Налітай, поспішай — гроші лопатою загрібай...

       Не секрет: у вугільному Донбасі святом №1 вважають День шахтаря, що традиційно відзначається в останню неділю літа. Далі в рейтингу популярності йде, як це не парадоксально, день голосування. Тобто вибори. Причому так вважають самі гірники, які відверто кажуть, що авторитет більшості кандидатів, за яких доводиться голосувати, впав нижче позначки кілометрової глибини, з якої вони «качають» вугілля. Щоправда, самі ж шахтарі уточнюють — їм особисто імпонує найбільше те, що в ході передвиборчої гонитви за голосами щедро обіцяють збільшити зарплату й подовжити низку соціальних пільг.

Дамо тобі й «хатку», і солідні статки!

       Живучішою за все живе виявилася ця традиція й цьогоріч. Ще вчора мешканців «регіонального» краю активно переконували, що швидше рак свисне, ніж відбудуться оті дострокові вибори. Позавчора найпопулярніше тут гасло «Ні виборам!» «трохи» підкоригували на «Всі на вибори!». А раз так, уже 4 травня в Донецьк із робочою поїздкою прибув «регіональний» міністр вугільної промисловості Сергій Тулуб і розповів про заплановане збільшення зарплати та соціальних пільг шахтарям.

      Цей крок, за словами керманича Мінвуглепрому, має стати підтвердженням того, що уряд не словами, а ділом взявся за підвищення престижу шахтарської праці. З цією метою Кабмін уже схвалив відповідний закон і адресував його на розгляд парламенту. А передбачає цей документ збільшення в наступному році заробітку шахтарям на 30 відсотків та зменшення ПДВ до 10 відсотків.

      У середньому по галузі нині зарплата гірників основних підземних професій сягає 2500 гривень, а після згаданих змін вона підніметься до 4 тисяч. Не забули в законі й про соціальні пільги. «За півроку буде перероблена вся законодавча база з пенсійного забезпечення, — впевнений Сергій Тулуб. — Передбачено дуже багато питань з отриманням та будівництвом житла, з навчанням молодих спеціалістів та дітей шахтарів, а також із іншими пільгами для молодих спеціалістів».

      Закон має посприяти підняттю престижу шахтарської праці та створити привабливі умови для залучення до роботи в галузі молодих людей. А щоб він не залишився тільки на папері, в Державному бюджеті на 2008 рік Мінвуглепрому, каже його керівник, буде додатково виділено майже 1,5 мільярда гривень. Мовляв, у Мінфіні вже завізували проект цього закону, і тому галузь тепер в очікуванні надходження коштів у повному обсязі.

      «Найголовніше — це те, аби людина, яка працює у шахті, видобуває вугілля, відчувала себе в суспільстві впевнено і гідно, і щоб до неї ставилися з великою повагою — твердить Сергій Тулуб. — Цей закон покликаний якраз збільшити повагу до праці шахтаря. Ми вважаємо, що він цього заслуговує...»

       Те, що «він» «цього заслуговує», в нас голосно говорять не тільки перед виборами, а ще й після жахливих підземних аварій. У даному ж разі керівник галузі розповідав про наміри підняти престиж шахтарської праці буквально за кілька днів до аварії на шахті «Краснолиманська», де загинули троє гірників, ще один помер у лікарні, а за життя ще кільканадцяти потерпілих досі боряться медики опікового центру Інституту невідкладної та відновлювальної хірургії імені В.К. Гусака.

        За словами міністра, закон обов'язково позитивно вплине ще й на підвищення безпеки праці гірників: «Якщо буде економічна привабливість професії, люди стануть дорожити своїм робочим місцем, і порушень правил безпеки стане менше».

«А куди дінешся?..»

        На жаль, на практиці поки виходить не все так гладко. Взяти ту ж «Краснолиманську», яку вважають у державі одним із лідерів як з вуглевидобутку, так і за соціальним захистом та рівнем зарплат. У розмові з кореспондентом «УМ» травмовані гірники, коли запитав про оплату їхньої праці на кілометровій глибині, не приховували: у середньому виходить близько 5 тисяч. І це не межа, бо на інших дільницях ті ж гірничі робітники очисних вибоїв отримують ще більше.

       На тлі статків своїх земляків у «краснолиманців» справді є всі підстави триматися за свої робочі місця. Більше того — попри те, що на потужному підприємстві працює близько 6 тисяч чоловік (4 тисячі —під землею), влаштуватися сюди на роботу не так просто. Іноді навіть доводиться йти на певну «хімію». Чим це може закінчитися — найсвіжіший випадок.

       На другий день після аварії я зустрів у опіковому центрі колегу. Причому було очевидно, що приїхала вона сюди не для виконання службових обов'язків, а щоб опікуватися долею свого родича, який потерпів унаслідок аварії. Того самого, для влаштування якого пару років тому на «хлібну» роботу гірничого робітника довелося докласти чимало зусиль. Тоді навіть довелося піти на те, аби приховати той факт, що молодий чоловік і потенційний підземний «чорноробочий» має вищу освіту...

       Нині після всього пережитого шахтарі «Краснолиманської» натякали, що після остаточного одужання повертатися на робочі місця їм дещо лячно. Але тут же ставили зустрічне запитання: «А куди діватися?..» Питання й справді риторичне, бо заробити «нормальні» гроші за нинішніми божевільними цінами в гірняцьких містах і селищах можна здебільшого в шахті, де щозміни доводиться ризикувати своїм життям і здоров'ям.

      А щодо рівня оплати своєї праці за таких умов... Хтозна. Поки потерпілим сином опікувалися лікарі, на цю непросту тему вголос розмірковувала його мати — Любов Яківна. «Кажуть, кожен труд важкий. Може... Та ти опустись туди і подивись, що там робиться! — обурюється жінка. — Мій покійний чоловік, який пропрацював шахтарем 27 років, казав, що платити треба вже за те, що людина тільки вдягла на себе оту «шахтьорку» й опустилася під землю. А за саму роботу — взагалі мовчок, бо он воно часто чим закінчується... Хоча наша сім'я ще серед тих, яким дуже й дуже повезло...»

      ...Заплановане урядом збільшення шахтарських зарплат на 30 відсотків, звісно, позитивне зрушення. Хоча самі гірники, які після підземного викиду на «Краснолиманській» були за якийсь крок від загибелі, це повідомлення коментували тільки сумним зітханням. Правда, ще казали про необхідність збільшення рівня безпеки праці в підземеллі. Причому наполягали — поліпшити умови роботи слід не на 30 відсотків, а в 30 разів...