Українську мову вивчають у школах, вищих навчальних закладах, а також самотужки. Останній спосіб — найважчий, передусім через брак оновлення того матеріалу, який викладено в підручниках, виданих протягом останніх років. Про те, що в країні працюють державні установи, які опікуються, власне мовленнєвими питаннями, пересічний громадянин знає, але про конкретну діяльність, а головне — про результати роботи цих установ поінформований недостатньо.
Іронія сьогодення в тому, що вказані вище державні установи співпрацюють з юридичними особами, а фізична особа, яка бажає покращити знання української мови, шукає останні новини (зокрема друковані та електронні словники) на книжковому ринку «Петрівка».
Наголошування «вручну» i через комп'ютерну програму
— Володимире Анатолійовичу, які державні установи сьогодні опікуються питаннями української мовної системи?
— Взагалі їх три — Інститут української мови, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні та Український мовно-інформаційний фонд. Вони об'єднані у відділенні літератури, мови та мистецтвознавства Національної академії наук України.
Низку проектів виконуємо спільно. Нещодавно Фонд у співпраці з іншими мовознавчими інститутами та університетами завершив роботу зі створення нового 20-томного тлумачного словника української мови, і в цьому році заплановано видати перший том. Загалом це — 18 томів, де представлена основна лексика (близько 190 тисяч слів), та 2 томи ономастики (близько 70 тисяч географічних назв). Унікальність цього словника в тому, що на його основі можна вибудовувати систему семантичного маркування (Semantic Web).
— Чи є в Україні правописна проблема?
— На мій погляд, такої проблеми не існує. Є спроби розхитати українську мовну систему, маю на увазі спроби внесення змін до чинного (видання 1993 року) правопису без їхнього належного розгляду й обговорення на науковому рівні.
Особливість української мови в тому, що в ній багато винятків, які відіграють настільки ж системну роль, як і правила. Власне, винятків настільки багато, що людині, яка напише дисертацію на тему «Роль винятків в українській мовній системі», варто ще за життя поставити пам'ятник.
Діяльність Фонду, торкаючись правописної царини, головним чином базується на дослідженні природної мови й зосереджується на формальних комп'ютерних методах. Видання словників — результат нашої роботи. Нині готуємо до видання шостий том Етимологічного словника української мови й працюємо над македонсько-українським словником.
— Електронні словники Фонд видає щорічно, починаючи з 2001 року. Надто конкретне запитання: в електронному словнику 2006-го «яскрАвіший», а у версії 2001-го «яскравIший», у зв'язку з чим змінено наголос?
— Щодо останнього видання електронного словника: кожна його словоформа представлена з наголосом. Мабуть, це — перший в історії людства випадок (сміється), коли на кожному слові поставлено наголос. Коли словоформ загалом понад п'ять мільйонів, поставити наголос на кожній із них спроможна лише комп'ютерна система, алгоритм — на таку кількість слів наголос вивести вручну неможливо.
У 2001 році, спеціально до виходу першого видання електронного словника, було розроблено теорію українського наголошування, яка базується на матеріалах орфоепічного словника, автор розробки — Ігор Вікторович Шевченко, старший науковий співробітник Українського мовно-інформаційного фонду. Даний алгоритм постійно вдосконалюється, й оскільки «алгоритм» і «правило» — синоніми, регулярні речі комп'ютерна програма здійснює з великим успіхом, а у випадках із винятками доводиться переходити практично на напівавтоматизовану роботу («напів-», бо, як виявляється, існують правила й на винятки).
— Можливо, така деталізація щодо наголошування здійснена вперше в історії словникової діяльності, адже існують мови, в яких поняття «наголос» не має настільки значущої ваги, як в українській?
— Поняття наголосу досить специфічне. Є мови з акцентованими наголосами (до них належить і українська) — ті, в яких наголос можна точно локалізувати, тоді як в японській, наприклад, акцентованого наголосу бути не може, бо якість наголосу в ній взагалі інша. Скажімо, у в'єтнамській мові, в китайській питання наголошування регулюються висотою звучання, тобто інтонація має більшу вагу, ніж те, що в нашому розумінні є наголосом.
До нас ніхто й ніколи не виписував усі українські словоформи в повному складі, вже не кажу, що не ставив наголос на кожному слові електронного словника.
Поганi мовнi звички
— За правильність наголосу відповідає електронна система?
— Відповідальність несе Фонд, оскільки є автором електронної системи. У бік Фонду були закиди, мовляв, ми взяли й переписали матеріали з виданих раніше словників. Статистика засвідчує: 80% представленої в електронному (2006) словнику інформації ніколи не писалося людською рукою — ні з чого було переписувати. Так, ті понад 252 тисячі реєстрових слів, що нині представлені в останній електронній версії, є в кількох інших словниках, але лише в словнику Фонду представлено всі похідні цих вихідних форм — відмінювання, дієвідмінювання тощо. В інших словниках подібної інформації мало (головним чином надається лише форма родового відмінка).
