Сьогоднішню розмову в нашій традиційній рубриці про товари та послуги ми вирішили присвятити періодичним виданням для дітей та підлітків. Звісно, ми не беремо на себе завдання детально проаналізувати ринок сучасної дитячої преси — це тема для цілого наукового дослідження. Але, сподіваємося, наш короткий огляд допоможе батькам зорієнтуватися серед того розмаїття журналів та газет, що їх пропонують видавці юним читачам (каталог вітчизняної періодики на друге півріччя 2007 року містить близько 200 різних «дитячих» найменувань).
Така Чанча-Бачанча нам не потрібна
Огляд видань для наймолодших розпочнемо зі старого доброго «Малятка» — журналу, заснованого ще в 1960 році. В кожному номері «Малятка» друкується багато дитячих поезій, причому більшість із них — це дійсно вірші, а не суміш «рим не відомо з чим». Окрасою журналу є рубрика «Із скарбниці української поезії», що знайомить дітей із творчістю класиків — від Тараса Шевченка до Ліни Костенко. Безперечним плюсом журналу є й те, що тут друкують казки народів світу, а також розповідають про звичаї того чи іншого етносу. Скоромовки, кросворди, загадки, задачки, саморобки, коротенькі пізнавальні оповіданнячка, різноманітні конкурси — все це також до уваги маленьких читачів. Та й художнє оформлення журналу на рівні. Можливо, ілюстрації не відрізняються якоюсь оригінальністю, але від них віє теплом та добротою.
«Пізнайко від 2 до 6» видається лише з 2004 року. Художні тексти в цьому журналі значно нижчого рівня, ніж у «Малятку». Єдиною перевагою є те, що «Пізнайко» пропонує більше варіантів для ручної творчості — вирізування, склеювання, складання, малювання. Кожне число присвячене певній темі — наприклад, розвитку дрібної моторики рук, вправам на порівняння тощо.
«Навчатися — граючись» — девіз журналу «Вулик». У «Вулику» немає віршів та казок, проте є багато пізнавальної інформації, ігор, завдань на кмітливість.
«Вузькопрофільним» виданням є й журнал «Веселые идейки». Це своєрідний посібник із виготовлення різноманітних «штучок» — іграшок, аплікацій, шкатулок, простих кулінарних виробів. Заслуговує на увагу дітей та батьків і журнал «Яблунька», в якому, окрім усього іншого, в цікавій формі пропагується любов до природи.
Гарні видання для наймолодших роблять не лише у столиці. В одному з київських кіосків ми натрапили на симпатичний журнальчик «Ангелятко» та ігровий додаток до нього «Ангеляткова наука», що виходять у Львові. Подобається малюкам і харківський журнал «УХмалюк» (є також його російськомовна версія «УХмалыш»). Фішки цього видання — наліпки: діти із задоволенням відповідають на запитання за допомогою різнокольорових клейких трикутничків, кругів, квадратів. Щоправда, цікавих текстів у журналі малувато, крім того, в україномовному варіанті зустрічається багато граматичних та стилістичних помилок. Двома мовами видається у Києві журнал «Умійко» («Умейка»). Видання зроблене з любов'ю, але якоїсь родзинки ми в ньому не помітили.
Гарним порадником батькам, які хочуть розвинути в дитині здатність бачити в навколишньому світі красу й відчувати відповідальність за неї, може стати журнал «Джміль» («Дітям: живопис, музика і література»), що в доступній формі знайомить дошкільнят із кращими творами літератури, музики та образотворчого мистецтва. Щоправда, «Джміль» виходить лише раз на три місяці й друкується на папері не найкращої якості. А от нещодавно засновані журнали «Чанча-Бачанча» та «Я навчаюсь» (не плутати з журналом «Навчаюся з мамою», який, на жаль, уже не видається) є зразками відвертою халтури. Спробуйте-но пояснити дитині, що означає фраза «голуби трохи почервоніли». Цей перл я надибала в «Чанчі-Бачанчі». Та й хто такі Чанча та Бачанча, я, чесно кажучи, до кінця так і не второпала. І ще більшою загадкою для мене залишився зміст віршу з журналу «Я навчаюсь» — «Найкраща в світі моя мама/ У мами посмішка ясна/ І найдобріша в світі сама/ Матуся, як сама весна»... Залишається лише сподіватися, що не знайдеться жодного вихователя-садиста, який примусив би дитину декламувати цей віршик напам'ять...
