Донедавна про аудіокниги, які з'явилися у всьому світі з появою МР3-файлів, в Україні чули одиниці. Ми сприймали художні твори в традиційний спосіб — читаючи у книжках, або ж переживали їх разом із героями кінофільмів, в основу сюжету яких лягли романи та повісті. Аудіокнига — це середнє арифметичне між кіно та книжками, тобто записані на електронні носії літературні твори у виконанні професійних акторів. Звичайно, аудіосприйняття літератури не замінить класичного читання з улюбленим пледом та чашкою какао. Втім література в такому форматі вже давно завоювала своїх прихильників серед активних людей, які багато часу проводять у машині, і яких не влаштовують пропозиції радіостанцій. Такі книги можуть слухати діти, поки мама займається домашніми клопотами, студенти, які пропустили важливу лекцію, чи ті, хто зібрався машиною на відпочинок. На один компакт, залежно від ритму читальника, може вміститися близько 14—15 годин запису. Начитаний твір поділено на невеликі файли, щоб зручніше було прослухати якусь улюблену чи не почуту частину ще раз.
Одним iз перших випуском аудіокниг в Україні почав займатися Юрій Крилівець, директор видавництва «Книга вголос». Тут озвучують переважно класиків української літератури: Лесю Українку, Миколу Гоголя, Марка Вовчка, Івана Нечуя-Левицького, Ольгу Кобилянську, до 150-річчя Франка в аудіоформаті вийшов його тритомник. У каталозі записаних книг є і Ярослав Гашек («Пригоди бравого вояка Швейка»), Льюїс Керол («Аліса в Країні чудес»), Редьярд Кіплінг («Мауглі») та інші. «УМ» зустрілася з Юрієм Крилівцем та розпитала про процес впровадження аудіокниг в українські реалії.
— Пане Юрію, ви першi в Україні почали займатися випуском аудіокниг. Що спонукало до цього?
— Просто задушила жаба. Аудіокниги, зрештою, з'явилися б рано чи пізно, але або з подачі Росії, де цей бізнес розвивається вже протягом семи років, або наприклад, із Канади, де така продукція міцно зайняла свою нішу і користується попитом. Ми вивчили досвід Європи, поїздили по Росії. У них, наприклад, офіційний звіт з товарообігу ліцензійних аудіокниг за 2005 рік становив 7,5 млн. доларiв. Але ж є ще піратська продукція... Словом, ми продумали всі деталі нашого проекту. Крім однієї: ми не прочитали книжку Кучми «Україна не Росія» (сміється). В Україні або взагалі не знають, що таке аудіокнига, або не знають, що вона вже існує в нашій країні. Ми моніторимо, як продаються наші аудіокниги в кожному магазині, і продавці нам часто розповідають, що приходять серйозні люди і питають: «О, а що це за музика у вас там? Аудіокниги... А що це таке?» А по-друге, в Україні досі немає достатньої кількості ефективних мереж книжкових магазинів, маємо лише «Букву» і «Літеру». Внаслідок цього поступ аудіокниг до потенційних користувачів дуже гальмується.
— Якими були перші озвучені книги вашого проекту?
— Це були драматичні твори Лесі Українки у виконанні народної артистки України Ади Роговцевої. Вона дуже багато працювала з творчістю Лесі, орієнтується в матеріалі. І коли ми їй зателефонували і запропонували взяти участь у цьому проекті, Ада Миколаївна лише запитала: «Коли починаємо?»
Ми взагалі дуже прискіпливі: начитуємо тільки класику і тільки зі справжніми професіоналами. Тому що от у Москві є, скажімо, 25 видавництв, і всі видали в різній якості аудіокниги Булгакова, але попитом користуватимуться тільки окремі. Особливо враховуючи, що в Росії випуск аудіокниг уже давно розглядають як прибутковий бізнес. До речі, російським видавцям дуже пощастило: їм Путін, мабуть, ненавмисне зробив величезну рекламу. На якійсь прес-конференції кілька років тому на запитання «Що ви зараз читаєте?» президент відповів: «У мене немає часу читати, і я в машині слухаю аудіокниги». І все! Мій товариш, який займається випуском аудіокниг у Росії, розповідав, що після цих слів видавці зтільки великим був бум. Потім ажіотаж трохи спав, але загалом планка тримається на дуже високих позначках.
— Невже сприйняття книжок на слух може замінити звичайне читання, до якого ми звикли з дитинства?
