«Райок по-радянськи» та «Райок по-пострадянськи»,

      Незалежно від ваших політичних та музичних уподобань, економічного та соціального статусів — вам би це сподобалося! Хоч у нашій країні зараз мало що мало кому подобається. Але сміх, думаю, люблять усі. Сміх — ось єдиний засіб, що здатен «мирним шляхом» хоч на короткий час вивести нас зі стану агресії, депресії, регресії та всіляких інших негараздiв, актуальних сьогодні для нашої країни. А сміх+музика — це особливий тонізуючий коктейль, що, як виявилося, ще спроможний задовольнити вибагливого споживача...

      У кулуарах серйозної академічної музики «офіційно» не вважається ознакою поганого смаку прив'язувати політичні події чи то політичних осіб до подій музичних. Але в цих же колах кожен подумки гадає, що це не найкращий і не найінтелектуальніший спосіб творчого висловлення. Безумовно, партійні радянські марші, комсомольські оди, ленінсько-сталінські хвалебні кантати — все це певний бік лиця епохи: у випадку лиця радянської епохи анфас — для творців цих творів, профіль — для  тих, хто писав щось зовсім інше, хто знав iнший профіль цього «правдивого лиця». А для тих, хто насмілювався сміятися в це «правдиве лице», — благодатний матеріал для музичної сатири. Серед таких найперший, звичайно, Шостакович. У його часи сатири не існувало, та й існувати не могло, як не існувало й критики (пам'ятаєте фільм Е. Рязанова «Гараж»? А репліку героя І. Костолевського до О. Остроумової, яка займається сучасною російською сатирою: «У Вас потрясающая профессия — вы занимаетесь тем, чего нет»?).

      А от сьогодні, виявляється, музична сатира — по-справжньому затребувана сфера музичної культури! Такий висновок напрошується після відвідин нещодавно концертного проекту в рамках Форуму «Музика молодих  2007» під назвою «Музична сатира XX—XXI століття», що його організував молодий талановитий київський композитор Андрій Бондаренко. Проект мав величезний успіх у публіки і заслужено може вважатися одним із найкращих та найкасовіших концертних проектів цьогорічного Форуму (прибутків, звичайно, ніяких, а ентузіазм музикантів — колосальний, що оцінила публіка  вщент наповненого залу Спілки композиторів).

      Підняти таку глибу музичної сатири (а тут — І. Стравінський, О. Мосолов, Д. Шостакович, І. Карабиць та А. Бондаренко) та ще й театрально її обіграти — погодьтесь, завдання не з легких. Надзвичайно радує виконання в Києві замовчуваних у свій час по півстоліття творів.

      Особливо майстерно було поставлено «Антиформалістичний райок» Шостаковича («Борьба реалистического направления в музыке с формалистическим направлением в музыке») — твір, свідомо написаний «в портфель» у горезвісному 1948-му, вперше виданий аж у 1987 р. у Вашингтоні, де відбулася і прем'єра. Головні ролі «з перевтіленнями» преталановито, вражаюче зіграв Роман Мороз. У його виконанні однаково переконливо виглядав «товаріщ Єдініцин» (Сталін із характерним грузинським акцентом, із запаленою люлькою, характерними манерами та жестами і, звичайно, в оточенні security — чорноплащових НКВС-ників), «товаріщ Двойкін» (Жданов із пронизливим єврейським акцентом, писклявим голосом і страшенно багатою і набридливою жестикуляцією) та «товаріщ Тройкін» (Шепілов, що вийшов до трибуни зворохоблений, напідпитку, аби ще раз перефразувати «історичну промову» вождя). «Наукові доповіді» супроводжувалися схваленнями хору «діячів Палацу культури» на зразок «асса!» та гучними ударами-фанфарами кришок від каструль у виконанні ведучого засідання, котрий нишком перехрещувався після кожної «доповіді» (роль зіграв Віктор Давиденко).

      Серед публіки на спектаклі були помічені представники різних етносів: від американців та євреїв до китайців та арабів. Цікаво, як розуміють музичну сатиру з присмаком совдепії не-совдепи?

      Не менш яскраво виглядала «постановка» українського варіанту «Райка». «Райок по-українськи» Андрія Бондаренка — талановитий сатиричний памфлет на наших політиканів-сучасників, блискучий шарж на події недавнього минулого. Тут доречними виявилися і знаменитий «революційний» політагітаційний продукт (мандарин), і домовлений та підписаний за чаркою «Міморандум» («мімо» читати окремо!), і приклад «по-пушкінськи» римованих поетичних рядків в устах Януковича: «твої чоботи заморські, твої мандарини наколоті!». Ющенко з незмінним діловим виглядом, характерними гіпнотичними рухами рук «від себе і до себе» виголошував розлогі промови під американський джаз. Янукович під «Мурку» обіцяв, цитую, «підвисити пенсії в 10 раз, зарплати — в 11» (при тому великий його палець різко опускався донизу). Під «Камаринську» витанцьовував   «східний сусід», а публіка споглядала величезний плакат підписаного «Міморандуму»...

      Як зазначено в програмці концерту, «Райок по-українськи» був знайдений археологом Викопай-Лайном та реставрований музикознавцем Півтоном Поліпластовичем Безвухим. Так, останнє прізвище  просто вбивче для музикознавця. Головне, щоб такими ж убивчими не стали прикметники «безвухий» або «без'язикий» для підмету «публіка»...

Божена ЯНЮК.