«Головне, щоб не вивезли у США, як Лазаренка»

      Торік, якраз після парламентських виборів, побувала я в знаменитому поліському селі Хотешів, де відбулася своя маленька революція. Революція, бо обрали селяни двох сіл (Хотешова і Котуша) своїм сільським головою людину, яка не мала ніяких ні посад, ні звань, ба — навіть технікуму за плечима, не кажучи вже про вищу освіту. Безробітний Володимир Маковецький із безпрецедентною перевагою переміг усіх своїх суперників: за нього проголосували 773 виборці із 1516. Тобто він набрав голосів стільки, як усі шість претендентів разом узяті. Через це здобув Хотешів славу ще й революційного села. Бо за радянських часів він був селом... спекулянтів. А ще чимало хотешівців пішли у світи широкі, здобувши вищу освіту в багатьох українських ВНЗ. Тільки у Київському національному університеті імені Т. Г. Шевченка понад 30 вихідців із села здобули дипломи.

      А ще Хотешів став справжньою кузнею медичних кадрів — у медінститути хотешівці вступали у різні часи і за різних влад. Про славне минуле і день сьогоднішній цього справді унікального села Камінь-Каширщини йшлося у матеріалі «УМ» «Край Адамів і Єв».

Хабар не пройшов, але...

      Виявляється, перший рік своєї роботи на посаді сільського голови Володимир Федорович, якого я ще тоді про себе назвала хотешівським мрійником, відбивався від правоохоронних органів і працював на суди. Щоб не сісти, як він каже. Сів би він навряд чи, хоча в нашій країні чого тільки з людиною не зроблять, якщо дуже захочуть. Ось хтось дуже захотів Маковецького із крісла сільського голови випхати. А як випхнеш, коли за нього проголосували майже усі хотешівці? Значить, треба скомпрометувати. Найліпший спосіб підвести під кримінал державного службовця — звинуватити в корупції. Над цим і запрацювала районна правоохоронна машина... Тим більше що і причина знайшлася...

      Володимира Маковецького звинуватили аж у трьох гріхах: одержанні хабара через вимагання, зловживанні службовим становищем та перевищеннi службових повноважень. Влип у цю халепу Федорович через своє патологічне почуття справедливості. Коли його землячка та однофамілиця, багатодітна мати Наталія Маковецька, прийшла оформляти довідки для отримання соціальної допомоги, голова візьми та скажи, що її сім'я, яка є далеко не бідною у Хотешові, й досі не здала грошей на ремонт сільської дороги, по якій їздить і техніка її сім'ї. Сільчани нарікали, що мають вони в сімейному автопарку і комбайн, і трактор, дві вантажівки, бус, а грошей на ремонт дороги у сільський комітет здавати не хочуть. Голова довідки не підписав, а порадив здати тисячу гривень на ремонт дороги. Зрозуміло, жінку це обурило, і вона поїхала в район скаржитися. І там прокурор району із працівниками райвідділу міліції розробили цілу операцію із знешкодження «злісного корупціонера». Жінка прийшла до сільради не лише із тисячею помічених купюр, а й з диктофоном і намагалася наодинці втиснути ті купюри сільському голові. А той, ніби щось відчуваючи, при свідках відмовлявся, аби внесла вона ті гроші через бухгалтерію. Як на те, касира якраз не було, і на вмовляння Наталії Маковецької Володимир Федорович узяв, але при свідках, тисячу гривень. Далі все було, як у кіно, — за кілька хвилин у його кабінеті з'явилися «архангели», тобто працівники міліції, які взяли голову на гарячому...

      Справа набула великого розголосу і резонансу. Село піднялося на захист свого голови, що, погодьтеся, буває не так уже й часто. За свого Федоровича воно стало горою, бо знало, що для себе і власного збагачення цей чоловік ні в кого і нічого не візьме. Це була чистої води провокація. Селяни зібралися на сільський схід, де заслухали і голову, й односельчанку, яка провокувала давання хабара. Люди засудили дії Наталі Маковецької, і вона готова була забрати заяву з міліції, однак машина вже закрутилася. Правоохоронці, яким вдалося обставити все належним чином, не хотіли випускати зі своїх рук виграшну, як їм здавалося, корупційну справу. Статистику боротьби з корупцією ще ніхто не відміняв. За логікою правоохоронців, В. Маковецький вимагав гроші за підписання довідок, і не має значення, в чиїх інтересах він діяв — власної чи третьої особи. Повноваження свої він, звичайно, перевищив. Але гроші не вимагав, і не для «третьої» особи, а для громади, для спільної громадської справи. Хто був у Хотешові, той знає, які там жахливі дороги. Особливо навесні. Чекати від держави допомоги селяни втомилися, взялися самотужки трохи підремонтувати дорогу на вулиці, на якій, до речі, живе і сама скаржниця. І за цю ініціативу поплатився сільський голова.

