«Коли мужчині 40 років...» — співав Тарас Петриненко. А коли 50? І цей мужчина відомий композитор і аранжувальник, фаховий і точний звукорежисер, коли він просто приємна тобі людина, про яку неодмінно хочеться розповісти якомога більшому колу людей? За приколами і стьобом зовсім зникли нормальні обличчя і серйозне мистецтво, і в багатьох складається враження, що те, що найчастіше манячить в телевізорі, і є цінним.
Сьогодні, коли ви читаєте цю газету, композитор і аранжувальник Анатолій Карпенко святкує своє 50-річчя, я сподіваюся, із новим, щойно виданим компакт-диском своїх пісень у своєму ж виконанні, бо переговори з рекординговими компаніями велися до останнього. Мабуть, для початку годиться щось сказати про ювіляра, поки він не сказав усе сам. Він професійний музикант, на сьогодні найбільш відома його «аранжувальна» творчість, на цій ниві він працював із Таїсією Повалій, Іво Бобулом, Дмитром Гнатюком, Самаєю Т, Валентиною Степовою, Віктором Павліком, Наталею Могилевською та іншими. Всі останні аранжування пісень співачки Жанни Боднарук (дружини, до речі) і більшість композицій написані ним же. До того ж Анатолій наважився заспівати сам та в дуетах із Жанною — напевне, є потреба самовиразитися таким чином, спокійно пояснює він. Ще він самовиражається у віршах і за комп'ютером. Справжній чоловік повинен вміти все: і цвях забити, і страву приготувати, і пісню написати. Так ось, він якраз уміє, до того ж зараз навчився монтувати відео. Як кіт Матроскін: «А я ще й на машинці можу». Але що відрізняє його від багатьох знайомих чоловіків — порядність і почуття гідності, в цьому його мачизм. Тому мені захотілося зробити з ним інтерв'ю у стилі чоловічих журналів, щоб зрозуміти, на яких із традиційних чоловічих цінностей тримається його світ, які чоловічі іграшки його заводять, а до яких він байдужий. Зрештою, творчість — це тільки дзеркало підсвідомості.
— Дата кругла, є настрій підбивати підсумки?
— Підбивати підсумки... Я часто це роблю. І професія у мене така — аналізувати і підсумовувати. Коли композитор-аранжувальник робить якийсь проект, він має і аналізувати, і синтезувати, і підсумовувати, а паралельно і якісь життєві речі сумуються.
— Кажуть, кожний чоловік повинен посадити дерево, побудувати дім і виростити сина.
— Що стосується дерева. Віртуальне дерево, яке я вже років тридцять саджаю, — це музика: пісні, композиції, аранжування, виконавці, з якими я працюю. Тільки за останні роки пісень, аранжувань, композицій у мене близько 300, так що це вже цілий ліс дерев насаджено. Раніше я писав усе це в нотах, не записував на компакт-дисках, теж багато чого було зроблено.
Дім, дім, дім. Думаю, що дім теж непоганий. Дім, скажемо так, це міцна наша родина, створений нами фонд «Співай, Україно!», стільки альбомів. Чому я це відношу до дому, тому що це мій фундамент — те, що створене і чим можна пишатися, з чим можна жити і де можна жити. Мабуть, так я розумію слово дім.
А про дітей що говорити? Син Андрійко росте, йому 7 років, вчиться в дитячій академії мистецтв. Донька Наташа закінчила академію, працює на керівній посаді. До речі, я дід і в мене росте прекрасна внучка Анєчка. В цьому плані я теж щасливий.