Крейд, Барвінок, УХ та інші
Старожилом серед видань для дітей молодшого шкільного віку, звісно ж, є журнал «Барвінок», який у наступному році відзначите 80-річний (!) ювілей. Пам'ятаю, як у дитинстві з нетерпінням чекала, коли прийде наступний номер журналу, щоб прочитати про нові пригоди Барвінка та Ромашки — героїв знаменитої поеми Богдана Чалого. На жаль, теперішній символ журналу зовні мало схожий на отого знаменитого хлопчика в синьому капелюшку, але вдача в нього, судячи зі змісту, така ж весела та допитлива...
З цікавістю маленькі школярики читають і журнали серії «Пізнайко» — українською, російською та англійською мовами. Зауважимо, що «Пізнайко від 6», «Познайка» й Posnayko — це три різних видання, а не переклади з однієї мови на іншу. Багато прихильників має й журнал «Стежка», який виходить уже цілих 10 років. А ще ж бо є «Соняшник» — видання, яке останнім часом стало привабливим не лише за змістом, а й за формою. Якщо ваша дитина любить читати та має потяг до «красного письма», то кращого подарунка для неї не знайти. От тільки, на жаль, навіть у «Соняшнику», поряд із чудовими прозовими творами, частенько друкують відверто графоманські вірші (судячи з усього, в сучасній українській літературі — суцільний дефіцит дитячих поетів, а майстрів рівня Платона Воронька чи Наталі Забіли немає і близько).
Дуже радимо батькам познайомити своїх дітей із «Професором Крейдом» — чудовим виданням, що не лише дає відповіді на численні дитячі «Чому?», а й спонукає дитину до творчого пошуку, пробуджує в ній дослідника та відкривача.
Три цікавих журнали з дотепним характером видають у Черкасах — «Весела перерва», «Веселі уроки» та «Веселі картинки». Останній наслідує традиції знаменитих «Веселых картинок» (видається за угоди з російським видавцем, але українською мовою). У «Веселій перерві», крім коміксів, анекдотів та смішинок, є також цікаві логічні завдання, шахові етюди, конкурси ерудитів, поради психолога і навіть «спецкурс із підготовки агентів 007 для засилання в англомовні країни» — простіше кажучи, вправи для закріплення знань англійської мови. Ну а «Веселі уроки» — видання, що допомагає дитині іншими очима подивитися на нудну шкільну програму... ТОВ «Видавництво «Весела перерва» також видає журнал «Юний моделіст-конструктор», у кожному номері якого є «викройки» та схеми для складання точних копій відомих моделей військової та цивільної техніки, а також подається інформація про історію виникнення та технічні характеристики даної моделі.
Ну й нарешті не можна залишити без уваги харківський журнал «УХтышка» (старшого брата «УХмалюка» та «УХмалыша»). «УХтышка» — це товстий (більше 120 сторінок) журнал «обо всем на свете» (саме цей слоган написаний на обкладинці). В «Ухтышке» справді є безліч цікавої інформації на різноманітні теми, але, як на мене, концептуально журнал не надто добре продуманий — особливо дивним виглядає поєднання наївних дитячих малюнків із досить відвертими знімками відомих поп-дів.
Крім того, зміст журналу майже нічим не натякає на його українське походження (можливо, це пояснюється тим, що «УХтышка» розповсюджується і в Росії).
