Господарка фестивалю — подільська лялька. (Фото автора.)
Вистави, запропоновані до конкурсного показу, відбивають тенденції розвитку лялькових театрів у світі. Одна з головних — вихід актора з-за ширми і його повноправна участь у виставі поряд із лялькою, сценічний діалог із нею як зі своїм другим «я», що створює додаткові можливості для його самовираження. Звісно, нові підходи не скасовують традиційного напряму зі «схованими» виконавцями, але він уже не превалює, як було раніше.
Та й нинішній юний глядач істотно відрізняється від того, який був ще 20 років тому. Відтак автори вистав мусять враховувати зміни в його світогляді, що відбулися під впливом потужної телевізійно-інтернетної культури, шукати нові форми зближення з ним навіть у класичних п'єсах.
Якщо одним із головних сюрпризів минулого фестивалю було відкриття невеликого приватного театру «Арлекіно» з Сімферополя, то цьогоріч учасники відкрили... господарів. Від 90-х років — пори першого фестивалю — Вінницький обласний театр ляльок «Золотий ключик» зробив стрімкий ривок. Колись при старті «Подільської ляльки» господарі вдовольнилися всього-на-всього почесним дипломом учасника, але надалі здорові амбіції дали поштовх активним пошукам, і тепер вони можуть претендувати на європейський рівень. Отримавши гран-прі за виставу «Івасик-Телесик», вінничани обійшли не тільки співвітчизників, а й театри ляльок із Румунії, Болгарії, Росії, Білорусі (заявки на фестиваль подавали 36 театрів, але пройшли відбір і отримали запрошення тільки 14 труп). Правда, цій перемозі сприяв і черкащанин Олександр Кузьмин — йому належить і авторство п'єси, і (разом з Олександром Свіньїним) співавторство режисерської концепції «Івасика-Телесика».
Оцінюючи виставу-переможницю, голова журі цьогорічного театрально-лялькового фестивалю, член-кореспондент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства Ростислав Коломієць сказав: «Це справжня українська вистава. І не тому, що герої розмовляють українською чи одягнуті у вишивані сорочки — вона українська за ментальністю. «Івасика-Телесика» можна сміливо показувати в далекому зарубіжжі — і за художнім рівнем, і за азартом, з яким грають актори».
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