***
Жінки
Я любив, мене любили, і люблять, і люблю. Зараз у мене, слава Богу, єдина і неповторна дружина, яку я ніколи і ні на кого не проміняю. Чого і їй бажаю. Як будь-яка людина, я, звичайно, закохувався — часто чи не часто, це дивлячись які проміжки часу вважати часто. У першому класі я, наприклад, вперше поцілувався. Мені подобаються жінки талановиті, з блакитними очима, із золотистим волоссям, більше того, ця жінка, Жанна Боднарук, мені найближча і найрідніша на світі. Хоча я із задоволенням дивлюся на картини з красивими жінками, фільми з красивими актрисами, звертаю увагу на красу як на естетичну категорію. Але Жанна прийшла в моє життя і змела всі колишні ідеали. Коли ми познайомилися, я не думав, що вона якийсь ідеал чи взагалі існують ідеальні жінки, а потім дуже швидко, зрозумів, що це i є ідеал. Ми познайомились і перший час співпрацювали як співачка і аранжувальник, а потім роздивилися одне в одному щось таке...
Я люблю дарувати їй квіти. Встати якнайраніше, поки вона ще спить, купити квіти на базарчику поруч, покласти їх у ліжко і дивитися, як вона просинається від запаху квітів. Ви не уявляєте, яка це насолода для чоловіка — бачити щасливе обличчя коханої жінки, яка, прокидаючись, помічає квіти в постелі. А раніше, коли ще не було Андрійка, я часто, майже щодня будив її запахом кави.
Машини
Люблю красиві, хороші, сучасні автомобілі, але головна вимога до автомобіля — щоб він менше ламався. Якщо він довго служить і не потрібно з ним по ремонтах їздити — це найкращий автомобіль. Нехай він не останньої марки — найголовніше, щоб був надійний. Я за кермом уже 26 років — день у день, люблю це діло. Перший час навіть у гастроном, який був метрів 200 від дому, їздив на авто. Перша машина, як у кожного совка, була «Жигулі», правда нова, із магазина, але не дивлячись на це, ремонтувати її доводилось ледь не кожний тиждень. І все робив власними руками, я цій історії навіть вдячний, тому що навчився працювати з ходовою, з колесами, з двигуном, я, слава Богу, все це вмію робити. Зараз у мене Ауді-100. Ось недавно були в Європі, проїхав 5000 кілометрів за кермом, Жанна була за штурмана — направляла, карти розглядала. Проїхали Угорщину, Австрію, Німеччину, Італію, враження неповторні, не дивлячись на те, що я, звичайно, стомився, дорога є дорога, навіть якщо це їхні прекрасні бани. Але ті враження, які отримуєш за кермом — вони перекривають і твою втому, і твої затрати.
Розкажу дорожній випадок. Колись ми їхали в ніч із 31 грудня на 1 січня з Жанною з концерта з Ніжина, після виступу вирішили новорічну ніч усе-таки провести вдома. І на дорозі не було жодної машини, 160 кілометрів — жодної машини, ніч прекрасна, зірки, повний місяць, іній на деревах. Мені зразу згадався Гоголь «Вечори на хуторі біля Диканьки», тільки інколи в'їжджаєш у туман, причому в цьому тумані є тунелі над дорогою. Уже десь на кордоні Чернігівської і Київської областей вибігає міліціонер із паличкою — я їхав 80, а там населений пункт, треба 60, я виходжу, кажу: «З Новим роком, хлопці», а вони: а що ви швидкість перевищуєте? Так жодної ж машини немає, жодної людини, всі святкують, а він мені каже: а я тобі що — не людина? Завжди згадую цей випадок.
Зброя
В армії довелося познайомитися зі зброєю дуже близько, постріляв з автомата Калашнікова на полігоні, на стрільбах. Я служив у ракетній частині і був оператором пускової установки зенітно-ракетної гармати, так що довелося і ракетами постріляти. До речі, служив у Гончаровську. На цьому мої життєві зіткнення зі зброєю закінчуються, ну хіба ще в тирі. У мене виникало бажання колекціонувати зброю, але для цього потрібні великі гроші. А взагалі я вважаю, що потрібно було б дозволити нормальним людям носити зброю, як це є у цивілізованих країнах. Аргумент дуже простий — бандити все одно зі зброєю. А нормальна людина беззахисна.
