Кожен малює те, що йому болить

      Для киян і гостей міста є нагода сховатися від спекотного сонця і розжареного асфальту. Один із варіантів, який пропонує сама природа, — піти на пляж. Інший запропонував Музей сучасного образотворчого мистецтва України, що на вул. Богатирській, 14. Тут з 7 червня по 19 липня проходить виставка «Пейзаж & Натюрморт». Нехай нікого не лякає таке амбівалентне в нашому розумінні слово «сучасне мистецтво». Це зовсім не те, що пропонується молодими людьми, які тільки-но доторкнулися до містичного світу пензля і чомусь сприйняли його як чергову забавку. Через це в нашій свідомості сучасне дорівнює надмірній відвертості з присмаком вульгарності. Як казав один журналіст, або вони недовчилися, або лише надмірним епатажем можуть привернути до себе увагу критиків і відвідувачів виставки. На щастя, цього разу презентовані роботи виконані в рамках моральності й естетичного смаку. Коктейль без алкоголю, але з літньою прохолодою і шматочками льоду, який дає можливість оговтатися від гарячого повітря і зупинитися, щоб подумати про мить вічності.

      Директор музею, лауреат Національної премії ім. Т.Шевченка Михайло Шевченко вирішив презентувати серію тематичних виставок, що якнайширше представлять колекцію музею. У фондах зберігається численна збірка — майже чотири тисячі одиниць живопису, графіки, скульптури і декоративно-ужиткового мистецтва, але невеликі нинішні площі (600 кв.м) унеможливлюють показ хоча б десятої частини творів водночас. Отже, перша виставка серії «Пейзаж & Натюрморт» представляє майже 100 творів маловідомих художників повоєнних поколінь. Це і було принципом відбору робіт. Найстаршому експоненту — 68, наймолодшому — 22. Усі мають за плечима академічну мистецьку освіту традиційної «реалістичної орієнтації». Проте після навчання, кожен із них обрав власний шлях, «виробив» власний стиль... Як зазначив один із художників представлених робіт Степан Тітко, кожен малює, що йому болить. Не можна сказати, що правильно малював Ван Гог, а от сучасник не дотягує до того рівня, бо погана школа абощо. Він пробував копіювати митця без вуха. Виходило навіть краще, ніж у славнозвісного майстра, але це його стиль. Так і має бути. Кожен повинен вносити нове свіже слово на полотно, інакше це не назвеш мистецтвом. До речі, Степан Тітко для музею став сенсацією. До цього про його полотна не знали у столиці. Це вперше живописні роботи майже невідомого львівського митця, учасника легендарної «бульдозерної виставки» подаються вибагливому глядачеві до перегляду. За роботу «Приреченість» його могли відправити туди, де сходить сонце. «Якщо придивитися уважніше, — каже автор, — то на полотні зображено графин, судячи з усього з самогонкою, якщо це Україна, цигарки «Пан», які тоді курили всі, а поряд лежить оселедець. Це говорить про те, що була пиятика майже на професійному рівні. На другому плані видно вино. Воно в запасі. Справа в тому, що весь цей натюрморт стоїть на газеті «Молода Україна». Тоді були такі часи, що газети призначалися саме для цього. Так, картинка може й не є такою абстрагованою як для моїх колег. Я б теж хотів так написати. Інколи й так пишу. Але ця робота є тематично змістовною. Жанр, який відображує соціальну проблему, може, й ниття, а може, пекучість душі. Художнику хочеться це написати і не вибрикнутися, поєднавши розмазуванням пальця хоча б груші на тарілці. Воно було б класніше, але тоді пропало б те слово. За цим ховається у соцреалістичному плані оповідання, яке художник хоче написати. Деколи він хоче виплеснути, а деколи хоче розказати. Має бути музика в кольорі, слова не конкретні, їх треба читати в першому, другому, третьому плані. Я теж малював яскраво, як і Сергій Дуплій, який тут виставляється. Вже потім я став етюдним монохроністом. Спершу малював картини і роздаровував, а потім треба було з цього жити, годувати сім'ю. Мій син теж малював. Навіть перше місце на республіканській дитячій виставці зайняв, але я сказав, що він художником не буде. В нього є здібність малювати, він це взяв від мене, вміє мене перекривити, але в нього немає розжалки, народити легенько і чисто своє він не зможе. Тому не треба його калічити. Коли я був молодий, то що не задумав, виходило. Тепер розум працює, а майстерність рук уже не та. Понад 50 робіт взяли сюди в музей і будуть виставляти окремо вже на початку наступного року. Я б інші сьогодні тут поставив роботи, але музей відібрав саме ці. Мені дуже шкода тих полотен, які були знищені. Тримав їх у гаражі. А коли його затопило, то понад сотню згнило. Там були оголені тіла, грамотно поставлені натурниці. Оголене тіло — це вже мистецтво, але часто воно не виходить».

      Детальніше з творчістю Степана Тітка відвідувачі музею зможуть ознайомитися пізніше, коли прийде час на його персональну виставку. А поки що глядачеві пропонуються твори художників майже зі всієї України. Окрім широко знаних митців — Андрія Чебикіна, Віктора Гонтаріва, Михайла Демця, Олександра Павлова, Михайла Шевченка, Гаяне Атаян, Андрія Блудова, Анатолія Зорко, Юрія Вінтаєва, Любовi Рапопорт, Олександра Сухоліта та десятка інших, не менш талановитих — у додатку до експозиції можна побачити роботи зовсім юних художників.

      У рамках виставки також проходить конкурс дитячого малюнка. Вихованці з школи-дитсадка «Кияночка» першими завітали сюди. Ще перед відкриттям. Їх настільки вразили роботи майстрів, що після цього кожен із них, як справжній митець, за мольбертом створив «Свій Пейзаж», «Свій Натюрморт» a la prima. Упродовж  двох тижнів відвідувачі анонімно голосуватимуть за роботи юних художників, а переможці одержать подарунки і призи. За словами Тані Грущенко, яка відповідала за експозицію виставки, це перший крок музею до співпраці з дітьми. З досвіду європейських і російської шкіл видно, що малята, які ростуть у музеї, почувають себе розкуто, вільно, відчувають красу і відтворюють її пізніше на своїх мольбертах.

      Якщо красі судилося врятувати світ, то це саме той випадок. Ніжні, сонячні, часом згущені та насичені мазки художників не можуть не залюбити відвідувача в життя. Достатньо прийти на виставку  в Музей сучасного образотворчого мистецтва, побродити залами зо дві годинки і усмішка народиться на твоїх вустах. Ось так стоїш хвилин... надцять перед одним полотном, душа завмерла, а ти, попри все, усміхаєшся.