За результатами перепису Національного руху кримських татар, у перші роки після насильного виселення кримських татар із батьківщини і розпорошення по Узбекистану та областях Росії загинуло 42,6 відсотка народу. Вмить у людей відібрали все — житло i майно, родинні реліквії і фото, релігійні й мистецькі цінності, книги. Майже на 50 років народ був позбавлений батьківщини, йому було заборонено опiкуватися власною культурою, мовою, освітою. Саму назву етносу — «кримські татари» — було вилучено з усіх офіційних документів, включаючи посвідчення на новонароджених та паспорти для дорослих.
Очевидно, що такий злочин проти цілого народу є геноцидом. Утім цей народ нечисленний (кримські татари, що спромоглися повернутися на свої землі, становлять нинi близько 12 відсотків населення Криму) і за умови недостатньо глибокого розуміння в українському суспільстві масштабів пережитої ним трагедії навряд може сподіватися на поновлення своїх прав.
Питання дослідження історії, популяризації культури і визнання геноциду кримських татар, здавалося б, можуть вирішуватися вже не на мітингах і явочних квартирах, а у Верховній Раді України, урядових установах та громадських інформаційно-освітніх центрах. Про це — наша розмова з автором багатьох досліджень кримськотатарського національного руху доби тоталітаризму, керiвником історичного вiддiлу спеціальної комісії з вивчення геноциду кримськотатарського народу, редактором веб-сайту «Крим і кримські татари» Гульнарою Бекіровою.