Українське безробіття — річ дуже відносна. Наприклад, на шахтах Луганщини, незважаючи на те, що половину з них уже знищила недолуга реструктуризація, не вистачає кваліфікованих працівників.
Років десять тому, під прикриттям легенди про необхідність працевлаштування гірників, що вивільняються із закритих шахт (і на гроші, спрямовані Держбюджетом на реструктуризацію), тодішнє обласне керівництво заснувало ціле державне швейне об’єднання. Чоловіки, для яких більш звичним було тримати в руках кайло, аніж голку, звичайно, на швальні йти відмовилися. Але жінок так-сяк на фабрики набрали. От тільки з оплатою їхньої праці скупі луганські «барони» чогось не додумали. Тож сьогодні в напівлегендарному екс-шахтарському місті Стаханов виник черговий скандал.
Місцева швейна фабрика, що входить до державної компанії «Луганськлегінвест», не скаржиться на відсутність замовлень. Сьогодні, наприклад, вона працює над контрактом із німецькою фірмою «Канда» — шиє для неї 17 тисяч пальт. Працювати над замовленням мають 100 швачок, однак через брак кадрів їх удвічі менше, і цілий виробничий потік простоює. А загалом фабриці не вистачає 138 майстринь.
Тут би директорові й звернутися до місцевого Центру зайнятості... Власне, він і звернувся. Але його просили зачекати. Бо в цей час Центр збирав усіх безробітних швачок Стаханова, сусідньої Брянки й навколишніх шахтарських селищ, аби ті могли поспілкуватися з підприємцями російського міста Воронежа. Там теж — швейний бум і теж не вистачає рук. Місцеве телебачення подало цей епізод як приклад відсутності патріотизму в чиновників служби зайнятості, але як бути з патріотизмом керівників «Луганськлегінвесту», які економлять на своїх же працівницях, що забезпечують їх не будь-чим — твердою європейською валютою?