Галасування РПЦ про «розкольництво» і «неканонічність» Київської церкви нагадує «психічну атаку». Насправдi російським церковникам є що приховувати і від чого відволікати увагу і української, і світової громадськості. За п'ять століть після неканонічного акту розколу (15 грудня 1448 року Київську кафедру було перенесено до Москви i вперше було обрано митрополита без згоди Вселенського патріарха), її ієрархи й паства загіпнотизували себе думкою, що центр православ'я міститься у Москві, а завдання церкви — слугувати державі.

Перехід настоятеля автокефального храму в селі Вікторів Галицького району в лоно греко-католицької церкви став останньою краплею, що переповнила чашу терпіння митрополита Галицького УАПЦ Андрія. «Я пропоную встановити своєрідний мораторій на перехід священиків, аби зупинити цей хаос, — сказав «УМ» владика Андрій. — Навіть за СРСР була передбачена певна процедура, яка унеможливлювала подібні дії. Тоді існувала так звана реєстрація, яка впорядковувала систему богослужіння в конкретному храмі: священик отримував указ від єпископа і дозвіл від комітету у справах релігії. Якщо він залишав прихід, то автоматично позбавлявся права займатися тут душпастирською діяльністю».