«Кіндери, рийте собі могилу!»

      У Преславській колонії для дефективних дітей навесні 1941 року утримувалося 156 звезених з усього Союзу маленьких інвалідів. Їх залучали до робіт на скотному дворі й у місцевій лікарні, до виготовлення гудзиків із мушлі й обробітку риби... А як розпочалася Велика Вітчизняна війна, нещасну малечу покинули напризволяще, залишивши специфічний заклад поза планами евакуації. Окупаційна влада тим паче не мала наміру панькатися з мешканцями колонії й у жовтні 1941 року провела операцію «з очищення території від неповноцінних» (тієї ж осені, згадують старожили Преслава, у спорожнілі помешкання дитячої колонії перебралася німецько-румунська комендатура села).

      «Окупанти тоді розстріляли не тільки дітей, — ділиться зі мною зібраною інформацією прес-секретар Запорізької обласної асоціації пошукових загонів Вікторія Горбатко. — За кількасот метрів від могили з дітьми було знайдено поховання і дорослих. Зі слів очевидців, німці й румуни розстріляли не лише пацієнтів, а й адміністрацію колонії, рибалок, конюхів — весь персонал. Їх били прикладами і канчуками, змушуючи рити яму для поховання. Копали собі могилу і діти. Старші, звісно ж. Бо поміж розстріляних була навіть дев'ятимісячна донька однієї з виховательок колонії. Хтозна, чи дізналися б ми про нещастя, якби не Боже провидіння».

      З'ясувалося, що отець Олександр з Бердянська ініціював спорудження в Преславі церкви. Зводили храм Божий усією громадою, на місці колишньої крамнички. Працюючи, сільчани згадували, де були також духовна семінарія («Її навіть Нестор Махно відвідував») і педшкола, а де — відкрита у 1937 році «дитяча божевільня», знищена німцями у 1941-му.

      Останній факт, озвучений чи не вперше, підтвердили і в обласному архіві. Так Преслав і потрапив до зони інтересів Бердянського військово-пошукового загону «Полігон». Володимир Смердов, його керівник, каже, що у селі їм намагалися допомогти геть усі — і це лише ускладнювало пошуки. Чому? Не кожен був справді очевидцем, але кожний стверджував, ніби знає, де саме розташоване поховання, — і помилявся. Хтозна, скільки пластів землі марно перевернули за чотири місяці пошуків Олексій Кузьмін, Станіслав Смердов та їхні колеги по «Полігону». Врешті-решт їм поталанило, і на-гора почали піднімати кістки дітей. Неподалік, у присільській лісосмузі, члени експедиції невдовзі таки відкопали й масове поховання дорослих (до нього, як згадують у селі, «добралися було і за совєтів. Але тоді підняли і перепоховали на сільському цвинтарі тіло лише розстріляної комуністки»).

      Якщо терпіння пошуковцям не позичати — «коефіцієнт вірогідності» усіх розкопок зазвичай низький, то без фінансових позичок не обійшлося. «Держава традиційно дистанціювалася від проблем експедиції, — констатує Вікторія Горбатко. — Тому про її фінансування, як і в попередні роки, подбала Лідія Антошкіна, ректор Бердянського університету менеджменту і бізнесу, депутат міськради. В організаційному плані пошуковцям досі допомагають і проректор Борис Захаров, директор Преславського психоневрологічного інтернату Юрій Неговєлов, працівники сільради. Зроблено ж півсправи — слід ще уточнити списки убієнних, вшанувати їхню пам'ять».

      Яким чином? На братській могилі дорослих буде встановлено великий полірований бетонний хрест, усі витрати взяв на себе Юрій Сорочинський, підприємець; Людмила Грабовська, керівник бердянського центру медичної реабілітації інвалідів «Академія ремесел», наразі опікується замовленням і доставкою з Вінницької області матеріалів, необхідних для влаштування на похованнi дітей меморіалу з дубовим хрестом у центрі. В «Академії ремесел» було проведено конкурс проектів з оформлення меморіалу. Переможці запропонували виготовити з кераміки три групи янголів: дві — для поховань (їх не з'єднуватимуть), третю — як оберіг для і сьогодні діючого в Преславі спецінтернату. Саме до 70-річчя колись розстріляного спецзакладу, яке припадає на літо поточного року, спонсори мають намір завершити підготовчі роботи з увічнення пам'яті убієнних дітей і дорослих. Аби спокійніше жилося в Преславі живим.