Були такі випадки у житті, коли я жалкував, що нема під рукою зброї. Я — чоловік, і в молодості доводилося битися, було таке, що й бандою на одного нападали і одного разу навіть голову проламали арматурою. Якби в той момент була зброя, мабуть, з арматурою ніхто б не підійшов, якби знали.
Риболовля
Одного разу в дитинстві я пішов на риболовлю на Дніпро, мені було років 11, і піймалась мені на вудку величезна риба кілограмів 3-4, я почав тягнути, і вона в мене зірвалась. Так ось рибалки, які стояли на цих же підмостках, так розкричалися, влаштували мені такий скандал, що у мене назавжди пропало бажання ловити рибу. Але їсти я її люблю. Працюючи в Архангельську, я бував на риболовецьких траулерах, спілкувався з командою, бачив усі сітки, бачив, як обробляють рибу, це дуже цікаво, але самому якось сидіти з вудочкою... Мені здається, це заняття не для мене, я більш рухлива людина...
Футбол
Люблю дивитися футбол, звичайно, якісний: хороші італійські команди, наше «Динамо» (Київ) завжди дивлюсь, yболiваю, переживаю, коли щось у них не виходить, а це значить, що останнім часом переживаю постійно. Мені дуже не подобається політика керівництва клубу, яке кращих гравців продає, а когось на стороні купує. Жанну це не дратує, вона також цікавиться футболом, звичайно, не слідкує за турнірними таблицями, але подивитися хороший футбол — із задоволенням. Також ми із задоволенням разом дивимося бої Кличків, ще не пропустили жодного.
Політика
Політика настільки зв'язана з цим світом, у якому ми живемо — і з економікою, і з культурою, — що не звертати на неї уваги неможливо, хоча, чесно кажучи, я із задоволенням не звертав би. І правильно кажуть, що хороший президент чи хороший уряд — той, якого не помічають. Але, на жаль, те, що твориться у нашій країні, не може тебе залишати байдужим до політики, обов'язково звертаєш увагу і на наші партії, і на нашу Верховну Раду, і на всі ці скандали. Я не думав раніше, що в політиці може бути стільки бруду, нечистоплотності, нечесних людей, які роблять погоду у країні. І це видно неозброєним оком, і всі з цим миряться, ось що мене обурює найбільше. Я ніколи не ходив на мітинги, не брав участь у демонстраціях, я можу тільки сказати свою думку з цього приводу в прямих ефірах, в інтерв'ю — це єдина моя участь у політичному процесі.
Чоловічі компанії
Років 15—30 тому, звичайно, так, чоловічі компанії... В основному, це були компанії своїх друзів-колег, музикантів. Музиканти — специфічні люди, у них своєрідний гумор, свої теми для розмов, коло інтересів одне. Природньо, мені цікавіше обговорювати ці теми з людиною, яка знається на музиці, на мистецтві, ніж із людиною, яка в цьому нічого не тямить. А якщо ще й ведмідь наступив йому на одне або на два вуха, то це взагалі жах.
Зараз найголовніша моя чоловіча компанія — син, із яким я люблю проводити час, чекаю не дочекаюсь літа, тому що влітку ми зі своєю чоловічою компанією вчимося плавати — і в масках, і в ластах, і з трубкою. Щось йому розповісти, чогось навчити, щоб він зрозумів це саме з моїх вуст, що і як робиться, — це просто чудово. А в іншому моя половина — це і є моя основна компанія, найкраща і найцікавіша. Хоча у мене багато товаришів чоловічої статі, і не обов'язково музиканти, я ловлю кайф від наших розмов, від дружніх посиденьок, дружби сім'ями.
* * *
— Що, на ваш погляд, я, жінка, пропустила із китів чоловічого світу?
