Фортеця найменшого міста планети.
Не все можна дізнатися з туристичних довідників навіть про країни, яким віддають перевагу наші співвітчизники, коли обирають, куди ж поїхати відпочивати влітку. В таких довідниках можна прочитати про Хорватію, що це країна більш як 1100 островів, що винахідник акваланга, славетний французький мандрівник та дослідник морських глибин Жак Кусто назвав хорватську частину Адріатики «найчистішим морем світу». Але є також інші хорватські історії, про які інколи не знають навіть більшість хорватів.
Найпопулярніша та найбільша за накладом хорватська газета «Ютарні Ліст» розповіла, що днями найменше у світі місто отримало нового міського голову. 9 червня Хум, який розташований на півночі півострова Істрія і має всього 17 мешканців, відзначав День міста, в рамках якого і відбуваються вибори жупана (саме так у Хорватії йменується міський голова). Вибори традиційно відбуваються на альтернативній основі, завжди за наявності двох претендентів, термін повноважень обраного становить один рік. Цього року в виборах брали участь 11 дорослих мешканців міста, а переможцем став Франко Гржніч, якого у місті знають під прізвиськом Ловрішчич. Хум уже багато років поспіль значиться в Книзі рекордів Гіннесса як найменше місто світу. Ймовірно, на планеті є і менші містечка, але жодне з них не може похвалитися тим, що статус міста отримало ще в часи Середньовіччя. Щоправда, на той час воно входило до складу Венеціанської Республіки і мало назву Колмо (у перекладі з італійської — «пагорб»). Місто насправді є виконаною в середньовічному стилі фортифікаційною спорудою, що стоїть на пагорбі над долиною Мірна на висоті 349 метрів над рівнем моря. В рамках хорватизації італійських назв, коли 1947 року півострів Істрія було анексовано в Італії та включено до складу Югославії, місто було перейменовано на Хум, що в перекладі з хорватської мови також означає «пагорб».
Мешканці найменшого у світі міста старанно зберігають його середньовічну архітектуру, організацію життя, звичаї і традиції. Вибори жупана впродовж останніх 30 років також відбуваються за традицією, яка колись побутувала в усіх містах півострова Істрія. Оскільки цьогорічні вибори жупана в Хумі були ювілейними — тридцятими, то з цієї нагоди городяни замовили і видрукували в Словенії розкішний фоліант у шкіряній обкладинці, прикрашений гербом міста. Ця книга є літописом усіх попередніх виборів з перерахуванням прізвищ кандидатів та переможців виборів і суддів (суддями тут називають учасників голосування, тобто виборців). Текст фоліанта викладено не сучасними буквами, а старовинною каліграфічною ручною в'яззю.
Кандидат у жупани має бути мешканцем Хума чи сусіднього містечка, бути доброю і шанованою особою, всього себе присвячувати службі місту та його мешканцям. Коли вже визначилися два такі кандидати, то кожен з 11 суддів (виборців) отримує по одній прямокутній дощечці, яка виконує роль сучасного бюлетеня. Два боки дощечки пофарбовані в різні кольори, кожен з яких відповідає одному з кандидатів. Суддя робить ножем зарубку на тому боці, який відповідає обраному кандидату. Потім «бюлетені» збирають і після підрахунку зарубок визначають переможця. Так колись, ще в далеке Середньовіччя, коли більшість населення була неписьменною, діяла демократична виборча система.
Цього року Франко Гржніч переміг свого суперника Діна Продана більшістю в один голос: шість зарубок проти п'яти. Відразу після оголошення результатів голосування попередній жупан Александар Мерлак передав новообраному символи влади: печатку, книгу і ключ до міста.
