«Таке враження, що це дві різні людини», — часто кажуть друзі Джонні, які знали його до і після. «До» — було темне минуле «поганого хлопця» з небезпечними звичками й бурхливими романами. «Після» — тихе сімейне життя талановитого актора і щасливого чоловіка. І пірата, звісно — улюбленця публіки капітана Джека Сперроу, який робить кіносеріал про пригоди морських розбійників таким крутим і касовим.
Джонні Депп народився 9 червня 1963 року в невеликому місті Овенсборо, в американському штаті Кентуккі. Коли хлопчикові, який був наймолодшим із чотирьох дітей у сім'ї, виповнилося сім років, його батькові запропонували підвищення по службі, і Деппи переїхали до Флориди.
Школу Джонні не любив, уже з 12 років почав курити й зловживати алкоголем, у 13-річному віці вперше переспав із жінкою, а коли йому було 15, вилетів зі школи за прогули, хуліганство, крадіжки і вживання наркотиків. На той час батьки Деппа розлучилися, що, звісно, не сприяло душевному спокою тінейджера. Єдине позитивне захоплення, яке в нього було, — це музика. Мати подарувала Джонні гітару, і він почав грати в любительській рок-групі, яка навіть заробляла гонорари, виступаючи в місцевих барах та клубах. Хлопець почав думати про те, щоб стати професійним музикантом, і у 1983 році разом із групою переїхав до Лос-Анджелеса.
Джонні було лише 20, коли він одружився зі своєю подругою Лорі Еллісон — як каже сам актор, він і досі не може збагнути, чого їх потягло під вінець. Через два роки той більше товариський, ніж «серйозний», шлюб розпався. Але користь від нього таки була: саме Лорі познайомила чоловіка з Ніколасом Кейджем, який, як відомо, є не лише актором, а й небожем відомого режисера Френсіса Копполи. Джонні справив на Кейджа неабияке враження, і він проштовхнув хлопця у кіно. Так Депп отримав свою першу роль — у знаменитому «жахливчику» Уейса Крейвена «Жах на вулиці В'язів». Невеличкий гонорар свіжоспечений актор витратив на курси акторської майстерності, й одразу ж по їх завершенні отримав нову пропозицію: зіграти другорядного персонажа у драмі Олівера Стоуна «Взвод».
Але чи не найвідомішою на той час його роллю став детектив у телесеріалі «21 Джамп стріт». І це при тому, що спершу Джонні категорично відмовився зніматися, позаяк вважав телесеріали «несерйозною фігнею». Потім його таки вмовили, і Депп став кумиром молоді. На широкий екран йому вдалося повернутися аж у 1990-му — в оригінальному образі Едварда Руки-ножиці.
На знімальному майданчику цього фільму у Деппа виник перший серйозний роман: з актрисою Вайноною Райдер. Через три роки бурхливе кохання завершилося ще бурхливішим розривом. Наступною гучною любов'ю Джонні була топ-модель Кейт Мосс, з якою він зустрічався близько чотирьох років, але, як виявилося, всі ці романи були тільки підготовкою до справжнього почуття. У 1998-му Депп зустрів молодшу за нього на дев'ять років французьку актрису й співачку Ванессу Параді і...
Похмурий, «готичний», песимістичний — таким був раніше Джонні Депп. Словом, яким завгодно, але тільки не таким, як зараз. Властива йому серйозність нікуди не поділася — Джонні й досі залишається нелюдимим і не любить пускати у своє життя чужих людей (тому й інтерв'ю дає рідко). Однак є поправочка: тепер його життя — це його сім'я. Троє найдорожчих людей, заради яких Депп готовий на все. Усміхаючись (в очах — бісики), він з невимовною ніжністю розповідає про те, як в одну мить змінився. Це трапилося навіть не тоді, коли Джонні зустрів кохання всього свого життя — Ванессу, а трохи пізніше: коли він вперше погладив її вагітний живіт. Актор так і каже: той живіт зробив його іншою людиною. «Народження 27 травня 1999 року Лілі-Роуз (старшої доньки Ванесси і Джонні) було не просто найбільшою подією, яка зі мною будь-коли траплялася, — це взагалі єдине, що зі мною до того будь-коли траплялося», — каже найколоритніший із кіношних піратів.
