Я візьму той рушник, розстелю, наче долю...
...У давнину в часи тривожних смут і негараздів в Україні виникла традиція: жінки тієї місцевості, якій загрожувала небезпека, збиралися на виготовлення полотна. Вони не просто вишивали рушник, а вимальовували кольоровими стібками свої мрії, сподівання, віру в щастя народу та власних родин. Так тендітні руки і палкі серця майстринь творили оберіг, який мав надзвичайну силу — відводив ворога, давав хліб насущний, рятував безнадійно хворих. Історія повторюється, і Україна, як ніколи, потребує захисту — свого національного оберегу.