Фахівці Фонду змоделювали в комп'ютерному форматі правила словозміни. Кожна лексема відноситься до певного парадигматичного словозмінного класу, вся лексика розбита на ці класи, й для кожного з них виписано правило словозміни, алгоритм, програму. Система ж, базуючись на вихідних формах, самостійно будує повну словозмінну парадигму.
— Але коли людина говорить «правИй» замість «прАвий», знаючи, що в словнику «прАвий», — це саме звичка (причому з числа поганих), а не помилка і водночас свідчення стереотипного світосприйняття. Погодитеся з такою оцінкою?
— Поняття «мовна компетенція» окреслює, наскільки правильно людина користується мовою, а поняття «лінгвістична компетенція» показує не лише правильність такого користування, а й те, настільки свідомо людина це робить. До того ж особа може бути неписьменною й при цьому правильно користуватися мовою — правильно говорити, інтуїтивно відчуваючи, яке слово доречне в тому чи іншому випадку.
— Тобто наука про мову займається тим, що фіксує певні інтуїтивні речі, які так чи інакше відчуває кожен, а яку діяльність при цьому здійснює Фонд?
— З моменту виходу першого видання електронного словника Фонд ні на мить не призупиняв лексикографічну роботу. У 2001 році було лише два видання орфографічного словника, на сьогодні — шість.
Словник щороку — це вже система
— Чому саме щорічно Фонд здійснює видання електронного словника?
— Є кілька причин, що пояснюють даний порядок речей. Перша: кошти, які ми отримуємо на видання словників (як друкованих, так і електронних), — малі, тому випускаємо рівно стільки екземплярів, скільки дозволяє фінансування. Запити в два-три рази перевищують наші можливості. Додам: ми не займаємося рекламою, коли б займалися, нас оповив би шквал замовлень. Водночас ми намагаємося привчити пересічного українця до того, що такі фундаментальні нормативні речі, як словники, видаються регулярно (а саме — щорічно), що в державі є такий порядок, згідно з яким періодично виходить нове видання, наприклад, орфографічного словника. За радянських часів орфографічний словник російської мови видавався також щорічно, причому накладом від 300 до 500 тисяч примірників. «29 издание, исправленное», — пам'ятаєте таке словосполучення? Тобто навіть 29-те потребувало внесення виправлень, але головне в іншому — всі знали: є порядок, і в новому році з'явиться нове видання. Поява кожного наступного видання задовольняла попит і водночас із невблаганністю сповіщала: «Будь ласка, користуйтеся!». Звичайно, 29-те видання від 28-го мало чим відрізнялося, але свідчило, що мовна політика в державі здійснюється постійно й послідовно.
— Чим відрізняється видання електронного словника 2006-го року від видання 2005-го?
— У виданні 2005-го — 233 тисячі реєстрових слів, а в останньому — понад 252 тисячі.
— Яка при цьому кількість слів, у яких змінено (доповнено) наголос? Це 1, 5 чи 10 відсотків від загальної кількості в реєстрі?
— Таких слів менше, ніж 1 відсоток. Не буду приховувати, в першому (2001) виданні електронного словника кількість помилок — чимала, причому не лише тих, що стосуються наголошування, мали місце й системні помилки. Але, оскільки то було перше видання, виправдання їм можна знайти. Станом на сьогодні в електронному словнику системні помилки відсутні взагалі, але трапляються поодинокі несистемні. Коли в словнику загалом понад п'ять мільйонів слів і знайдено 10—15 помилок, то який це відсоток? Але щодалі, то важче й важче знаходити помилки (сміється).
Лексикографія — це наука й мистецтво водночас, у ній багато важить досвід фахівця, який працює над словником, його відчуття мови й навіть його інтуїція, а не саме лише накопичення матеріалу і його систематизація.
— Зразковий, на ваш погляд, користувач словника, без різниці, електронного чи друкованого?
— На жаль, зворотного зв'язку з тими, хто користується нашими послугами, ми не маємо, але, дійсно, до нас звертаються як організації, так і пересічні громадяни, дехто з журналістів. Так, один досить відомий журналіст, користуючись нашим словником фактично з першого його видання, нещодавно, дізнавшись про останню електронну версію, попросив про зустріч і при цьому прочитав сонет, присвячений діяльності Фонду. Сонет красивий, можу запевнити.
Лілія БОНДАРЧУК.
ДОВІДКА «УМ»
Володимир Анатолійович Широков — засновник і директор Українського мовно-інформаційного фонду Національної академії наук України (з 1991 р.), єдиного в Україні наукового інституту, що спеціалізується в галузі прикладної лінгвістики та лінгвістичної технології. Доктор технічних наук. Лауреат Державної премії України в галузі науки і техніки.
Автор та координатор програми «Словники України», ініційованої Указом Президента України від 07.08 1999 р. «Про розвиток національної словникової бази» (сьогодні серія «Словники України» налічує понад 50 видань). Національну словникову базу Українського мовно-інформаційного фонду НАН України, створену під керівництвом В.А. Широкова, рішенням Кабінету Міністрів України внесено до Державного реєстру наукових об'єктів, які становлять національне надбання України.