У світі до наших днів збереглося шість колізеїв — велетенських амфітеатрів часів Римської Імперії, на яких проводилися бої гладіаторів та інші масові народні заходи. Найвідомішим з усіх колізеїв є той, що в Римі. Але насправді найкраще зберігся Колізей на приблизно 20 тисяч глядацьких місць у хорватському місті Пула на півострові Істрія. З часу заснування три тисячі років тому і до входження півострова до складу Югославії в 1947 році місто мало італійську назву Пола, і саме під нею згадується в «Божественній комедії» Данте.
Будівля пульського Колізею у формі еліпса 100 на 130 метрів була зведена в першому столітті до нашої ери в часи правління імператора Веспасіана. Тепер вона має назву «Арена». Саме там вiдбуваються щорічний національний кінофестиваль та виступи провідних світових зірок: від опери та класичної музики до джазу і рока. Колізей має щасливу долю, бо впродовж віків не раз був за крок до руйнації. В роки Другої світової війни фашистський правитель Італії Беніто Муссоліні вирішив розібрати пульський Колізей і перевезти його до Риму. Коли ж інженери підрахували, що така операція коштуватиме в кілька разів дорожче, ніж будівництво копії, до того ж не відомо, чи взагалі вдасться наново зібрати розібране, то Муссоліні відмовився від ідеї.
Ще раніше, в середині ХІХ століття, коли Істрія входила до складу Австро-Угорської імперії, місто Пула було базою імперського флоту та стало великим торговельним центром. Торговців, серед яких традиційно переважали євреї, не влаштовувала тісна римська забудова міста, тому вони домоглися від міської влади дозволу зруйнувати будинки та фортифікаційні стіни, які простояли майже 19 століть. Колізей уцілів, бо був за межами оборонних мурів, але величне місто втратило більшість своїх античних пам'яток.
Автори одних винаходів загубилися в глибинах століть і тому вони належать усьому людству, автори інших відомі історії і належать своїй країні. Хоча Хорватія в XVII столітті була лише маленьким регіоном у басейні Адріатичного моря, але все ж встигла вславитися винаходом, який став здобутком чоловічої (і не лише) моди. Цей винахід нині носять на шиї і коло серця приблизно 600 мільйонів чоловіків. Iдеться про краватку.
1635 року приблизно шість тисяч іноземних найманців прибули до Парижа для підтримки короля Людовіка XIII та кардинала Рішельє. Серед них були і кількасот хорватських вояків. Вони відразу ж привернули увагу парижан завдяки мальовничим шарфикам, зав'язаним на шиях. Тодішні краватки нагадували не стільки сучасні чоловічі краватки, як піонерські галстуки часів СРСР. У офіцерів шарфики були виконані з тонкого дорогого бавовника чи шовку, у звичайних солдатів — з простішої тканини. Такого в Європі ще не бачили, тому парижани охрестили шарфики «хорватським стилем».
«Хорватський стиль» відразу ж увійшов у моду. Спочатку краватки запозичили французькі офіцери, які до того прикрашали шиї мереживними комірцями. Шарфики були куди практичнішими і вигіднішими у всіх відношеннях. Станом на 1650 рік, тобто часи правління короля Людовіка XIV, вони стали майже обов'язковим елементом військової та суддівської форми. А невдовзі мода на нашийні пов'язки a la croate, як їх називали у Франції, поширилася на всю Європу. В Англії, Німеччині, Португалії, Італії їх називали спрощено — «кравати», тобто «хорвати». В Україну мода і назва потрапили з Німеччини через Польщу.
Краватка для Хорватії є таким же національним символом, як для Бразилії — кава, Швейцарії — сир чи портвейн для Португалії. Перебуваючи рік тому в Хорватії, я дізнався з телебачення та газет, що певна молодіжна організація започаткувала ініціативу вив'язати всією країною краватку, яка б... оповила Хорватію по всьому її сухопутному кордону. Мета: ще більше прославити свою країну та увійти з цим досягненням до Книги рекордів Гіннесса. Наразі не знаю, наскільки вдало просувається процес в'язання хорватської краватки.
