Віддай, це моє сміття!

      Якщо останнім часом ви купували пакет соку чи кефіру, пляшку мінеральної води, то під час звичного всім процесу, виявляється, уже заплатили своєрідний податок — за утилізацію використаної тари. Причому, сума, яку у вас вилучають біля каси, постійно зростає. Державний чиновник воліє не афішувати цю свою маленьку, але таку прибуткову таємницю. Навіть більше: не останні у державі галузеві керівники щиро радіють, що народ не здогадується про їхні «схеми» — великі кошти осідають у кишенях спритникiв напрочуд легко, без зайвих зусиль і, головне, жодних зобов'язань. Гори різнобарвного сміття, якими обростають наші міста та навіть села, тому яскраве свідчення. Втім сама логіка «державного капіталізму» і не передбачає, що за ваші гроші вам щось дадуть.

Доженемо і переженемо загниваючий Євросоюз!

      Синтетичну упаковку нині вважають однією з найбільших загроз людській цивілізації. Вона зручна й порівняно дешева, а отже, просто не може не завойовувати ринок. Швидкість поширення пет-пляшок, які не б'ються, не гримлять, у вогні не горять та у воді не тонуть, нагадує навалу саранчі. Головним чином через те, що не горять і не тонуть. Час їх утилізації природнім шляхом вимірюється десятиліттями та навіть століттями, у залежності від матеріалу (шматок газети, наприклад, природа прийме за три роки).

      Найрозвиненіші країни світу зараз ламають голови над тим, як без шкоди для екології утилізувати це хімічне диво. Виходить не дуже. Наприклад, Німеччина, яку сусіди вважають лідером, знищує 22 відсотки всіх пластикових пляшок, які виробляються або потрапляють на її територію. Україна вирішила утерти носа індустріальним аксакалам і гордо заявила: утилізуємо всі сто відсотків! Для фахівців це нагадувало потуги військового фельдшера збити температуру у хворого воїна гучною командою «Температура, на мєсте стой, раз-два!».

      Але самовдоволені експерти, які спочатку насміхалися над подібними ідеями, в 2003 році прикусили язика. Спільний наказ Мінекономіки та Митної служби вводив нову процедуру: виробники у момент відвантаження, а імпортери під час розмитнення свого товару були змушені сплатити певну суму за утилізацію тари. Діватися нікуди: хочеш торгувати — плати.

      Якщо б наша держава грала за встановленими нею ж правилами, то знайдена на вулиці порожня пляшка з-під улюбленої мінералки сприймалася б нині як сенсація державного масштабу, а корінні мешканці Відня і Цюріха із заздрістю спостерігали би за незаймано чистим українським ландшафтом. Насправді ж сміття продовжувало жити своїм життям, а вітчизняні чиновники успішно користувалися народною мудрістю своїх юнацьких часів, що обіцяти — ще не значить одружитися. Тобто, гроші справно надходили на вказані рахунки, а далі зникали невідомо куди.

Лекція від правоохоронців

      Доходило до курйозів. Підприємці розповідали трагікомічний випадок, коли головний бухгалтер спільного підприємства, звітуючи у головну контору, просто шокував західноєвропейського боса цифрою «100%». Той довго переварював інформацію, що загадкова для нього Україна, яка належить до світової еліти хіба що за рівнем корупції, виявляється, використовує такі супертехнології. І навіть просився в ознайомлювальну поїздку, аби вивідати ноу-хау. А коли бухгалтер, наша людина, пояснила йому, що йдеться суто про віртуальні послуги, ... відмовився платити. Виявляється, над ним також існує бос, і той не зрозуміє, чому топ-менеджер із Східної Європи викидає його гроші на вітер.

      Просвітницьку роль узяла на себе одна із серйозних силових структур, мовляв, страждає безпека держави. Оперативні уповноважені доступно, простою мовою за один-два сеанси пояснили зухвалим імпортерам, у чому криється їхня помилка. А для кращого усвідомлення вини позбавили фірму ліцензії на проведення зовнішньо-економічної діяльності. Вслід за нею — ще одну структуру, яка також ставила незручні запитання. Бунт на кораблі придушили у самому зародку, і копієчка з мелодійним передзвоном знову полилася у широкі кишені славних захисників природного середовища.

