Для багатьох сiльських учительок конфлiкт на роботi стає душевною травмою на все життя. (Фото Драр’ї АЛЕКСАНДРОВОЇ.)
Не завітати до села Родіонівка я не міг. І не лише тому, що за свою 25-річну журналістську практику на теренах Дніпропетровщини ще жодного разу там не бував. Інтригувало інше — до Президента України і Прем'єр-міністра офіційно звернулися батьки учнів скромної середньої школи з Криворіжжя. Відкритий лист із 20 підписами батьків надійшов і до редакції «УМ».
Лист залишив неоднозначне враження. Сам я був колись і учнем, і батьком, але, повірте, такими категоріями мислення у ставленні до вчителя не оперував. Тон прохачів однозначно був образливий щодо вчительки, а деякі фрази, як, наприклад, така: «Як нам захистити своїх дітей, куди необхідно ще звернутися, якщо Закон стоїть на боці матері — одиначки?» залишали неоднозначне враження. Отож уже це явно змахувало на «поему» непедагогічну.
Під'їхавши до школи, я ледь встиг вийти з автомобіля, а вже директор навчального закладу Людмила Ярошенко йшла мені назустріч, хоч ніхто її про приїзд кореспондента не попереджав. Про мету мого візиту довго не розпитувала — з цього приводу я тут виявився не першим і не другим, і навряд чи й десятим. Хоча сама проблема, здавалося, не надто значна — все ж йшлося про звичайну вчительку Тетяну Добрянську, в якої, начебто, не склалися стосунки з усіма — учителями, учнями, батьками.
Людмила Вікторівна як підтвердження показала мені велику кількість матеріалів. З них мимоволі складалося враження, що на нещасну Добрянську скаржилися всі і вся. Проте привертала увагу схожість аргументації. Подібне трапляється у випадках, коли щось робиться «під копірку». Вчительку звинувачували в тому, що вона на своїх уроках постійно порушує педагогічну етику і мовну культуру, називаючи дітей «дебілами», допускає випадки фізичного і психологічного насильства, уроки проводить не за темою, натомість розповідає на них подробиці свого особистого життя, принижує гідність інших вчителів у присутності дітей... Прискіпливі батьки навіть зацікавилися тим, як вчителька... одягається: «Однак про її бідність сказати не можна тому, що вона кожного дня міняє своє вбрання, має багато прикрас зі срібла».
Директорка в розмові зі мною олії до цього розбурханого вогнища підлила ще більше:
— Помер у Родіонівці дідусь, а вона почала всім розповідати, що він упродовж найближчих 10 днів блукатиме по селу... Діти бояться спати при вимкненому світлі, а ввечері — вийти на подвір'я.
Що характерно, вчителька біології та географії Тетяна Добрянська не працювала в Родіонівській школі шість років — доглядала за своєю хворою дитиною. Торік вийшла на роботу і майже відразу зустріла щодо себе жорстку обструкцію. Людмила Вікторівна Ярошенко мені зізналася, що працювала з трьома юристами, аби тільки знайти підставу звільнити невгодну вчительку вмотивовано. Зрештою 12 січня цього року такий наказ побачив світ. Але тут найшла коса на камінь — численні скарги Добрянської до найрізноманітніших інстанцій завершилися тим, що прокурор Криворізького району Костянтин Черкасов наказ про звільнення скасував. Це начебто й спонукало батьків апелювати до самого Президента. А перед входом до школи невдоволені навесні навіть вивісили гасло: «Геть Добрянську!».
— Ми ще з одним колегою цим були приголомшені, — пригадує вчитель Родіонівської школи Рафаїл Ісмагілов. — Як можна подібне чинити на очах у дітей? Тому попрохали це гасло зняти. На мою думку, причина конфлікту полягає винятково в особистій неприязні директора школи та Добрянської. Але одна з двох жінок має владні важелі, через які впливає на вчителів, учнів та батьків. До речі, активністю відзначаються насамперед учителі. А куди їм діватися — кожен тримається за своє робоче місце, бо іншого у сільській місцевості не знайдеш. Саме тому я у 2006 році вийшов iз профспілкового комітету, на знак протесту проти того, що ним керує дирекція школи.
