Усi дiти однаковi. Tiльки чому держава не доплачує тим, якi вчаться у приватних школах?! (Фото Укрінформ.)
Приватні школи з'явилися в нашій країні одразу із народженням незалежності. Школи нового типу вижили, більше того, стали плацдармом реформ, експериментальним майданчиком для інновацій в усьому освітньому просторі країни.
Свою 17-ту весну «приватники» зустріли у клопотах та тривогах. Несподівано виявилося, що держава, яка і так не балувала приватні навчальні заклади, може спричинити банкрутство їх переважної більшості. Адже з 1 січня 2007 року, згідно із Законом «Про державний бюджет на 2007 рік», усі договори оренди, термін яких закінчується, можуть бути переглянуті на основі оціночної вартості орендованого приміщення. Варто зазначити, що в Законі йшлося про зміну розмірів орендних ставок державного майна, а більшість орендованих школами площ — це майно комунальне. Проте представницькі органи місцевого самоврядування на цю «дрібничку» уваги не звертають і орендну ставку для шкіл уже підняли у 5—14 разів(!). Враження таке, наче ніхто не розуміє, що школа — то не лікеро-горілчаний завод, тобто «підприємство» малоприбуткове.
Треба зауважити, що приватним закладам освіти найчастіше виділяють в оренду приміщення в аварійному стані. Як правило, доводиться ремонтувати дах, замінювати паркан, комунікаційні мережі, оновлювати чи робити наново дитячі майданчики. Ці роботи виконуються за рахунок батьківської плати. Цікаво, що завдяки ремонтам щорічно підвищується вартість приміщень. Вірогідно, саме з цієї причини в деяких районах Києва (наприклад, у Оболонському) орендні угоди укладають на 364 днi, а на 365-й переукладають. Але вже за новою орендною ставкою, адже вартість приміщення після ремонту зростає!
«Позаяк приватні школи не фінансуються з держбюджету, вони лише в 2006 році заощадили для Києва 11,7 млн. грн. З лютого ставка оренди для деяких шкіл була набагато збільшена. Наприклад, гімназія «Гармонія» тепер змушена платити не 3 600 грн., а 51 600 грн. на місяць. При такій ситуації школи не тільки не мають можливостей для розвитку, відновлення матеріально-технічної бази, проведення реконструкції, а й приречені на повне банкрутство», — заявила начальник управління освіти та науки Київміськдержадміністрації Лілія Гриневич на розширеному засіданні колегії КМДА. Вона бачить один шлях вирішення проблеми —райдержадміністрації повинні надавати приватним школам приміщення у довгострокове користування — на термін, не менший, ніж встановлено в ліцензії навчального закладу.
На сьогодні її заклики почули лише в Деснянському районі, де розмір орендної ставки для приватних навчальних закладів встановили на рівні 0,5% від оцінної вартості (тобто 1 грн. 30 коп. за 1 кв. метр). Усі інші райони столиці свято вірять, що батьківська кишеня витримає ще й не те, тому з чистою совістю відправляють приватним школам карколомні рахунки.
Президент Асоціації приватних освітніх установ Києва Олена Мовчун стверджує, що приватна освіта ніколи не була особливо рентабельним бізнесом і трималася переважно на ентузіазмі вчителів. «Приватні школи працюють за унікальними методиками, і все це може загинути, тому що в багатьох школах приватного сектора оплата за оренду й комунальні послуги стала дорівнювати щомісячному доходу цих шкіл», — розповіла пані Олена.
Сприйняття «приватників» як чужорiдного тіла у нашій системі освіти призвело до того, що ці школи вирішили «подоїти» ще й комунальники. У регіонах вони виставили комерційні розцінки за споживання тепла, води, енергії. Тільки в 2006—2007 навчальному році плата за тепло для приватних шкіл зросла на 114,5% (з 96,00 грн. до 205,94 грн. за 1 Гкал), за електроенергію — на 75,8% (з 0,2224 грн. до 0,39108 грн. за 1кВт.ч), за холодну воду — на 450% (з 0,816 грн. до 4,50 грн. за 1 куб. м).
І це ще не все. З приватних навчальних закладів неправомірно стягують земельний податок, незважаючи на те, що, згідно з Законом України «Про плату за землю», «від земельного податку звільнюються... вітчизняні заклади... освіти, будівлі яких використовуються за призначенням».