Iз появою на світ Лілі-Роуз він одразу став тим, ким завжди мріяв бути: м'яким, ніжним, люблячим і коханим. Тепер у подружжя (поки що неофіційного, але влітку Ванесса і Джонні збираються одружитися) двоє дітей: у 2002-му на світ з'явився син Джек Джон. Сімейство Деппів—Параді мешкає у Франції. Джонні періодично визнають найсексуальнішим чоловіком за різними рейтингами, але йому байдуже. Він не марнославний — він щасливий. Складно повірити, що цей сяючий чоловік, який випромінює задоволення життям, ще з десяток років тому мав усі шанси дати дуба через передозування наркотиків або перерізані вени. І хтозна, можливо, без цієї зміни в житті й світосприйнятті Джонні ніколи не зміг би зіграти саме такого пірата, як Джек Сперроу — дотепний, «відірваний» і напрочуд милий капітан, який водить свою «Чорну перлину» у водах Карибського моря. Принаймні сам Депп вважає, що свою найіронічнішу роль зіграв лише завдяки підтримці сім'ї.
Утім заради справедливості варто зазначити, що декому Джек Сперроу з його підфарбованими очима й характерною ходою не подобається. Навіть серед шанувальників Джонні Деппа є ті, хто вважає, що ця «кривляльна» роль гробить його талант. Але хай там як, а заперечити той факт, що капітан із трилогії про піратів Карибського моря — найпопулярніший персонаж у виконанні Деппа, не можуть навіть вони. Щоправда, «Оскара», на який був номінований за цю роль, Джонні таки не отримав. Але він ще має шанс, адже третій фільм про пригоди карибських піратів, «На краю світу», щойно вийшов у прокат, і на премію Американської кіноакадемії претендуватиме вже наступного року.
До слова, за другий («Скриня мерця») і третій фільми серії «Пірати Карибського моря» Депп заробив 37 мільйонів доларів — принаймні саме на таку суму він підписав контракт одразу після шаленого успіху найперших «піратів» — «Прокляття «Чорної перлини». Гонорар за той фільм був значно скромнішим, зате дивіденди Джонні отримав неабиякі: його популярність стрімко зросла, а з нею й «ціна» на акторському ринку.
2007 — «Пірати Карибського моря-3: На краю світу»
2006 — «Пірати Карибського моря-2: Скриня мерця»
2005 — «Чарлі і шоколадна фабрика»
2004 — «Розпусник», «Чарівна країна», «Таємне вікно»
2003 — «Пірати Карибського моря: Прокляття «Чорної перлини», «Одного разу в Мексиці»
2001 — «З пекла», «Кокаїн»
2000 — «Шоколад», «Чоловік, який плакав»
1999 — «Сонна улоговина», «Дев'яті врата»
1998 — «Страх і ненависть у Лас-Вегасі»
1997 — «Донні Браско»
1995 — «Дон Жуан де Марко», «В останній момент»
1994 — «Ед Вуд»
1993 — «Що тривожить Гілберта Грейпа?»
1990 — «Едвард Руки-ножиці», «Плакса»
1986 — «Взвод»
1985 — «Приватний курорт»
1984 — «Жах на вулиці В'язів»
До «краю світу» не дотягнули...
Фільму «Пірати Карибського моря-3: На краю світу» не вдалося побити рекорд третьої частини «Людини-Павука: Ворог у тіні», яка у перший уїк-енд прокату зібрала рекордну суму — 151 мільйон доларів. Більше того, хоч третя «серія» пригод карибських шибайголів і вважалася одним із найбільш очікуваних сиквелів 2007 року, їй не вдалося перевершити навіть досягнення «Піратів-2», які минулого року за перші вихідні прокату «заробили» 135 мільйонів доларів. Фільм «На краю світу» нашкріб усього 112 мільйонів, не зачепившись навіть за третє місце за касовими зборами в перший уїк-енд, адже «Шрек Третій» — і той зібрав 121 «лимон».
«Пірати зубної пасти не рекламують»
— Джонні, до «Піратів» ти ніколи не грав головну роль у сиквелі. А починав свою акторську кар'єру із «Жаху на вулиці В'язів»...