Велосипед, здається, уже винайшли

      Світ вважає, що найефективнішою є дуже проста схема: виробник наймає приватну фірму і на конкурсній основі укладає з нею контракт на утилізацію відходів упаковки. Держава при цьому ставить чітке, але реальне завдання. Скажімо: «Торік, хлопці, ви мусили знищити 21 відсоток своєї тари, а нині — вже 22,5%». На цю тему регулярно ухвалює свої директиви Євросоюз. Виробників та експортерів контролюють жорстко, і кожен знає: не виконав норму, доведеться поступитися місцем на ринку слухнянішим конкурентам. Фірма, що займається утилізацією, укладає дві угоди. Одну з комунальною службою, яка збирає і сортує сміття, а другу — зі сміттєспалювальною фабрикою. Останній документ вони віддають виробникові — для звіту перед державними чиновниками. Оскільки такий бізнес є прибутковим, то й охочих займатися ним не бракує, а конкуренція зводить до мінумуму вартість послуг. Отже, споживач — фінансує утилізацію упаковки таки покупець — платить мінімум, а держава може проконтролювати, куди пішли ці кошти.

      «Наївні!» — у душі сміється з них досвідчений апаратник, який детально знає таємниці українського маркетингу, що базується переважно на «відкатингу». Так, 30 березня на ім'я першого віце-прем'єр-міністра України Миколи Азарова надійшов лист від народного депутата Віталія Майка (у бізнес-колах стверджують, що цей нардеп дуже сильно поважає та неймовірно шанує особу нинішнього міністра економіки Анатолія Кінаха. Набагато більше, ніж усіх інших міністрів. — Авт.). Пан Майко, взявши глибоко до серця «несприятливу ситуацію у сфері поводження з відходами», вирішив надати посильну допомогу державній компанії «Укрекокомресурси», яку Кабмін уповноважив неуклінно утилізовувати весь пакувальний непотріб. Віталій Іванович гаряче переконував Миколу Азарова, що найголовніше нині — ввести нових людей до складу наглядової ради підприємства.

      Перший віце-прем'єр відреагував блискавично. Як ви думаєте, кому саме він доручив підготувати та внести зміни до постанови про наглядову раду? Правильно, Анатолію Кириловичу Кінаху! Знаючі люди допускають, що це міг бути один із царських подарунків новоспеченому міністрові економіки, які він одержав за своє стратегічне рішення перейти з опозиції у «антикризову» коаліцію. І нехай нікого не бентежить приземленість тематики — сміття, як ми знаємо, не пахне, а, за оцінками найпесимістичніших експертів, монополіст із збирання коштів на утилізацію щороку заробляв би на пустому місці 200—300 мільйонів гривень. Оптимісти, враховуючи розвиток ринку, не виключають і 500—600 мільйонів. Звання «короля відходів» хоча й не надто престижне («магнієвий король», погодьтеся, звучить краще), але добре оплачуване.

Болівар уже хвилюється

      У наступні вихідні, які настали після п'ятничного листа народного депутата Віталія Майка і вікопомної резолюції Азарова, дехто в уряді дуже активно кусав нігті — шматок смачного пирога вислизав просто з рота. А вже в понеділок на стіл Прем'єра Віктора Януковича ліг лист від міністра охорони навколишнього природного середовища Василя Джарти. Так швидко перехопити ініціативу міг тільки дуже агресивний і впевнений у своїх силах боєць. Василь Георгійович писав шефові тільки правильні й дуже правильні речі. Скажімо, що «Укрекокомресурси» не надають належних послуг, що полігони та сміттєзвалища переповнені, що система збирання та сортування сміття не відповідає вимогам сьогодення. А далі йде геніальний висновок, який цілком відповідає вимогам вітчизняного сьогодення: утворити під власним керівництвом інше підприємство — «Держекосистема» — і передати йому максимум повноважень. Ну дуже багато повноважень, майже як у воєнний час — за винятком хіба що розстрілювати на місці.

      «Уряд планує монополізувати ринок поводження з відходами, — коментує цю ситуацію народний депутат України Ксенія Ляпіна. — Положення урядової постанови суперечать податковому законодавству України та Європи і призведуть до підвищення цін більшості товарів в упаковці».

      «Зрештою, ціни на утилізацію, які встановив український Кабмін, є значно вищими, ніж західноєвропейські», — каже голова пакувально-екологічної коаліції Володимир Слабий.

      Учасники ринку поділилися своїми спостереженнями: ціни на послуги державних монополій радикально повзуть догори, коли той чи інший чиновник приходить до влади. Нині ж ситуація для бізнесу склалася ще гірша: два міністерства хочуть поширити свій вплив, а отже, можна передбачити, що кожне скубтиме підприємців та споживачів як тільки зможе. «Болівар двох не винесе», — розводили руками керівники галузевих об'єднань, які знають правила гри з державними монополіями досконало.

      Відступати від свого чиновники не планують. Окрім просто бажання заробляти гроші, перед ними своїть ще й чітко визначене завдання: вносити свою лепту в фінансування виборів. А тут немала копієчка сама проситься поповнити партійну скарбницю тих, хто нині при портфелях. Щоправда, будь-який відхід від ринкових законів руйнує конкурентне середовище, а значить пригальмовує розвиток економіки.