Румунiя «проКАНала»

      У неділю в Канні відбулася церемонія закриття 60-го Міжнародного фестивалю, найпрестижнішого щорічного форуму світового кіно. Головний приз ювілейного кінофестивалю — «Золота пальма» — дістався фільму «Чотири місяці, три тижні і два дні» (4 Luni, 3 Saptamini si 2 Zile) румунського кінорежисера Крістіана Менджіу.

Людські трагедії часів комунізму

      Це перша найвища нагорода Каннського кінофестивалю для румунської кінематографії, і тому її сприйняли на батьківщині режисера немов перемогу на чемпіонаті світу з футболу чи конкурсі «Євробачення». Хоча перемога на провідному кінофестивалі світу, звичайно ж, вагоміша в розумінні справжньої культури. Успіх румуна незаперечний, оскільки він зі своїм скромним фільмом переміг таких грандів світового кіно, як боснієць Емір Кустуріца та американці Квентін Тарантіно і брати Коени. Перемога надзвичайно скромної за бюджетом та засобами екранного виразу, але дуже сильної за діалогами та сюжетом румунської стрічки стала несподіванкою для кінематографічного світу, але не для фестивальної публіки. Після першого показу фiльму кінокритики заговорили, що з'явився незаперечний претендент на головну нагороду, якщо журі не побоїться віддати її маловідомому кінематографу з бідної країни Східної Європи. Не побоялося, бо журі очолював політично і соціально ангажований британський режисер Стівен Фрієрс, а до його складу входив минулорічний лауреат Нобелівської премії з літератури Орхан Памук, також не байдужий до політики.

      Власне, політика є лише дуже важливим тлом, на якому відбуваються події фільму «Чотири місяці, три тижні і два дні». Кінець 80-х років минулого століття і майже кінець правління комуністичного диктатора Ніколає Чаушеску були періодом, в якому не існувало надій на кращі зміни. Брак електричного струму і темні вулиці, довжелезні черги за товарами першої необхідності. Ще діють встановлені його владою закони, зокрема і про сувору кримінальну відповідальність  жінок за аборти, які офіційно заборонені, i закони про тих, хто нелегально здійснює їх. Героїнями фільму є дві студентки з понурого румунського міста, які мешкають в одній кімнаті студентського гуртожитку і одна з них — Габіта — вагітна. Вона боїться стати самотньою матір'ю-покриткою та об'єктом осуду оточення. Її подружка Отілія дістає гроші і везе Габіту в провінцію, де їй мають зробити нелегальний аборт. Назва стрічки — це, власне, термін вагітності героїні.

      Режисеровi  Крістіану Менджіу 39 років. Свій фільм він зняв цього року в найстисліші терміни в формі, наближеній до документального кіно, з бюджетом у 600 тис. євро. Трагедія, яка стосується нібито лише двох дівчат, виростає до вселенської, оскільки вони змушені вбити в собі найсвятіше, викинути на смітник пластиковий пакет із ембріоном і мовчки випалити по сигареті. Вони вбивають не лише ненароджене життя, а й себе, оскільки в душах у них пустка і самі вони живуть у суспільстві зі спустошеними сумлінням і душами.

      Яка ж знайома нам ситуація, але який різний підхід! Фільм румуна також отримав нагороду журналістського журі ФІПРЕССІ. Після вручення «Золотої пальми», яку переможець отримав із рук славетної голлівудської акторки Джейн Фонди, Крістіан Менджіу чесно визнав: «Для мене все це здається казкою. Рік тому я й мріяти не міг про цей проект. А ще півроку тому я не мав грошей на його реалізацію. Я сподіваюсь, що ця нагорода стане доброю новиною для кінематографістів з маленьких країн. Ви не потребуєте великих бюджетів та великих зірок, щоб робити гарні історії». Чи дійдуть ці слова до свідомості наших кінематографістів, які не мають ідей, але вже вимагають у держави чи потенційних приватних продюсерів мільйони доларів під свій майбутній «шедевр»?

      Перемога скромної румунської стрічки свідчить, що східноєвропейське кіно прокидається після летаргічного сну комуністичної доби. Митці з колишнього «табору» розраховуються з минулим, застерігають від проявів тоталітаризму в будь-якій формі та нагадують про потребу визначеної демократичними засадами політичної і суспільної толерантності. Якщо у нас не з'являються такі стрічки, то, очевидно, ще не народилася така потреба.

Другий румунський № 1

      Румунська кінематографія тріумфувала і в другій за значимістю секції Каннського кінофестивалю — «Особливий погляд», де перемогла румунська стрічка California Dreamin. Назву запозичено у мега-хіта доби хіпі 1967 року у виконанні каліфорнійського вокального квартету «Мами і папи». Режисер «Каліфорнійських мрій», 27-річний Крістіан Немеску загинув минулого року в автомобільній катастрофі і не встиг закінчити фільм, тому відбіркова комісія Канн спочатку не хотіла брати його до конкурсу. Але коли переглянула стрiчку, то змінила думку. Це історія американського солдата, який 1999 року під час війни в Косово випадково застряв... у маленькому румунському селі.