— Ага, і це відбило у мене охоту до зйомок у сиквелах (сміється). Єдиний фільм, у продовженні якого я хотів би знятися, — це сиквел «Едварда Руки-рожиці». Власне, потреби знімати продовження цієї історії не було, але тоді мені просто дуже хотілося знову зіграти цього персонажа. До слова, та сама ситуація тепер склалася із капітаном Джеком — він другий у моєму житті, у кого мені хочеться перевтілюватися знову й знову.
— Злива критики, яка пролилася на другий фільм «Піратів...», мабуть, неприємно тебе вразила?
— Господи, та звісно, що ні. Після несподіваного для багатьох успіху, яким користувалося «Прокляття «Чорної перлини», було логічно припустити, що критики приберегли всю свою жовч на другу «серію». Це ж у них таке правило: сиквел обов'язково треба облити помиями. І я не сумніваюся, що те саме — а можливо, й гірше — чекає на третій фільм (Джонні давав інтерв'ю за тиждень до прем'єри «Піратів Карибського моря-3». — Ред.). Це нормально. У житті трапляються значно гірші речі.
— Після виходу «Піратів...» вам усім (акторам, які виконували головні ролі. — Ред.) за контрактом довелося рекламувати чимало продукції з відповідним брендом. Було серед них щось таке, що тебе збентежило?
— У принципі, все було дуже пристойно. Хоча кілька разів, на мій погляд, був шанс перейти межу здорового глузду. Я, наприклад, відмовився рекламувати лінію товарів для гігієни. Як би це виглядало? Уявіть собі: зубна паста «Капітан Джек Сперроу». Як може рекламувати зубну пасту хлопець із золотими зубами? Це те саме, що лисий, як коліно, продаватиме шампунь.
— На початку кар'єри тебе обурювала сама думка про те, що твоє фото може з'явитися на коробках із сухими сніданками або на термосах. Цікаво, що сказав би Джонні часів «21 Джамп стріт», якби побачив тебе на коробках із популярними тістечками (які Депп рекламує. — Ред.)?
— Це було 20 років тому. Тоді я не мав великих перспектив, досвіду і того почуття гумору, яке маю тепер. Тепер я здатен відчути й оцінити абсурдність таких речей і не сприймати серйозно те, що геть не варте серйозного сприйняття. Я вже досяг тієї точки, коли впевнений у собі й не маю потреби переживати, «що люди скажуть». Мене це не цікавить.
— Джонні, не секрет, що саме ти переконав знаменитого рокера Кейта Річардса зіграти в епізоді «На краю світу». І як тобі працювалося з духовним батьком капітана Джека Сперроу (нагадаємо, Депп не раз наголошував, що образ Джека «змалював» саме з Річардса. — Ред.).
— Найважчим було очікування — ми всі були, як на голках. Кожен до мене підходив і по десять разів перепитував: «А він справді це зробить? Він не передумає?».
Напруга сягала апогею. А потім — ура! — рівно о 8-й ранку того дня, на коли були призначені зйомки його епізоду, Кейт з'явився на знімальному майданчику — повністю готовий зніматися. Знаєте, Кейт Річардс — це, напевне, той хлопець, який винайшов харизму. Але я навіть не очікував, що до всього він іще й такий чудовий актор. Він зачарував усіх.
— У «Піратах Крарибського моря-3» ти багато знімався у сценах з «оскароносним» Джеффрі Рашем, який грав капітана Барбоссу. Ви знаходили спільну мову?
— О, Джеффрі класний, і це чудово, що він до нас повернувся (нагадаємо, у «Піратах-2» персонаж капітана Барбосси з'явився лише на одну хвилину — наприкiнцi фільму. — Ред.). У першому фільмі у нас із ним було небагато спільних епізодів, а нам завжди хотілося зіграти разом побільше сцен. От і «відірвалися» в «На краю світу» — ми в цьому фільмі, як дві сусідки, які лаються за грушу на межі городів, або дві англійських леді, що фехтують на в'язальних спицях. По-моєму, було дуже весело.
— Успіх фільмів про піратів Карибського моря значно підвищив твій рейтинг у Голлівуді. Ти це відчуваєш на собі чи ні?
