Лев Толстой писав: «Усі щасливі сім'ї щасливі однаково, а кожна нещаслива сім'я нещаслива по-своєму». Але з класиком погодяться, напевне, не всі. Адже в кожного свої уявлення про щастя. Безперечно лише одне: у світі до цього часу існують мільйони подружніх пар, у яких дружина та чоловік настільки ідеально доповнюють один одного, що на їхньому тлі розмірковування про якусь там гендерну нерівність здаються щонайменше смішними. І ми в сьогоднішньому матеріалі словом «гендер» зловживати також не будемо. А просто спробуємо очима фахівця подивитися, чи змінилося в українському суспільстві протягом останніх років ставлення до інституту сім'ї і який характер цих змін. Наш експерт — доктор психологічних наук, професор Київського національного університету імені Тараса Шевченка Наталя Максимова.
— На жаль, інститут сім'ї за роки незалежності суттєво похитнувся. Раніше були більш-менш чіткі уявлення про те, на яких засадах тримається сім'я. Вважалося нормальним, коли чоловік заробляв більше за дружину, але жінки в переважній більшості також працювали, робили кар'єру. Зараз існує дуже великий спектр варіантів. Перший варіант: коли жінка зовсім не працює. І деякі наші співвітчизниці виходять заміж з установкою на те, що чоловік буде повністю їх забезпечувати. Причому домом вони зазвичай теж не займаються — за дітьми дивляться няньки, прибирають домогосподарки. Зрозуміло, що така жінка навряд чи стане берегинею роду. Інший варіант, що також не сприяє зміцненню сім'ї, коли чоловік виявляється неспроможним заробляти гроші в ринкових умовах і весь тягар із забезпечення сім'ї лягає на плечі жінки. Також відчутного удару по сімейних інституціях задає практика, коли хтось один, а то й подружжя їдуть на заробітки, залишаючи вдома на бабусю чи ще на когось малолітніх дітей. Навіть коли людина працює вахтовим методом або приїжджає додому лише на вихідні, це навряд чи сприяє зміцненню сім'ї.
Нарешті, треба сказати про так звані громадянські шлюби. З одного боку, тут начебто є й позитивний аспект — молоді люди у такий спосiб можуть перевірити свої почуття. Але негативний момент усе ж таки переважає. І справа не лише в тому, що такі шлюби — це виклик нормам моралі, на яких упродовж століть тримався інститут сім'ї. Сьогодні багато чоловіків, живучи спочатку з однією, потім з іншою жінкою, досягають 35 років і навіть не збираються брати офіційний шлюб. І багато жінок, врешті-решт, залишаються самотніми або погоджуються на продовження неофіційних стосунків, але народити дитину так і не наважуються.
— Побутує думка, що мода на громадянські шлюби прийшла до нас із Заходу...
— Дійсно, у країнах західної демократії це розповсюджене явище. З сімейними інституціями там теж не все гаразд, хоча їхні проблеми дещо відрізняються від наших. Я нещодавно побувала в Канаді, де вивчала це питання. Так от, канадський чоловік вважає за велику честь, якщо знайшлася жінка, яка погодилася вийти за нього заміж і народити йому дитину. Багато жінок принципово не хочуть брати шлюб. Те саме стосується і Сполучених Штатів Америки. Але в цих країнах суспільство не на жарт занепокоєне таким станом справ. Держава проводить цілеспрямовану політику на підтримку інституту сім'ї: це й виплата значної матеріальної допомоги родинам із дітьми, й пропаганда сімейних цінностей у засобах масової інформації. Навіть при влаштуванні на роботу з двох приблизно рівнозначних кандидатів перевагу, як правило, віддають тому, хто має репутацію гарного сім'янина.
— А як би ви охарактеризували державну політику щодо підтримки сім'ї в Україні?
— На жаль, цілеспрямованої програми на підтримку сімейних інституцій в нашій державі сьогодні просто не існує. Звісно, добре, що Віктор Ющенко суттєво підняв виплати з народження дитини, але ці вісім тисяч гривень не роблять погоди. Молодій сім'ї практично нереально придбати житло. Начебто існують програми молодіжного кредитування, але чи багато ви знаєте родин, які змогли отримати цей кредит? Та й справа не лише у відсутності матеріальної підтримки. Якщо в радянські часи скрізь — у школі, на телебаченні, у пресі — пропагували, хай іноді і в примітивній формі, сімейні цінності, то тепер — усе з точністю до навпаки. Який головний месидж більшості сучасних фільмів та телепередач для молоді? Будь гламурним, будь сексуальним, на всіх наплюй. Виховуючись на таких засадах, молодій людині важко зрозуміти, що сімейне життя — це перш за все відповідальність один за одного, вміння поступатися, йти на компроміси.