Актори й решта лауреатів

      Кращою акторкою фестивалю названо Чон До Eн з Південної Кореї: за роль у драмі «Таємне світло сонця», оригінальну назву ж, Milyang, перекладають також як «Таємне сяйво». Актриса виконує в цій мелодрамі роль молодої жінки та мами, яка не може прийти до тями після смерті чоловіка. До речі, президент Південної Кореї Ро Му Хен наступного дня особисто привiтав 34-річну акторку з успіхом в Канні. Можливо, тому, що фільм поставив колишній міністр культури Кореї Лі Чан Донг.

      Призом за кращу чоловічу роль відзначено 46-річного російського актора Костянтина Лавроненка, який виконав одну з головних ролей у стрічці режисера Андрія Звягінцева «Вигнання». Це друга стрічка росіянина. Дебютна «Повернення» 2003 року отримала головний приз Венеціанського кінофестивалю. Але якщо в першій спробі Звягінцева йшлося про звичаї російської глибинки, то новий фільм є екранізацією повісті всесвітньо відомого письменника Вільяма Сарояна, але перенесеної в сучасні російські реалії. Автори, очевидно, не розраховували на високу відзнаку, тому замість відсутнього на фестивалі актора нагороду отримав режисер Андрій Звягінцев. У фільмі розповідається про міське подружжя, яке переїздить жити до села, i це стає причиною шлюбної кризи.

      Приз за кращу режисуру дістався американцю Джуліану Шнайбелю за постановку фільму «Скафандр і метелик». Це історія 43-річного французького видавця та журналіста Жана-Домініка Бобі, який виявився паралізованим у результаті інсульту і міг рухати лише одним оком. Незважаючи на це, він знайшов спосіб описати в автобіографічній книзі все те, що відбувалося в його душі. Гідний фільм, але марний рекламний трюк на фестивалі: режисер не пошкодував великих грошей, щоб у рамках промоції стрічки випустити на набережній Канн тисячі різнобарвних бразильських метеликів. Шнайбель, який до цього прославився картинами «Баскіат» та «Доки настане ніч», свою третю режисерську роботу зняв французькою мовою, що є доволі незвичним кроком для американського режисера.

      З нагоди ювілею організатори фестивалю заснували спеціальний приз. Щоб широко представлене в конкурсі та позаконкурсних програмах американське кіно не почувалося обділеним увагою організаторів фестивалю,  спецприз дістався незалежному американському режисеру Гасу ван Сенту за стрічку «Параноїд Парк». Режисер міцно тримає руку на соціальному пульсі Америки і цього року у своїй роботі розповів про душевний стан американського підлітка-скейтбордиста, який випадково вбив людину. Ван Сент, що здобув головну нагороду Канн 2003 року за свою стрічку «Слон», цього року не переобтяжував себе винахідливістю. Акторів-аматорів до фільму «Параноїд Парк» він знайшов через інтернет, а саму стрічку зняв за кілька тижнів.

      Гран-прі, другою за значимістю нагородою фестивалю, була відзначена робота 38-річної японської режисерки Наомі Кавасе «Вранішній ліс» (Mogari no mori), хоча, з огляду на гру слів, цю назву можна перекласти також як «Ліс жалоби». Це історія двох людей: мешканця дому пристарілих та наглядача цього центру, кожен із яких намагається пережити трагедію втрати найближчих людей.

      Нагородою за кращий сценарій відзначено німецького режисера турецького походження Фатіха Акіна, який він написав до поставленої ним же стрічки «З іншого боку» (Auf Der Anderen Seite). Ця стрічка турка, як і попередня «Головою в мур», розповідає про конфлікт культур Сходу та Заходу, людей, які не можуть знайти себе в іншому культурному середовищі. Фільм турка також отримав нагороду екуменічного журі.

      «Золотою камерою», нагородою для кращого дебютного фільму, відзначено роботу «Медузи» ізраїльських режисерів Едгара Карета та Шіри Геффен.

Політика і «соціалка» в Канні

      В рамках Каннського кінофестивалю минулої неділі відбувся позаплановий показ документальної стрічки про вбивство колишнього офіцера ФСБ, а впродовж останніх років — запеклого критика політики Кремля та президента Росії Володимира Путіна Олександра Литвиненка. Фільм зняв приятель загиблого, російський режисер Андрій Некрасов, який тепер мешкає в Німеччині. Російські ЗМІ, навіть ті, які вважалися, чи надалі вважаються демократичними, з неприхованою істерією та злiстю відгукнулися на показ викривальної стрічки Некрасова, на показі якої була вдова загиблого Марина.

      Мав розголос новий фільм американського кінодокументаліста Майкла Мура «Хворі». Але, на відміну від його стрічки «Фаренгейт 9/11», яка перемогла в Канні в 2004 році, нова робота Мура є не стільки політичною, як соціальною, і розповідає про 50 мільйонів американців, які не мають медичного страхування і позбавлені медичної опіки.