— Поняття статусу й рейтингу — це те, що для мене чуже й незначуще. Я волію не втручатися у ці «розкладки». Я задоволений з того, що досі отримую роботу й мені не загрожує банкрутство або продаж душі заради грошей. (Пауза). Хоча не знаю... можливо, душу я вже продав.
За матеріалами «Дейлі мейл», Entertainment Weekly та www.Eurweb.com
У Нью–Йорку відбулася одна з найулюбленіших подій шоу–бізнесової тусовки — церемонія вручення премії MTV Video Music Awards, заснованої найпопулярнішим музичним телеканалом у світі. Уперше подію такого масштабу організували в Брукліні, і незважаючи на «непрестижний» статус цього району, дійство було справді вражаючим. >>
Цілком можливо, що за кілька років світ перестане асоціювати Ольгу Куриленко винятково з дівчиною Бонда: сьогодні вона задіяна у кількох проектах всесвітньо відомих режисерів, що дає їй надію вийти за рамки образу статичної красуні. Сміливо припускаю, що у майбутній біографії актриси буде глава, в якій описуватиметься, що змінити амплуа їй дозволила робота у фільмі дебютантки Міхаль Боганім «Земля забуття» (картина виходить на екрани кінотеатрів України 26 квітня): Ольга грає молоду жінку, яка не може забути про трагедію, що сталася в її житті під час вибуху на ЧАЕС. Актриса сама вийшла на проект маловідомої режисерки. «Від когось Ольга довідалася, що існує сценарій фільму про Чорнобиль, і зацікавилася ним, — розповідала в інтерв’ю «УМ» Міхаль. — Оскільки я знімала до цього документальне кіно, то мені не йшлося про те, щоб залучити до роботи над фільмом відомих акторів. Але коли зустрілася з Ольгою і поговорила з нею, то зрозуміла, що вона підходить на цю роль».
Незважаючи на те, що українка працює з такими великими, як Деніел Крейг, Терренс Малік, Том Круз, їй вдається залишатися «земною». «Особливі прикмети» цієї знаменитості: скромність, виваженість, працьовитість. Хоча, можливо, у майбутньому ми дізнаємося про недитячі інтриги, завдяки яким, а не лише екзотичній красі, Куриленко пробиралася на вершини Голлівуду, проте в інтерв’ю «УМ» Оля постала саме такою. За її словами, вона не потребує «зіркової свити»: у неї немає менеджера, асистента, водія, публіциста. «Свою кінокар’єру я будую сама. Для простої поради мені достатньо мого асистента», — стверджує Куриленко. >>
Лікарі, які робили розтин тіла співачки Уїтні Х’юстон, виявили в її легенях воду. Така остання новина із закулісся раптової смерті американської зірки поп– та соулмузики. >>
Цьогорічна, 58–ма, церемонія вручення найвищих американських музичних нагород «Греммі», яка відбулася в Лос–Анджелесі у ніч із неділі на понеділок за київським часом, пройшла під знаком жалоби. Напередодні у своєму готельному номері була знайдена мертвою славетна співачка Уїтні Х’юстон, яка мала виступити на цій церемонії, тож вечір фактично перетворився на вшанування її пам’яті. Спершу організатори навіть думали взагалі скасувати захід, але родина Х’юстон попросила цього не робити. Проте в програму церемонії було внесено зміни. >>
Цьогорічна, 83–тя, церемонія нагородження премією Американської кіноакадемії виявилася чи не найбільш передбачуваною з початку сторіччя. В усіх головних номінаціях «Оскар» отримали фаворити, та й решта переможців критиків не здивували. >>
Змагання, в тому числі й музичні, привабливі несподіванками. Цьогорічне «Євробачення» подарувало дуже симпатичний «сюрприз»: перемогу звичайної німецької дівчини, вчорашньої школярки, яка, не маючи змоги похвалитися вокальними даними чи особливим музичним талантом, підкорила Європу своєю щирістю і простотою. Німеччина стоїть на вухах і носить Лєну Майєр–Ландрут на руках, продюсер на хвилі цієї ейфорії пропонує відправити її на «Євробачення» й наступного року, а сама тріумфаторка зітхає: мовляв, усе це приємно, але коли ж їй тепер навчатися? >>