— Я переконаний, що кожний чоловік повинен вміти забивати цвяхи, свердлити дірки, закручувати туди шурупи, робити якісь примітивні речі по дому — вміти відремонтувати табуретку, зробити поличку, повісити картину, відпиляти дощечку. Мені дивно, коли чоловік забиває в стінку цвях, при цьому набиває собі великий синяк на руці, роздовбує півстінки і кидає молоток на ногу. Я можу працювати на токарному станку, на столярному, вмію користуватися дрилем, болгарками, будь-якими викрутками, свердлами, можу продовбати бетон. Я вам скажу більше: я у своєму житті завжди намагався навчитися зробити якусь складну справу. Наприклад, красивий футляр для клавішного інструмента, щоб він виглядав як фірмовий. Це непросте діло. Там і дерево, і метал, і пінопласт, і картон, і оббивка, і куточки, і замки, і ручка, я зробив такий футляр для свого інструмента за два тижні, вийшов — супер. І досі ним пишаюся. У своєму домі я забив усі гвіздки, прибив усі полички, зробив балкон. Якщо вдома щось поламалося, я все можу відремонтувати і, повірте, отримую задоволення від цього, переключаюся з розумової праці на фізичну, відволікаюся, відпочиваю.
— Музика — це чоловіче заняття?
— Звичайно, чоловіче, усі великі композитори, кого не візьми, це чоловіки. Хоча я думаю, що музику не можна ділити на чоловічу, жіночу, дитячу, старечу, музика — це мистецтво, яким повинна займатися людина, котра вміє це робити, має до цього талант, божу іскру. Музиці треба довго вчитися — Жанна навчалася музиці 22 роки, я дуже довго вчився і зараз учуся. Як будь-яка наука, як будь-яка справа, чим більше ти нею займаєшся, тим більше знаєш і більше розумієш. Більше того, у музиці з'являються нові засоби вираження, нові технології, цікаво їх освоювати, використовувати.
— Ви уявляєте собі дружину не співачку?
— Зараз ні, тому що, мабуть, немає нічого приємнішого і цікавішого для композитора, аранжувальника, звукорежисера, ніж мати близьку людину, яка не тільки в цьому прекрасно розбирається, а ще й є видатним виконавцем. А Жанна — співачка видатна, це однозначно, тут навіть двох думок бути не може. І її допомога у моїй роботі неоціненна. Тому мати дружину прекрасну господиню, чудову маму, видатну співачку і прекрасного музиканта з консерваторською освітою, в якій я втілюю всі свої музичні думки, при цьому прекрасну людину і просто красиву жінку — це велике щастя, яке дається не кожній людині. Мені дуже пощастило.
10 маловідомих фактів із біографії Анатолія Карпенка
1. У дитинстві Анатолiй Карпенко 7 років займався хореографією, «Закарпатський танець», виконуваний ним у дуеті з іншим хлопчиком, кілька разів займав перші місця на київських конкурсах.
2. У 13 років був керівником музичного супроводу в народній цирковій студії при БК «Арсенал». Там навчився їздити на одноколісному велосипеді й при цьому грати на різних інструментах, жонглювати, показувати фокуси.
3. У 15 років Анатолій Карпенко став вихованцем військового оркестру.
4. Півроку працював електроерозiоністом четвертого розряду на заводі «Арсенал».
5. Рік працював концертмейстером у театрі глухонімих. Досі зберігає типову посвідку УТОГу — глухонімий концертмейстер Анатолій Карпенко.
6. На фестивалі «Зорі над Бугом» акомпанував на фортепіано Юрію Нікуліну, коли він співав свою знамениту пісню про зайців.
7. Працював у одній програмі з Валерієм Леонтьєвим, в одному колективі з Любою Успенською і Аллою Никифоровою, мамою Лоліти Мілявської.
8. Півроку працював у Тель-Авіві, займався концертною і студійною роботою, за цей час зробив приблизно 60 фонограм.
9. Уміє чудово смажити шашлики і готувати баклажани.
10. Витримує 7-денні очисні голодування.