«Танцi з зiрками»... відпочивають

      Що головне для танцюриста? Вправність ніг? А от і ні: в будь-якому танці головне — душа, почуття, які вкладає виконавець у кожне па (згадаймо хоча б пушкінський вислів «Души исполненный полет», якими поет охарактеризував колись танець балерини Авдотьї Істоміної). Але найкращим доказом того, що танцюють не ногами, а душею, є ось уже майже півстолітня історія такого явища, як «танці на інвалідних візках».

«Те, що не вбиває,

робить нас сильнішими»

Ф. Ніцше

Дискотека — це добре, але...

      Уперше «танці на візках» як метод реабілітації інвалідів із пошкодженнями опорно-рухового апарату виникли у 60-ті роки минулого століття у Великобританії. А на початку 80-х це явище набуло й спортивної направленості — спочатку в Голландії, де відбулися перші змагання з бальних танців на візках, а потім в інших країнах. Сьогодні близько п'яти тисяч людей в 40 країнах світу займаються танцями на візках на професійному чи любительському рівні.

      Звісно, аматори бувають різні. Як нам розповів Сергій Марченко — виконавчий директор столичного спортивно-танцювального клубу «Березіль», що вже близько восьми років популяризує в Україні цей вид реабілітації, до них часто телефонують люди і кажуть: я, мовляв, теж танцюю на візку. Коли їх запитують, де саме, то у відповідь лунає: як де, на дискотеці. На думку пана Сергія, це чудово, коли людина, незважаючи на обмежені рухові можливості, намагається жити повноцінним життям, але дискотечний досвід навряд чи можна назвати дієвим реабілітаційним методом, тим більше він не має нічого спільного з інваспортом. Адже в будь-якому виді фізичних занять для інвалідів величезну роль відіграє методика, правильний підхід до тренувань та навантажень. І без допомоги професіонала тут не обійтися.

Коли майстерність сильніша за «броню»

      Хтось може запитати: ну як можна танцювати сидячи? Як при цьому відобразити ритм та експресію — те, без чого немає мистецтва танцю? Але досить на власні очі побачити виступи досвідчених виконавців, таких, наприклад, як неодноразова чемпіонка світу та Європи Ілона Слуговіна чи призер минулорічної світової першості Валерій Бевзюк,— і всі питання відпадають самі собою. Ритм, який зазвичай відбивається ногами, в даному випадку підкреслюється рухами коліс. І рухи ці настільки вигадливі, чіткі та вправні, що хочеться й самому танцювати.

      Але вміння філігранно керувати візком — це ще не все. Велике значення має пластика рук, рухи головою, а головне — енергетика, яку випромінює виконавець. На візку, виявляється, можна танцювати що завгодно — від народного танцю до «танцю маленьких лебедів». Є сольний танець; дуетний — коли обоє партнерів танцюють на візках; комбінований — коли пара складається з танцюриста чи (танцюристки) на візку та партнера-неінваліда; груповий. Щоправда, спортивну спрямованість отримали лише дуетний та комбінований танець.

      — У принципі, будь-яку фігуру звичайного бального танцю можна адаптувати до візка. І для мене немає суттєвої різниці, чи я працюю зі здоровими спортсменами, чи з групами wheellchair dance, — каже тренер клубу «Березіль» Дарія Алфьорова.

      Зрозуміло, що під час занять обов'язково враховується самопочуття танцюриста. Програма тренувань для кожної пари складається індивідуально. Та й методики, якими користуються, скажімо, голландські спеціалісти, навряд чи підійдуть українцям. Адже європейці танцюють на візках вагою 5—7 кг, а наші — на 18-кілограмовій «бронетехніці», що, зауважимо, не заважає українцям завойовувати призові місця на найпрестижніших змаганнях. Секрет успіху пояснюється професіоналізмом наших тренерів, зокрема головного наставника збірної України зі спортивних танців на візках Олени Чиж, яка розробила власну методику тренувань.

Якщо не можеш змінити ситуацію, зміни своє ставлення до неї 

      Як уже зазначалося, танці на візках — це не лише спорт, а й різновид психологічної та фізичної реабілітації. Більшість танцюристів — це ще зовсім молоді люди, переважно до 30 років, які раніше були здоровими, але через певні життєві обставини втратили можливiсть пересуватися самостійно. Зазвичай така різка зміна у способі існування супроводжується страшною депресією, життя для багатьох втрачає сенс. І вибратися з психологічної кризи вдається лише тим, хто знаходить стимул до життя. Одним iз таких стимулів може бути улюблена справа, заняття, яке не просто допомагає «вбити час», а дозволяє розкритися внутрішньому потенціалу людини.