Але це не єдина проблема багатостраждальної приватної освіти в Україні. Згідно з законами «Про освіту», «Про загальну середню освіту» та відповідно до Конвенції прав дитини, яку Україна підписала ще у 1991 році, кожен юний українець має право на безкоштовну середню освіту. Отже, держава виділяє гроші на освіту кожної дитини. Всі громадяни України сплачують на це податки зі своєї кишені. Але... учні приватних шкіл державного фінансування не мали аж із 1997 року. Натомість органи виконавчої влади розглядають приватні школи винятково як комерційні організації, позбавляючи тих прав, які їм належать за законом як закладам освіти.
Діти приватних шкіл позбавлені компенсації з боку держави на отримання обов'язкової середньої освіти та медичного обслуговування. Усі види соціальної допомоги, які надаються маленьким киянам, не поширюються на учнів приватних шкіл (стипендії, премії, грамоти, традиційні соки-пряники, пільговий відпочинок у літніх таборах тощо). Поліклініки примушують приватні школи купувати вакцину, яка решті шкіл видається безкоштовно. Учням приватних освітніх закладів відмовлено у щорічному диспансерному огляді. В інших містах нашої держави ситуацiя ще більш «запущена».
— Міський відділ освіти передав нам безкоштовні підручники з позначкою «Видано за державний кошт» та «Заборонено до продажу», — розповідає директор Сумської гімназії лінгвістики та права Олена Бритова. — А потім після перевірки КРУ виявилося, що ми отримали книги незаконно й маємо написати «заднім числом» заяву з проханням прийняти гроші за підручники. Але ж Міносвіти відправило у кожний регіон стільки підручників, скільки там навчається дітей цього віку. Чому ж наші учні та їхні батьки мають платити за те, на чому стоїть гриф «Безкоштовно»?
Сумна історія, якщо ще взяти до уваги, що на початок року підручники, дидактичні матеріали та періодичні видання виросли у ціні на 30%, канцтовари — на 8—10%, госптовари — на 5—10%, меблі — на 45%.
Внаслідок такої ситуації покарані, у першу чергу батьки, вони змушені платити за освіту своїх дітей двічі. Спочатку — у вигляді обов'язкових податків, які відраховують із їхньої заробітної плати, а потім — у формі сплати за навчання своєї дитини у приватній школі. Крім того, школа так само відраховує податки від своєї діяльності.
Плата за навчання у «приватників», відповідно, зростає. І більшість киян не можуть щомісячно виділяти на навчання дитини 300—700 доларів. Виходить, що держава замість того, щоб здешевлювати якісну освіту, сприяє ще більшому розщепленню суспільства.
Сьогодні прийшов час, коли влада на всіх рівнях (i перш за все на місцевому) має повернутися обличчям до приватних шкіл. Зневажливе ставлення до всіх форм освіти, прийняття необдуманих рішень, можливо, й принесе короткостроковий зиск у плані «латання дірок» у бюджеті — 2007. Але призведе до величезних збитків у перспективі. Бо відомо, що інвестиції в охорону здоров'я, культуру та освіту — найнадійніший внесок країни у власне майбутнє. Поки що ці інвестиції роблять тільки батьки та педагоги, які бажають, щоб наші діти мали грунтовні знання, розвивали свої таланти та виховувалися не в «совковій», а в по-європейськи демократичній школі.
Програми приватних навчальних закладів більш гнучкі, ніж у державних навчальних закладах. Як правило, дітей у класах менше, під час вивчення іноземної мови, математики, інформатики та профільних предметів клас ділиться на групи. Приватні школи — це, як правило, школи повного циклу. В них діти не лише вчаться, а й обідають, виконують домашні завдання, відвідують різноманітні гуртки. Приватні школи добре охороняють, часто дітей привозять та відвозять по домівках на шкільному автобусі.
Учителів, як правило, підбирають енергійних, високоосвічених та здатних проводити уроки в оригінальній (цікавій для дітей) манері. Практикують індивідуальний підхід до кожної дитини, у цих школах є психолог.
На сьогодні в Україні нараховується близько 100 приватних шкіл. Їх відвідує близько чотирьох відсотків від загальної кількості учнів.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