Дитячих газет набагато менше, ніж журналів. Досить розкрученим трендом є газета «Казковий вечір», де, крім казок народів світу, друкують також оповідання, вірші, кросворди та головоломки, створені самими читачами. «Велика дитяча газета» виходить у вигляді журналу (щоправда, з не найкращою поліграфією) й містить досить багато інформації як розважального, так і пізнавального характеру. Крім того, «ВДГ» має цікавий різнокольоровий журнал-додаток «Маленька фея та сім гномів ».
У пошуках альтернативи «Плейбою»
Коли бачиш асортимент столичних газетних кіосків та розкладок, мимоволі робиш висновок, що після досягнення 12—13 років дівчаткам не залишається нічого іншого, як записуватися у фанатки сумнозвісного Cool Girl, а хлопчикам озброюватися «Плейбоєм». Насправді періодичні видання, присвячені підліткам, в Україні також видаються, але вони абсолютно непомітні на загальному тлі (чому так відбувається — питання окремої розмови).
У травні вийшов 1000-й (!) номер знаменитого колись «Однокласника» — журналу, що видається з 1923 року. Сьогоднішній «ОК» у кожному номері пропонує читачам інтерв'ю з відомими людьми, підбірку новин шоу-бізнесу, поради психолога, літературну та кулінарну сторінки, друкує читацькі листи. Але заради справедливості треба сказати, що і зміст, і особливо ілюстративний ряд журналу потребує оновлення.
Україномовний журнал Тeenager , навпаки, приваблює чудовою поліграфією, високоякісними фотографіями, численними інтерв'ю з найвідомішими українськими телеведучими, акторами, співаками та музикантами, фотосесіями юних зірок. А ще там є багато інформації про різні дитячі фестивалі, світ театру, музики, живопису, моди. Тeenager можна було б назвати ідеальним виданням для підлітків, якби не одна деталь: це видання має надто вже глянцевий вигляд (на юних моделях таке розкішне вбрання, про яке більшості українських підлітків годі й мріяти)... Втім видавцям Тeenager треба бути вдячними вже за те, що вони зламали переконання багатьох про несумісність «глянцю» з українською мовою.
Періодику радянських часів неможливо було уявити без науково-популярних видань для дітей середнього та старшого шкільного віку. Мільйони дітей зачитувалися «Юним натуралістом» та «Юним техніком». Журнал «Квант» мав трохи меншу аудиторію, але це було унікальне видання, на сторінках якого друкували свої статті відомі вчені, а редагували журнал знаменитий фізик Ісаак Кікоїн та легендарний математик Андрій Колмогоров (важко навіть уявити, скільки нинішніх кандидатів та докторів наук — причому не лише з країн СНД, а й із Болгарії, Польщі, Угорщини — подалися у фізики та математики саме під впливом багаторічного знайомства з «Квантом»). На превеликий жаль, сьогоднішні українські школярі не мають жодного видання, яке хоча б віддалено нагадувало «Квант» (а російський журнал коштує занадто дорого — близько 50 гривень за один номер, та й де гарантія, що він не загубиться десь на шляху від Москви до Козятина чи Кагарлика?).
А от науково-популярні журнали «Юний натураліст» та «Юний технік України» видаються й мають досить цікаве наповнення. Однак якщо в радянський час журнали подібної спрямованості були практично в кожній шкільній бібліотеці, то тепер про їх «існування в природі» не відає навіть більшість учителів. У кіосках та на розкладках науково-популярних видань удень із вогнем не знайдеш. Передплата — єдина можливість познайомити з ними дитину. До речі, ці видання можуть бути не менш цікавими й для дорослих. Кажуть, японці свого часу зачитувалися радянськими дитячими науково-популярними журналами, а потім, скориставшись «підглянутими» там ідеями, вдосконалювали побутову (і не тільки) техніку. Ну й, звісно, дехто заробив на цьому непогані гроші...
Насамкінець зазначимо, що дитячі видання — це єдиний сегмент ринку періодики, де українська мова превалює. І це дає хоч якусь надію, що рано чи пізно зміниться ситуація і на «дорослому друкованому полі»...