сказав письменник Борис Парамонов: «Людина у Ньютона жива й хороша тоді, коли вона покалічена. Звідси його серія людей — жінок переважно — у гіпсах, у пов'язках, на костурах. Улюблена моя фотографія Ньютона — «Дженні Капітан в пансіоні Доріан». Роботу позначено 1977 роком, проте зрозуміло, що це стилізація. Сама ж Дженні — сухорлява, аскетичного вигляду дівчина — жодних асоціацій буржуазно-бордельного плану не викликає. При цьому Дженні гола. Месидж композиції — невинні двадцяті роки. Людина жила постільки, оскільки вона поранена й скалічена, — ось що хоче сказати Хельмут Ньютон, німецький єврей, якщо ми вже вимушені визначати його таким робом. Він не схильний забувати свою молодість, своє — так, звісно — життя. Жахливі люди, що сяють наглою красою. Але кульгаві прийдуть першими. Виживуть — каліки».

      Народний артист України Володимир Гришко віддав перевагу жінці — Мерилін Монро. А молода оперна зірка, протеже Гришка — Віктор Мельник — був у захваті від серії Робера Дешарна «Світ Сальвадора Далі». Свої емоції з приводу побаченого Віктор виказав найбільш доречним шляхом, заспівавши арію принца Калафа. Коли цей чудовий голос зазвучав у стінах музею, ставши справжнім коштовним, музичним оформленням фотографіям, гості затамували подих.

      Пізніше спустився просто з небес, тобто прилетів із Лондона, скульптор Олег Пінчук, прокоментувавши виставку як надзвичайну подію. За ним з'явилося святе сімейство Ступок: Остап та Ірина з донькою. Остап одразу ж побіг до фотографій Далі. Адже його творчістю, образами й життям актор захоплюється дуже давно: з тих пір, як зіграв видатного метра сюрреалізму на сцені.

      Фотознімків Далі в колекції Андрієвського цілих три. За кожним iз них стоїть цікава історія. Наприклад, про фото «Далі і Гала хрестять Мережницю Вермеєра у Красі» (Дешарн зробив його у 1954-му або 1955 році під час роботи над параноїдально-критичним фільмом «Чудесна історія про Мережницю і носорога») художник роздумує в «Щоденнику одного генія»: «Бажаючи хоч трохи розрядити атмосферу і повернути приголомшену від моїх запаморочливих захмарних висот публіку на грішну землю, я пустив по рядах фотографію, де ми з Ґалою купаємося в Кабо-Кроеус у товаристві портрета Мережниці».

      За портретом «Далі у скафандрі» — взагалі сюрреалістична історія. 1936 року на міжнародній виставці сюрреалістів у Лондоні Сальвадор Далі вирішив прочитати лекцію «Про занурення у глибини підсвідомого». Але він боявся і соромився виступати на публіці. Хтось із друзів порадив йому уявити собі, що він стоїть перед публікою у водолазному костюмі. Далі вирішив за краще одягти його. Коли Далі почав говорити, його ніхто не чув. Невдовзі він почав дивно смикатися і розмахувати руками. Виявилося, що художник просто задихається. Далі врятував механік. Згодом Сальвадор не раз використовував водолазні костюми, щоб показати, як глибоко він занурюється у власну підсвідомість. Судячи з усього, Робер Дешарн зробив цей знімок на одному з таких виступів Далі, під час розповіді про занурення у глибини підсвідомості. Нині цей скафандр прикрашає головний вхід до театру-музею Сальвадора Далі у Фігейрасі.

      Не менш доленосна історія стоїть за фотографією «Пабло Пікассо і Франсуаза Жіло» Робера Дуано. Її зроблено 1952 року, тоді Дуано знімав портрети видатних діячів культури Франції для американського журналу Life. Знімок Пікассо із Франсуазою Жіло зроблено, найімовірніше, камерою «Ролейфлекс» з кадром 6 х 6. У Жіло був м'який характер. Її жіночність, чарівність дуже зворушили Дуано, і він вирішив винести її портрет на перший план. Знімок має характер випадкового, завдяки позі й погляду Жіло. Вона трохи відчужена, не бачить Пікассо, а він, мовби тло-декорація, підкреслює її красу. Фотограф посадив Пікассо в позу задумливого султана на далекій кушетці. Не факт, що Дуано знав про складнощі у взаєминах цієї пари. Але на фотографії прочитується легка втома Франсуази і «менотаврська» похмурість живописця. Наступного року вони розлучаться.

      Загалом, головною родзинкою цієї фотовиставки можна сміливо назвати те, що її організатори грамотно вибудували простір музейного залу, розмістивши світлини на мольбертах так, аби вони не заважали одна одній, а доповнювали. Мабуть, у звичайному житті всі ці генії важко перенесли б таке сусідство, але в проекті «Персони» вони гармонійно вжилися й відобразили цілу культурну епоху, яка від нас стає дедалі віддаленішою...

Наталя ТИМУРШАЄВА.