Війна: поза досвідом класики
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Господарка фестивалю — подільська лялька. (Фото автора.)
Вистави, запропоновані до конкурсного показу, відбивають тенденції розвитку лялькових театрів у світі. Одна з головних — вихід актора з-за ширми і його повноправна участь у виставі поряд із лялькою, сценічний діалог із нею як зі своїм другим «я», що створює додаткові можливості для його самовираження. Звісно, нові підходи не скасовують традиційного напряму зі «схованими» виконавцями, але він уже не превалює, як було раніше.
Та й нинішній юний глядач істотно відрізняється від того, який був ще 20 років тому. Відтак автори вистав мусять враховувати зміни в його світогляді, що відбулися під впливом потужної телевізійно-інтернетної культури, шукати нові форми зближення з ним навіть у класичних п'єсах.
Якщо одним із головних сюрпризів минулого фестивалю було відкриття невеликого приватного театру «Арлекіно» з Сімферополя, то цьогоріч учасники відкрили... господарів. Від 90-х років — пори першого фестивалю — Вінницький обласний театр ляльок «Золотий ключик» зробив стрімкий ривок. Колись при старті «Подільської ляльки» господарі вдовольнилися всього-на-всього почесним дипломом учасника, але надалі здорові амбіції дали поштовх активним пошукам, і тепер вони можуть претендувати на європейський рівень. Отримавши гран-прі за виставу «Івасик-Телесик», вінничани обійшли не тільки співвітчизників, а й театри ляльок із Румунії, Болгарії, Росії, Білорусі (заявки на фестиваль подавали 36 театрів, але пройшли відбір і отримали запрошення тільки 14 труп). Правда, цій перемозі сприяв і черкащанин Олександр Кузьмин — йому належить і авторство п'єси, і (разом з Олександром Свіньїним) співавторство режисерської концепції «Івасика-Телесика».
Оцінюючи виставу-переможницю, голова журі цьогорічного театрально-лялькового фестивалю, член-кореспондент Академії мистецтв України, доктор мистецтвознавства Ростислав Коломієць сказав: «Це справжня українська вистава. І не тому, що герої розмовляють українською чи одягнуті у вишивані сорочки — вона українська за ментальністю. «Івасика-Телесика» можна сміливо показувати в далекому зарубіжжі — і за художнім рівнем, і за азартом, з яким грають актори».
Іще 2014-го рецензіями на воєнну прозу пішло гуляти камлання: «Де наші Ремарки і Гемінґвеї?». >>
Скасувати оголошення конкурсу на отримання премії від ЮНЕСКО із назвою «Міжнародна премія ЮНЕСКО-Росії імені Менделєєва з фундаментальних наук», закликає Національний музей історії України. >>
«Не можна стати людиною о сьомій, якщо ти не був нею до сьомої. Цей принцип діє щодо будь-якого часу доби». >>
Нещодавно видатну споруду архітектора Владислава Городецького — костел святого Миколая в Києві, яка постраждала від пожежі ще у вересні 2021 року і від російської атаки наприкінці 2024-го, — було офіційно передано римсько-католицькій парафії у безоплатне користування строком на 50 років. >>
«Чутливий наратор» — це назва 30-сторінкової промови Ольги Токарчук по врученні їй Нобелівської премії. >>
Державний реєстр розшукуваних культурних цінностей розпочав роботу в Україні, зокрема вже підготовлені понад 6 тисяч відповідних форм для внесення об’єктів до нього. >>