— А воно ніколи і не замінить. Крім того, їхні, так би мовити, сфери впливу навіть не перетинаються. Аудіокнига — це записана на диск позитивна емоція. Вона створена за аналогією читаної в дитинстві бабусею чи мамою казки. Це цікаво послухати. А читання — це переважно культ: коли треба зварити кави, ввімкнути приглушене світло, сісти в улюблене крісло, підібгавши ноги. Якщо ж підходити до нього як до сприйняття інформації, то аудіокнига в нашому розумінні спрощує доступ до художньої літератури для багатьох, особливо дуже зайнятих людей. Їдучи зранку на роботу, всі ми потрапляємо в дорожні затори— чому б не поєднати в такому випадку корисне з приємним? Більше того, може бути і навпаки. Я переконаний, що після прослуховування «Тараса Бульби» чи «Вія» у виконанні наших акторів нормальна людина запитає: «А що той Гоголь ще написав?» От, скажімо, я в школі не міг змусити себе прочитати «Батьки і діти» Тургенєва. А мама «підсунула» мені «Асю» і «Вєшніє води», де було кохання і все те, що я переживав у тому віці. Почитав, і вже тоді стало цікаво, що там за батьки і що за діти. Отож наше завдання — і саме тому якісний запис, класичні твори і професійні актори — зацікавити.
— Ви акцентуєте увагу на професійних акторах. Невже сам автор, скажімо, не може начитати власний твір?
— Нашою принциповою позицією є те, що начитувати мають або діючі актори, або люди з акторською освітою; тому що дикція і поставлений голос — це ще не все, найважливіше — внутрішній стан людини. Вміння протягнути впродовж 12—13 годин сюжетну лінію, накреслити характери, зробити так, щоб хотілося слухати далі, — це майстерність. Текст може бути геніальним, його може читати і сам автор, але найімовірніше йому не вдасться втримати увагу читача протягом 12 годин. Навіть якщо актор просто прочитає текст, усе одно слухач не зацікавиться. Але якщо актор пропустить крізь себе дві енергії — виконавця і письменника — і внаслідок цього виникне третя, то це фактично і буде нашою аудіокнигою. Бо є видавці, які намагаються економити: «В мене ж он є дружбан Вася, хай за 10 доларів начитає роман!». Але не варто забувати, що аудіокнига — це поєднання двох майстерностей: письменника та виконавця.
— Чи робите ви скорочення під час начитування великих, «епохальних» творів?
— Ні, і це — принципова позиція. Актор читає повну версію твору письменника, не викидаючи звідти жодного речення. Наприклад, роман «Тигролови» Івана Багряного звучить 13,5 години. Чи от найдовше у нас звучать чотири диски з «Пригодами бравого вояка Швейка» — 36 годин. Його озвучив Василь Мазур, актор Театру ім. Франка, який родом із Галичини, причому перекладав Масляк, теж галичанин — слухаєш із задоволенням! До речі, у нашого звукорежисера є такий критерій якості запису: якщо ти сидиш у навушниках і, закривши очі, уявляєш картинку, про яку зараз читає актор, отже, усе вдається. Щойно це «кіно» пропадає, значить, зупиняємо. А буває і так, що актор сам настільки захоплюється текстом, що починає навіть рухи головних героїв повторювати. Наприклад, під час запису творів Булгакова актором Театру російської драми ім. Лесі Українки Миколою Рушковським звукорежисер почула якийсь дивний звук зі студії. А пан Микола настільки ввійшов в образ, що навіть почав перед мікрофоном потирати руки, створювати шуми...
— Як виглядає слухач «Книги вголос»?
— Це людина без обмежень у віці, яка прагне вдосконалення, працює над собою, хоче бути чи то заможнішою, чи то розумнішою. Це і школярі, які тільки знайомляться з класичною літературою, і студенти (до речі, зараз ми спільно з Університетом «Києво-Могилянська академія» працюємо над виданням аудіопідручника курсу лекцій. Він буде допомагати тим, хто погано засвоїв матеріал або не був на лекції: «закачав» у мобільний телефон чи на комп'ютер книгу в електронному форматі і прочитав). І географія наших слухачів, зважаючи на видання класичних творів української літератури, насправді не має значення. Наприклад, у нас є дуже активний прихильник із Дніпропетровської області: має всі компакти «Книги вголос» ще й при кожній нагоді перепитує, коли вийде новинка. Тому на нашому сайті ми оголосили про створення прихильників клубу «Книга вголос».