В останні вихідні травня традиційно відзначається День Києва. Щоправда, сьогодні кияни сприймають цей день не як свято, а як привід для поминок за містом, яке вони втратили. Втім, може, зміни, що відбулися у зовнішньому вигляді української столиці останніми роками, не такі вже й погані, а наші нарікання — то лише результат банального людського консерватизму? З цим запитанням кореспондент «УМ» звернулася до відомого києвознавця Анатолія Макарова. Анатолій Миколайович — автор унікального видання «Малая энциклопедия киевской старины», що захоплююче розповідає про незначні, на перший погляд, явища та ознаки київського побуту позаминулого століття, з яких, проте, і складалося реальне життя міста.
Особисто я, прочитавши цю книжку, помітила аналогію між багатьма тодішніми міськими реаліями і нинішніми. В ХІХ столітті на будівельних роботах у Києві також були зайняті переважно сезонні робітники, що приїжджали з усіх усюд, аристократи та міщани часто влаштовували благодійні аукціони, процвітали, як і нині, гральний бізнес (щоправда, на відміну від сьогодення картярські притони були підпільними) та проституція. А ще можна провести аналогію між «обжорками» — місцями на вулицях та площах, де продавали гарячу їжу для невибагливої публіки, та сьогоднішніми жіночками, що ходять базарними рядами з вигуками «Гарячі обіди» та «Чай, кофе, капучіно», «потішними вогнями» (видовищами, що ледь не щотижня влаштовувалися у місті за часів керування генерал-губернаторів Милорадовича та Черткова) і сучасною модою на феєрверки. Та й критика дій влади щодо розбудови міста в ті часи також була...