      Суд районний не побачив у діях В. Маковецького корупційного діяння, і справедливість, треба віддати належне Феміді в особі судді Петра Борсука, взяла гору: кримінальну справу не порушили за відсутністю складу злочину. Прокуратура від свого не відступала — якщо не кримінал, то хоча б корупційний протокол. Але суд обмежився лише усним зауваженням сільському голові. Остаточну крапку в цій справі поставив Волинський апеляційний суд, бо вже прокуратура області надіслала протест на рішення районного суду. Однак голова суду Петро Філюк залишив протест прокуратури без задоволення.

Відхрестився від тюрми — корупцію пришили

      Власне, на цьому мали б закінчитися судові баталії Володимира Маковецького. На практиці чоловік відчув, що бути малоосвіченою людиною на посаді хай навіть сільського голови — то велика небезпека. Володимир Федорович, пам'ятаю, рік тому сміявся, що він чи не єдиний в Україні сільський голова без освіти, бо свої університети здобував на сезонних роботах. Його руки вміли і вміють робити все.

      — Хіба що хірургом бути не можу, — казав він. — А планів багато. Село піднімати треба.

      Та піднімати рідне село, щоб повернути йому минулу славу, чоловікові так і не дали. Виплутавшись із однієї халепи і відхрестившись від тюрми, на нього чекала нова пастка, в яку він потрапив, власне, знову ж таки через свою довірливість та відсутність досвіду саме паперової роботи. 29 січня вже цього року до нього у кабінет зайшли працівники... УСБУ у Волинській області і «показали мені вже готовий складений протокол про вчинення мною знову корупційного діяння». Виявляється, сільський голова за підсумками роботи у 2006 році отримав премію та матеріальну допомогу в сумі 1790 гривень, але не знав, що для цього потрібно рішення сесії сільської ради. Ну не знав він цього, не навчили всім чиновницько-паперовим премудростям на короткотермінових курсах для сільських голів. Хоча дивно, що не знала цього секретар сільради, людина більш досвідчена і освічена. І знову закрутилося: суд, протести прокуратури, знову суд. Маковецький випадково дізнався, що спочатку взагалі йшлося про порушення кримінальної справи, але 29.01.2007 р. у порушенні такої справи було відмовлено. Своїм рішенням Луцький міськрайонний суд від 19.02.2007 р. закрив провадження й по адміністративній справі, у зв'язку з відсутністю події і складу адміністративного порушення. А прокуратура області знову опротестовує це рішення й вимагає нового розгляду справи, бо надто просто, здавалося, можна було смикнути сільського голову, щоб про корупцію була ще одна галочка у звітах. Однак апеляційний суд вважав інакше: корупція — це тоді, коли матеріальні блага, послуги чи інші переваги надаються держслужбовцеві іншою фізичною чи юридичною особою, і він їх отримує. У цьому випадку голова отримав із фонду зарплати, а не з якогось іншого, те, що має право отримати. З однією поправкою — після рішення сесії сільради. У цьому і була єдина провина В. Маковецького. До речі, 31 січня, тобто через два дні після візиту працівників СБУ, усі 10 присутніх на сесії депутатів сільської ради одноголосно проголосували за ті злощасні премію та матеріальну допомогу для свого сільського голови...

Хотешівський мрійник

      Емоції ніби вщухли. У серці незлобивого мрійника з Хотешова, який так багато хотів зробити для рідного села, але змушений був захищати свою честь по судах, ще й досі живе тривога. Він чекає: а чого ще можна сподіватися від рідних правоохоронців?

      — Це так можуть підкинути мені наркотики, зброю і зробити бандитом? А чому б і ні? Мені, знаєте, що болить найбільше? Чому моя держава має мене судити за те, що я прийшов працювати заради неї, заради громади? Так, я неграмотний хлопець і тепер шкодую, що не вчився колись. Але я вчуся, мене життя вчить. І якщо я не знав навіть, що має сесія сільради прийняти рішення про моє преміювання і ніхто не підказав із працівників, то хіба обов'язково треба було по судах за це тягати? Попередили б, підказали. Я, виходить, бандюга. Та я без вашої премії буду працювати! І що то за держава, яка однією рукою дає, а другою хвать! — і ти уже злочинець?! Якщо вже вона так тими грошима тішиться, то хай користається. Я працюватиму за одну зарплату. Можу навіть подарувати депутатам Верховної Ради. У мене на першому місці Бог, потім держава. Я прийшов служити громаді, і, в першу чергу, вона має мене судити. Громада мене обирала, а не СБУ чи міліція. Я хабарів ніколи не давав і не брав. А як даватиму чи братиму, то так, щоб бачили всі, — жартує Федорович. — Я маю єдиний злочин перед державою — «зайцем» в електричках до Луцька, Рівного, Києва їздив вибивати газ для села, коли грошей не було на квиток у безробітного. Контролери висаджували, а я пересідав на іншу електричку. Може, і за це тепер мене варто засудити?

