Арія для мецената

14.06.2007
Арія для мецената

Євгенія Мірошниченко поки що вірить у свою мрію... (Фото Укрінформ.)

      Молоді митці та прихильники високого академічного професійного мистецтва цього разу — та й, зрештою, як і завжди — не мають приводу для радості. І не тому, що вони хронічні песимісти — зовсім навпаки: вони вірять, сподіваються на зміни... Але нічого не відбувається. Мерія столиці думає, що їм немає більше чим зайнятися, от і придумують всілякі божевільні проекти, тільки щоб дорогоцінні гроші з неї здерти. Йдеться не про допоміжні стипендії чи про виділення земельних ділянок під Києвом для метрів мистецтва. Просто є такі люди, які, користуючись популярністю, захотіли відкрити — тільки уявіть собі! — театральний заклад: «Київську малу оперу». Вони навіть домовилися з колишнім мером Олександром Омельченком, який ще 2004 року підписав наказ про створення нового театру на базі колишнього Будинку культури трамвайників (вул. Дегтярівська, 5). Їм навіть на це свого часу почали виділяти гроші. Але теперішній мер Леонід Черновецький і вельмишановна Світлана Зоріна, керівник Головного управління культури та мистецтв, у цьому питанні мали зовсім іншу точку зору. Треба дивитися на речі тверезим поглядом, подумали собі чиновники на верхівці й зачинили двері перед божевільними митцями. Куди там видатній оперній співачці, професору і педагогу НМАУ ім. П. Чайковського Євгенії Мірошниченко зі своєю ідеєю про Малу оперу до далекого погляду в майбутнє міської влади.

      «Нецікаві театри місто підтримувати не буде!» — одноголосно вирішили «верхи», і забули про національну історичну та архітектурну пам'ятку, в якій так мріє заспівати Євгенія Мірошниченко зі своїми учнями. Адже будівля у центральній частині міста стара, побудована ще у 1902 році в стилі бароко, потребує чимало коштів для капітального ремонту, то що з неї візьмеш. Ну хіба в оренду здати, тоді хоч якийсь прибуток буде. Тож ТОВ «Буд Хол» погодилося на доброчинну справу й орендувало на 10 років земельну ділянку понад 4 га за досить солідну ціну — 3 грн. 40 коп. за квадратний метр землі на рік, включаючи територію, на якій розташований будинок театру. Не гаючи часу, «Буд Хол» розробило власний план забудови цієї ділянки. Бо що з неї візьмеш? А квартири потрібні всім. І на них можна зовсім трішечки заробити. То навіщо думати про якусь там Євгенію Мірошниченко і її Малу оперу? Хоча й у 2006 році з бюджету міста і було надано близько шести мільйонів гривень на ремонт та реконструкцію театру, проте помилку такого роду легко виправити. Достатньо не ухвалити відповідного розпорядження КМДА, і все стане на свої місця. Гроші залишилися в скарбниці нинішньої мерії, на дверях колишнього Будинку культури трамвайників висить папірчик з багатообіцяючою цитатою: «Мала опера на капітальному ремонті». Євгенія Мірошниченко вже не в тому віці, щоб страйкувати під стінами мерії, тому це не хвилюватиме і без цього естетично вихованих людей.

      Але напередодні свого дня народження, який Євгенія Мірошниченко відсвяткувала 12 червня, оперна співачка з 40-річним досвідом збагнула, що може й не дочекати, коли мерія збагне важливість відкриття Малої опери і вирішила більше не стукати в зачинені двері, а звернутися по допомогу до журналістів. Столиця України — європейське місто, а в ньому лише 22 театри, і то міська влада вирішує, що їх забагато. У консерваторії щороку декілька десятків оперних співаків розуміють, що після закінчення навчання рідна країна їх не потребує, тому й відгукуються на запрошення Росії та Європи... Євгенія Мірошниченко не могла стримати сліз через байдужість до високого мистецтва. Вже три роки вона телефонує в мерію, домовляється про зустріч, а їй кажуть: зателефонуйте завтра або запишіться на прийом, і вас — може! — вислухає сам Леонід Черновецький.

      Директор театру «Мала опера» Іван Харина в дива не вірить. Для ремонту потрібні чималі кошти — як на пересічну людину, але як для міста — це не так уже й багато. Проте немає найголовнішого — бажання. Ніхто не хоче, щоб театр відновлювали на вищому рівні. Просять лише добудувати сцену, бо зала в театрі просто чудова й акустика в ній якраз для оперного співу. Але, незважаючи на накази та рекомендації Президента сприяти появі театру, мерія про Малу оперу на Лук'янівці не згадує.

      «Хто може бути небайдужий до мистецтва, то це Віктор Пінчук. Він — єдина людина, яка дбає про культуру в Україні. Може, до нього звернутися б по допомогу? А то мої найкращі учениці знову поїдуть у Німечинну чи Росію, а я нічим не можу зарадити. Не модне у нас меценатство. То, може, хоч через пресу цей чоловік довідається про нашу мрію», — каже пані Євгенія з повними сліз очима.

      Петро Чуприна, генеральний директор Національного академічного театру опери та балету України ім. Т.Г. Шевченка, прийшов привітати Євгенію Мірошниченко і підтримати її у створенні Малої опери. За його словами, є цілий пласт високої музичної культури, з якою опера і глядачі не знайомі. Тому ця ідея не схоластична. Вона справді має серйозне підгрунтя. З одного боку, матеріал дуже високої художньої цінності, а з іншого — виконавські ресурси. Як відомо, в Національній опері величезна зала і вона може бути наповнена гучними голосами. Але є у нас інші унікальні голоси, які не відзначаються великою потужністю, але вони вишукані у плані техніки виконання і високої вокальної музичної культури. І саме вони покликані нести до глядача репертуар, якого в нас немає. Так що ідея прекрасна, лише б розворушити людей, від яких це залежить.

      Студентці Євгенії Мірошниченко Олександрі Гальченко залишився ще рік навчання. Вона не хоче покидати Київ, тому сподівається, що театр наступного року запрацює. На курсі  Мiрошниченко — 30 випускників, і перспектива їхати за кордон їх не приваблює.