      — У наш клуб приходять — точніше, їх привозять — ті, хто хоче щось змінити у своєму житті, — розповідає Сергій Марченко. — Насамперед ставлення до своєї інвалідності. І що характерно: багато хто з «людей на візках» під час занять виявляє таку наполегливість, про яку звичайні спортсмени можуть лише мріяти.

      До клубу «Березіль» приймають будь-яких «візочників», головне — бажання людини і наявність медичної довідки про те, що вона може займатися даним видом фізичної активності. Щоправда, зараз у клубі діють лише дорослі групи з «вілчее-дансу» (хоча раніше займалися і школярі, і навіть дошкільнята). Верхньої ж вікової межі для занять практично не існує.

      Зауважимо, навіть для початківців заняття «вілчее-дансом» у клубі абсолютно безкоштовні. «Це принципова позиція керівництва клубу — не брати гроші з цієї категорії, — пояснює пан Сергій. — Фактично за них платять своїми внесками інші члени клубу, і це цілком нормально». 

«Головне — не що ви втратили, а що у вас залишилося»

      А як оцінюють дієвість «методу» самі танцюристи на візках? Ось думка Ілони Слуговіної, яка має інвалідність з народження:

      — Я займаюся танцями вже 6 років і вважаю, що кращого виду реабілітації просто не існує. Завдяки танцям я нарешті відчула, що таке справжня емоційна розкутість, знайшла багатьох друзів, зрозуміла, як це класно — коли твою руку в своїй руці тримає надійний партнер. Відтепер танці — це і моя робота, адже я є членом паралімпійської збірної України, і хобі.

      Ілона виступає в категорії «комбінований танець». Ілонин партнер — Олександр Іванов — раніше займався звичайними бальними танцями. Коли йому запропонували стати в пару з «дівчиною на візку», то першою реакцією було здивування. «Я абсолютно не уявляв, як танцювати з такою партнеркою, — згадує Олександр. — У звичайній парі ти постійно відчуваєш контакт, відчуваєш ноги партнерки. А тут техніка зовсім інша. Я був упевнений, що у мене абсолютно нічого не вийде. Навіть побоювався, як би візком мені не переїхали ногу (сміється). Але все-таки вирішив спробувати. І з часом зрозумів, що комбінований танець може бути не менш філігранним і пристрасним, ніж танець двох здорових людей. Ілона — чудова партнерка, з прекрасним почуттям ритму, артистична. Крім того, вона надзвичайно працелюбна, саме завдяки її наполегливості на тренуваннях нам вдається досягати високих результатів».

      ... Танець — мистецтво, яке краще один раз побачити, ніж сто разів про нього почути. Про танці на візках розповідати тим більше складно, бо жодні слова не передадуть енергетику цього дійства. Відомий англійський нейрохірург Людвіг Гуттман, який свято вірив у живильну силу фізичних вправ при лікувальні спинномозкових травм і якого вважають зачинателем сучасного паралімпійського руху, своїм пацієнтам весь час повторював: «Головне — не що ви втратили, а що у вас залишилося». І, спостерігаючи за виступами кращих українських танцівників на візках, розумієш, що можливості людини насправді вимірюються не силою її рук чи ніг, а силою її волі, бажанням жити цікавим і повноцінним життям. Якщо вам на очі потрапить афіша про змагання танцівників на візках, знайдіть час і відвідайте цей захід — і ви отримаєте такий заряд оптимізму та гарного настрою, про який глядачам телепроекту «Танці з зірками» годі було навіть мріяти...

Світлана НАКОНЕЧНА,

Ірина ПРИМАЧИК.

МАЛЕНЬКИЙ ЛІКНЕП

      Танці на візках визнані Міжнародним паралімпійським комітетом. У 2012 році на Паралімпійських іграх у Лондоні цей вид змагань вперше буде представлений в показовій програмі.

      В Україні танці на візках розвиваються під егідою Національного паралімпійського комітету та Інваспорту — Українського центру з фізичної культури та спорту інвалідів.

      Програма змагань танцюристів на візках така сама, як і у звичайних «бальників» — 5 європейських танців (повільний вальс, танго, віденський вальс, повільний фокстрот та квікстеп) та 5 латиноамериканських (самба, ча-ча-ча, румба, пасадобль, джайв). Залежно від ступеня інвалідності, пари виступають у двох класах — першому та другому.

      Як професіонали, так і любителі використовують звичайні інвалідні візки, але дещо видозмінені (колеса їх трохи вигнуті на зовнішній бік) і підлаштовані під фізичні особливості конкретного танцюриста. Інвалідний візок іноземного виробництва коштує близько 5 000 євро. Для українців це надто дороге задоволення, тому свої приголомшливі па вони виробляють на вітчизняних колесах.

      Крім Києва, танці на візках також розвиваються у Донецькій, Рівненській, Дніпропетровській областях. В чемпіонаті України зазвичай бере участь 30—40 пар.