      Односельці морально підтримували у важкі хвилини свого голову. Навіть жартами:

      — Не переживайте, Федоровичу, якщо посадять, то у тюрмі теж роботи багато. Там теж треба газифікацією займатися, дороги ремонтувати.

      — Головне, щоб не вивезли у США, як Лазаренка. Бо там уже все відбудовано, — сміється Маковецький. — А ще я своїм колишнім учителям, жартуючи, кажу, що ви не навчили мене в школі, як треба, таблички множення. А вони кажуть: «Не тільки таблички множення, а й ділення. Бо ділитися не вмієш, того і чіпляються до тебе». Ділитися немає чим, а чіпляються знаю чого. Не може в селі дехто пережити, що я на виборах переміг, а не хтось із сільської інтелігенції, наприклад. От і відчувається супротив. Навіть у сільраді є в мене своя опозиція. Можете так і написати.

      — Не просто працювати, коли поруч не однодумці, а опозиціонери...

      — Звичайно. Але люди проголосували, вони і знімуть мене, як треба буде.

      Після виборів Маковецький змінив у кріслі сільського голови свого попередника, який три терміни відбув на цій посаді. І залишається загадкою, чому саме безробітному, не дуже освіченому, геть далекому від владних коридорів землякові хотешівці віддали свої голоси, вибираючи з-поміж семи кандидатів, де були люди з дипломами і більш ніби інтелігентні. Саме тому, напевне, що їхній кандидат ніяких влад ніколи не боявся і спини перед ними не гнув. А, значить, не буде боятися постояти за інтереси громади. Обіцяв, як і всі, зробити чимало для благоустрою села. Знали його неспокійну вдачу, хоч не всі плани видавалися реальними. Що ж із того, що обіцяв новий голова, за рік вдалося виконати?

      — Небагато чого, бо я більше працював не для громади, а захищався від правоохоронних органів, щоб не посадили. До сусіднього Котуша підведено газопровід підвідний. Трохи дороги піском підлатали. Листами і проханнями забомбив усі можливі інстанції. Дорогу нашу сумнозвісну можна поремонтувати. Шляховики готові, але хочуть, щоб і місцеві громади трохи грошей додали. А де нам їх узяти? Ми і так дотаційні, а із наповнення місцевого бюджету наша сільрада в районі остання. Замість поповнення бюджету я по судах їздив, невідомо від чого і від кого захищався.

      — Невже все так погано?

      — Ну чого? Євродискотеки в Хотешові почали крутити. Молодь задоволена, навіть із довколишніх сіл приїздять. Просимо, щоб на базі тублікарні відкрили денний стаціонар, аби до райцентру не їздити. Ось подав до районної влади перелік соціально-економічних заходів, які необхідно здійснити по сільраді. 32 пункти вийшло.

      Перечитала їх і ще раз назвала Федоровича великим хотешівським мрійником. Від газифікації всіх сільських соціальних об'єктів до водовідведення та будівництва тротуарів, від нічного освітлення вулиць, будівництва лазні та критого ринку й дитячого ігрового майданчика до інвестиційного плану розвитку сіл та геологорозвідки надр — плани як у Наполеона. Мріяти не заборониш, хоча сільський голова не бачить у своїх намірах бодай чогось нереального. Чому вулиці в селі мають не освітлюватися, або чому його земляки мають ходити по багнюці, а не по тротуарах?

      — А геологорозвідка — це не занадто?

      — Ми ж мусимо знати, що в нашій землі лежить. Запаси глини і піску в нас хороші, років на сто вистачить. Сапропелю багато. На перспективу треба думати, чим житиме село і за що. Щоб інвестор прийшов — треба йому щось запропонувати. Я хоч і бездипломний, але дещо знаю...

      А ще він добивається, щоб йому у сільраду дали... юриста. Щоб не наколювали на кожному кроці і не підставляли. Якщо серйозно, то Володимир Федорович звернувся із відкритим листом до Президента України, глави уряду, міністра внутрішніх справ, Генпрокурора, голови Верховного Суду та всіх силових структур, де розповів, як правоохоронна машина намагалася запроторити його за грати. І попросив захисту від подальших переслідувань. А ще подякував волинським суддям за їхню мужність і вчинення дійсно справедливого акту правосуддя стосовно нього, «маленької людини зi звичайного українського села». Заодно пропонував почати адмінреформу в Україні з... Хотешова: «Вважаю, що для нормальної роботи органу місцевого самоврядування у штат сільської ради варто, як у Польщі, ввести посаду юриста, що дало б змогу уникнути подібних непорозумінь. У сусідній державі, до речі, штатний розпис місцевого самоврядування передбачає й посади інших спеціалістів. Тому прошу адміністративну реформу в Україні розпочати саме з Хотешівської сільради».