— Багато хто вважає, що великий удар інституту сім'ї завдає фемінізм. Мовляв, жінка, яка хоче бути в усьому рівною чоловіку, вже за визначенням не може бути хранителькою домашнього вогнища...
— Звісно, жінка сьогодні набагато вільніша, ніж 100 років тому. Але багатьом представницям слабкої статі чудово вдається поєднувати кар'єру з домашніми обов'язками. Інша справа, що жінці написати дисертацію чи вести бізнес складніше, ніж чоловікові, i не тому, що вона менш талановита. І справа навіть не в чоловіках-колегах, які можуть вставляти їй палицi в колеса (я, наприклад, у своїй науковій кар'єрі з таким спротивом не зіштовхувалася). Просто жінці, яка є дружиною та матір'ю, важче знайти час для роботи над тією ж дисертацією. Я знаю лише одну сім'ю, де чоловік сказав дружині: давай спочатку ти захистишся, бо ж потім треба буде народжувати дитину, а тоді вже за дисертацію візьмусь я. У більшості представників сильної статі всередині сидить отой хробачок: як це так, що моя дружина в чомусь успішніша за мене? Але інститут сім'ї як такий похитнувся не тому, що жінки хочуть робити кар'єру. А тому, що велика кількість жінок і чоловіків не хочуть докладати зусиль, щоб разом перебороти тимчасові труднощі, які виникають у будь-якій родині.
— Останнім часом все частіше можна зустріти висловлювання про те, що традиційна модель сім'ї — тато, мама, діти — віджила себе. Щоправда, ніхто не каже, яка модель має прийти на зміну. Можливо, діти будуть один тиждень жити з мамою, другий — з батьком, потім — із маминими коханцями, а згодом — із татовими коханками...
— Дитина, яка ходитиме по такому колу, точно виросте неврастеніком. Для дитячої психіки величезне значення має відчуття стабільністі. Є безліч досліджень, які доводять: якщо малюк до чотирьох років виховується більше, ніж чотирма особами, — тобто в нього перед очима весь час миготять мати, батько, бабусі, дідусі, няньки, тітки, то в нього неодмінно буде «розгойданою» нервова система. А як наслідки — енурез, заїкання, гіперактивність тощо. І це не вигадка учених — так влаштована дитяча психіка. Навіть у сиротинцях кожен малюк з усіх виховательок та нянечок вибирає для себе одну, до якої тягнеться більше, ніж до інших. Радіє: «Сьогодні буде моя тьотя чергувати»... Як би не змінювалося наше суспільство, які б дива техніки не з'являлися, але сім'я, де батьки люблять один одного, разом турбуються про дітей, є найкращою гарантією духовного здоров'я дитини. Ми навіть не можемо до кінця уявити, які складні зміни відбуваються у душі маленької людини, коли хтось із батьків залишає сім'ю. Для неї тоді руйнується цілий світ.
— У Станіслава Лема в романі «Повернення з зірок» є одна цікава думка. Головний герой, що літав у далекі галактики й повернувся на Землю лише через 127 років, дізнається, що народжувати дітей тепер може не кожен, а лише подружжя, яке склало спеціальний екзамен. Спочатку це здалося йому чимось ненормальним, але, поміркувавши, він визнав, що (цитую) «парадоксальними звичаями були скоріше наші, а не їхні — адже в старому суспільстві не можна було збудувати будинку чи моста без певної підготовки, а справа величезної ваги — народження дітей — залежала від сліпого випадку й хвилинного потягу». Звісно, в нашому — реальному, а не фантастичному — світі заборонити комусь народжувати дітей неможливо ні теоретично (це трактуватиметься, як порушення прав людини), ні практично. Але підготовка до батьківства, напевно, необхідна...
— Безумовно. На Заході вже давно діють так звані програми усвідомленого батьківства. Працюють спеціальні курси, які молоді подружжя починають відвідувати задовго до того, як дружина завагітніла, і де не тільки навчають, як правильно тримати дитину на руках, а й розповідають про права та обов'язки батьків, знайомлять з основами педагогіки, дитячої психології. У нас такі курси теж є, але масовим явищем вони, на жаль, ще не стали... Звісно, за наказом зверху зробити людину свідомим батьком чи матір'ю неможливо. Це справа багаторічного виховання. Але певні кроки, які хоч якоюсь мірою підвищили б якість батьківства, держава може зробити вже сьогодні. Наприклад, запровадити обов'язкове медичне обстеження для бажаючих узяти шлюб. Така практика, до речі, вже давно має місце у Чехії, Словаччині, країнах Прибалтики.