— Я їх обох свого часу брала на роботу як молодих спеціалістів, — розповідає Галина Васильченко, яка пропрацювала директором Родіонівської середньої школи зо двадцять років. — І про Тетяну Ігорівну, і про Людмилу Вікторівну думку залишила найкращу. Недарма ж обох невдовзі призначила завучами — з виховної та навчальної роботи.
— Тетяна Ігорівна свого часу була у мого сина класним керівником, і жодного поганого слова про неї ні від кого з батьків не чула, — зізнається мешканка Родіонівки Зоя Лазоренко.
Категоричну позицію зайняв і завідуючий відділом освіти Криворізької райдержадміністрації Микола Хорольський. Після того, як 22 грудня минулого року Добрянська звернулася до нього зі скаргою, де насамперед вбачала причиною виниклої довколо неї ситуації свої особисті взаємини з директором, все вийшло за принципом «за що боролася, на те й напоролася». Завідуючий райвно у відповідь звинуватив скаржницю в усіх смертних гріхах, перелік яких зайняв відразу чотири сторінки. Що характерно, Добрянська звернулася зі скаргою, де просила захисту, 22 грудня 2006 року. Вищезгадану відповідь на її звернення пан Хорольський підписав 11 січня вже року наступного, а 12-го Тетяну Ігорівну звільнили, як потім з'ясується, незаконно. Мовляв, тепер знатиме, як скаржитися.
Як «вижити» вчительку зі школи
Отож, їдучи до Тетяни Добрянської, після такої «артпідготовки» я мав би уявляти жінку вельми агресивну. Проте зустрів у її особі людину цілком врівноважену. На мене пані Добрянська, жінка середнього віку, віруюча, не справила негативного враження.
— Колись ми з нинішнім директором школи,Людмилою Вікторівною, ще як були молодими спеціалістами, навіть мешкали в одній квартирі. Але вона до своєї нинішньої посади «йшла по трупах», — розповідає Тетяна Ігорівна. — Вся катавасія спричинилася після того, як Людмила Вікторівна забажала взяти завучем свою подругу, вчительку біології Аллу Горбачову, яка навіть достатнього педагогічного досвіду не має. Попри те, що я на цю посаду не претендувала, в мені директорка побачила конкурента. І не лише її подрузі. Бо колишня директор свого часу саме мене бачила майбутнім директором. Але я попросила звільнити мене навіть від обов'язків завуча. Бо мешкаю в іншому селі, Лозуватці, і дитина хворіє. Шість років я не працювала взагалі. Коли ж повернулася до рідної школи, мене почали всіляко притісняти буквально з першого дня. Вже на початку вересня ні з того, ні з сього урізали кількість навчальних годин. А далі і взагалі працювати стало неможливо. До чого тільки не вдавалися — і дітей змушували на мобільні телефони записувати мої висловлювання на уроках, і навіть технічки підслуховували мене під дверима... Хоча з дітьми в мене особливих проблем ніколи не виникало. А те, що вони налаштовані проти, пояснюється просто: хто посміє виступити проти директора? Самі ж батьки в мене на уроках ніколи не бували, тому й дивно чути про їхнє масове обурення. Я би хотіла працювати в тому селі, де живу, але там вакансій немає.
До роботи Добрянська, згідно з приписом прокурора, мала приступити 7 березня. Дізналася вона про це після числених дзвінків до прокуратури, аж... 19 квітня. А документи, які підтверджували її поновлення, вона не отримала й досі. Без цих документів у школу з'являтися вона не могла, тому її звільнили знову. Тепер уже з мотивуванням «за прогули».
Сама Добрянська не розуміє, чому незаконне її звільнення ніяк не позначилося на директорові школи, чому поновили її на роботі не з 12 січня, а лише через три місяці. Повертатися у цю школу Тетяна Ігорівна, зрозуміло, не хоче. Ідеальним було б знайти їй місце у її рідному селі — Лозуватці, але у школі вакансій немає. Працювати у школі та мати більш-менш стабільні гроші, а не стояти рачки все літо на городі — мрія багатьох освічених селян. Тому ця непедагогічна історія закінчується сумно — «невгодна» вчителька змушена сьогодні жити з дитиною на соціальну допомогу матері-одиначки, на самоуправство дирекції школи ніхто не відреагував, а діти родіонівської школи побачили яскравий приклад того, як можуть покарати «неслухняних». Це так ми виховуємо демократичне громадянське суспільство?
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