Красу жінок Адріатики цінували ще в античні часи. Одіссей так закохався в німфу Каліпсо, що перервав свої подорожі і прожив із нею на її рідному острові Млет сім років. І хоча в них народилося четверо дітей, Одіссей залишив кохану, бо, як відомо, кохання приходить і йде, а голод і сум за батьківщиною присутні завжди.
Моду на так популярні тепер серед дівчат міні-спіднички запровадила в 60-х роках минулого століття англійська модельєрка Мері Квант. Але не вона, насправді, є автором жіночого гасла «все вище, вище і вище». Єдиний у Європі народний костюм, в якому жіночі ноги відкриті вище колін, носять мешканки хорватського острова Сусак. Цей маленький клаптик землі в Адріатиці довжиною в три та шириною в півтора кілометри славиться піщаним узбережжям та чудовим місцевим вином і нараховує приблизно 200 мешканців. А якщо навколо чудові пляжі, всі свої і трохи напідпитку, то чого соромитися!
Сім інших цікавих фактів про Хорватію
* Відомий мандрівник та дослідник Марко Поло народився, ймовірно, 1254 року, на острові Корчула. На цьому острові до цього часу багато людей з таким прізвищем.
* Собача порода далматинець виведена в Далмації. У францисканському монастирі в Заострозі є датована 1724 роком картина, на якій вперше зображена собака-далматинець.
* Іван Вучетич, винахідник дактилоскопії — ідентифікації людини за відбитками її пальців, народився на острові Хвар.
* Хорват Едуард Пенкала 1906 року винайшов авторучку.
* Агата Крісті провела свій медовий місяць в Дубровнику.
* Стіни Дубровника є найдовшою фортифікаційною системою, яка збереглася в Європі.
* Білий дім у Вашингтоні збудований з каменю та мармуру, який видобутий у славетних каменоломнях на острові Брач.
Сконцентрувавши найбільше міжнародних банків та облаштувавши у своєму порту базу для найбiльших круїзних лайнерів світу, воно справляє враження пістрявого космопорту, в якому комфортно почуваються представники найнесподіваніших етносів і націй. >>
...Шрі-Ланка з’являється під крилом літака зненацька і нагадує згори зелений листок, що загубився серед смарагдово-синіх вод Індійського океану. Більша частина острова вкрита густими тропічними лісами, помережаними звивистими лініями численних ланкійських рік. >>
На Поділлі серед природних феноменів більш відомі Дністровський каньйон та Подільські Товтри, які, за результатами iнтернет-опитування, потрапили до семи чудес природи України. Адже вони доступні погляду кожного. А про занурений у вічну темряву світ подільського карсту, масштаби якого важко піддаються уяві і який тільки частково відкрив свої таємниці, знає обмежене коло осіб. >>
Якщо є бажання пізнавати щось нове, відсутність закордонного паспорта і кругленької суми не перепона. Святковим дивом може стати подорож в Україні. І необов’язково їхати у розрекламовані Львів, Чернівці, Ужгород чи Київ. Про нові маршрути і їх цікавинки розповiдають ведучі подорожніх рубрик на телеканалах Валерія Мікульська і Наталія Щука. >>
Стереотипи — річ уперта: більшість вважає, що курортна Туреччина — то передусім Анталія. І весь прилеглий до неї південний регіон — Аланія, Кемер, Белек... Туди вітчизняні турфірми традиційно скеровують клієнтів, пропонуючи готелі на різні смаки, туди відправляють чартерні літаки. >>
Ми йдемо по маршруту, прокладеному понад тисячоліття тому. На шляху — вимурувані з дикого каменю церкви, обнесені кріпосними стінами монастирі й замки феодалів, середньовічні притулки для пілігримів (альберге) і харчевні. А попереду, позаду — пілігрими, що йдуть в одному напрямку — до іспанського міста Сант-Яго де Компостела. >>