Отримавши від працівників установи, аналогічної нашому ЗАГСу, спеціальні бланки, він та вона обходять усіх спеціалістів (гінеколога, уролога, психіатра, дерматолога-венеролога та ін.) і наступного разу приходять із висновками лікарів. Кожен заходить до окремої кімнати, перед ним кладуть її досьє, а перед нею — його. І так вони протягом доброї години на самоті знайомляться з «картою здоров'я» свого обранця... Хтось може сказати, що коли люди кохають один одного, то їм неважливо, є в коханого (чи коханої) гепатит А чи ні. Звісно, справжня любов здатна перебороти що завгодно, навіть страх перед СНІДом. Але це повинен бути свідомий вибір. А у нас же часом як буває? Побралися, а через деякий час виявляється, що чоловік (чи жінка) стоїть на обліку в психдиспансері з діагнозом «шизофренія». Я, до речі, у своїй практиці зустрічалася з такими випадками. Ви уявляєте весь трагізм цієї ситуації?... Взагалі, кожна молода людина повинна пам'ятати, що обрання супутника життя — а отже, й батька (чи матері) для майбутніх дітей — крок набагато відповідальніший, ніж захист дисертації, укладання бізнесових угод чи політ на Марс...
Є ДУМКА
«Одружуватися кожні п'ять років — те саме, що весь час сидіти в першому класі»
Так вважає, відомий російський актор Євгеній Стеблов (х/ф «Я крокую по Москвi», «За сімейними обставинами», «Пригоди Шерлока Холмса та Доктора Ватсона» та інші). В одному з інтерв'ю він сказав, що чоловіки, які живуть за правилом «закохався — одружився — пристрасть стала згасати — розлучився — закохався в іншу — одружився і т. д.» йому нагадують школярів-другорічників. Адже з кожною жінкою ці чоловіки проходять один і той самий етап — інакше кажучи, весь час читають «Буквар», а до «Читанки» навіть не доходять. А от пройти з однією дружиною всі сходинки сімейного життя і весь час відкривати в ній щось нове — це, на думку Стеблова, хоч і нелегко, але набагато цікавіше. Зазначимо, що сам актор зі своєю дружиною живе разом вже більше 35 років.
ПОГЛЯД ЦЕРКВИ
Владика Федір (єпископ Полтавський та Кременчуцький, УПЦ КП):
Вільне кохання перетворює людину в раба гріха та блуду
— Криза сімейних інституцій перш за все обумовлена тим, що українське суспільство відійшло від багатовікової народної традиції, яка за своєю суттю була глибоко християнською. В багатьох молодих людей сьогодні відсутні уявлення про справжні сімейні цінності. Якщо у войовничо-атеїстичний радянський час дитина зі шкільної лави чула, що сім'я — це первинна ланка суспільства, що від міцності родини залежить міцність держави, то з настанням епохи перебудови ця, досить примітивна, ідеологія відпала, а нічого нового на її місці не з'явилося. Завдяки телебаченню українське суспільство за роки незалежності дуже вестернізувалося, але ми , на жаль, взяли не найкраще, а найгірше з того, що властиве західному суспільству: споживацьке ставлення до всього і вся, рекламну вакханалію, пропаганду позашлюбних стосунків. Так зване вільне кохання — це страшна річ, яка заганяє людину в рабство гріха та блуду, руйнує її душу, психіку і, врешті решт, тіло також. І вирватися з цього рабства набагато складніше, ніж з тенет фізичних.
По справжньому вільною людину може зробити лише віра. В тих сім'ях, де чоловік та жінка слідують заповідям Божим — а в Біблії сказано, що чоловік повинен любити дружину, як самого себе, плекати її, як власне тіло, дружина ж, у свою чергу, повинна в усьому коритися благочестивому чоловіку, — завжди панують любов, повага та жертовне служіння один одному. І діти в таких родинах отримують усе необхідне для повноцінного гармонійного розвитку.
Церкві іноді дорікають, що, мовляв, вона принижує роль жінки в суспільстві. Але це абсолютно хибна думка. Бог створив чоловіка та жінку рівними (в Біблії сказано, що Єва — кістка від кістки Адама, тобто рівна йому), але їхнi функції у суспільстві різні. Церква не проти того, щоб жінка мала гарну освіту. До речі, коли у 16 столітті Україною подорожували представники східних патріархій, вони були дуже здивовані, що більшість українських жінок у ті часи знала грамоту. Тобто, потяг до знань в українок, напевно, сидить у крові. Але, роблячи наукову чи якусь іншу кар'єру, жінка не повинна забувати про своє головне призначення. І якщо стоїть вибір — кар'єра чи сім'я, то мудра жінка завжди віддасть перевагу сім'ї, бо виховати гарних, освічених, порядних людей — честь не менша, ніж відкрити нову планету...
