«...І ліс, і поле, і сині гори за Дніпром...»

      У ці дні, коли Україна відзначає річницю перепоховання Тараса Шевченка, у селі Келеберда на Канівщині відсвяткували власний «шевченківський ювілей». Саме неподалік цього села гостював у 1859 році Тарас Григорович, щойно повернувшись із солдатської служби. А на околиці Келеберди, як з'ясували місцеві краєзнавці, він створив свій відомий етюд «Коло Канева». Загалом талановитий учень Карла Брюллова і випускник Петербурзької академії мистецтв написав пензлем і олівцем близько 500 творів, що ввійшли до скарбниці українського мистецтва. В Україні та за кордоном Шевченкові-поету нині встановлено чимало пам'ятників, а Шевченку-художнику — жодного. Днями цю несправедливість виправили у Келеберді.

      Важко уявити, скільки сил, ентузіазму і коштів було витрачено справжніми патріотами-українцями, щоб на місці, де Тарас Григорович писав етюд «Коло Канева», було встановлено меморіал і засновано заповідник «Тарасова земля», а не побудовано черговий маєток із високим парканом, який назавжди б поховав святиню і закрив від людей мальовниче дніпровське узбережжя. Цей клаптик землі було відвойовано благодійним фондом «Тарасова земля», зокрема зусиллями Михайла Іщенка, голови правління фонду, канівського краєзнавця, а також завдяки меценатству сім'ї Володимира Бутка, співзасновника фонду.

      ...150 років тому, в травні 1859-го, Шевченко повертався з десятирічної солдатської каторги, якою його «нагородила» Російська імперія за талант і любов до рідної землі. Тарас Григорович поспішає до свого приятеля, відомого вченого-енциклопедиста, першого ректора Київського університету Михайла Максимовича. Шевченко човном пливе по Дніпру, де в селі Прохорівка на нього чекають щирі друзі — Михайло Максимович та його чарівна дружина Марія. Поет був вражений неймовірною красою, що відкривалася  з ганку затишної, непоказної, майже селянської хати Максимовичів. Одного дня друзі здійснюють подорож правим берегом Дніпра від історичної Княж-гори до гори Чернечої. Мандрівка справила на поета колосальне враження, і наступного дня він просить організувати відвідини лівого берега, щоб оглянути і замалювати дивовижну панораму. На околиці села Калеберда, над козацькою протокою, Шевченко з мольбертом знаходить місце, з якого найкраще б оглядалися вражаючі картини нагір'я. Там і народився етюд «Коло Канева».

      Саме це місце (з точністю до кількох десятків метрів) відкрив для нас справжній слідопит Михайло Іщенко. Він ретельно дослідив історію написання етюду, зіставив зображення на малюнку та географічні ознаки. «Зауважу, існують різні версії щодо місця, з якого змальовував художник, — розповідає Михайло Єфремович. — Одні стверджують, що з підніжжя Чернечої гори, інші — Михайлової. Але чітке зіставлення зображень на малюнку доводить, що того далекого ранку Тарас Шевченко розгорнув мольберта саме там, де тепер стоїть пам'ятний знак». Фінансові витрати з його встановлення взяв на себе Володимир Бутко. Понад тритонну стелу (автори проекту — Галина Морозова і Володимир Товстопятов) встановлено на насипному кургані. Разом із зображенням Тараса Григоровича та етюду «Коло Канева» на ній викарбувані безсмертні слова любові до рідного краю:

«Гори мої високії,

Не так і високі,

Як хороші, хорошії,

Блакитні здалека...

Високії і голубії!

Найкращі в світі! Найсвятії!»

      Свого часу царська влада не давала Тарасові вільно жити і твори на своїй землі, а зараз недолугі закони і обмежені чиновники дозволяють паплюжити національну спадщину. Хаотичний розпродаж і розкрадання наших земель назавжди позбавляють нас можливості милуватися рідними краєвидами. У селі Прохорівка, де Шевченко гостював у Максимовичів, усе узбережжя зараз повністю розпродане — до Дніпра не підійдеш! Але, дякуючи Богові, ще є такі люди, які не обміняли національні святині на маєток чи копійчину, а спромоглися повернути всій Україні Тарасову землю.

Людмила ЯРЕМЕНКО.