Краса за гратами

      В Україні такий конкурс краси серед засуджених дівчат проводився вперше. Та ще й у єдиній у державі виховній колонії для неповнолітніх дівчат. Уже в Мелітополі з'ясувалося, як нелегко правозахисникам організувати подібне «шоу», якщо красуні перебувають за «колючкою». Але перший млинець хоча й виявився глевким, та все одно подарував усім учасникам проекту — i дівчатам на сцені, i прихильницям у залі, i членам журі, яке порівну складалося з працівників установи та столичних журналістів — масу незабутніх емоцій. Тим більшим було здивування, коли, спілкуючись із дівчатами поза сценою, з'ясувалося, що вони далеко не ангели: звання «Міс установи» виборола дівчина, що отримала строк за участь у згвалтуванні, друге й третє місця посіли юнi вбивцi.

Віра в Попелюшку

      Ще на пероні Центрального вокзалу столиці керівник правозахисної організації «Міжнародна ліга захисту прав громадян України» Едуард Багіров зізнався «УМ», що ідея організувати цей конкурс виникла спонтанно. «Головне, щоб дівчата внаслідок цього проекту повірили в себе, у власні сили, зрозуміли, що ще не все втрачено», — казав правозахисник.

      Уже в Мелітополі з'ясувалося, що дівчатам не звикати до сцени, у виховній колонії час від час відбуваються різні культурні заходи, та й увагою преси вони не обділені. Щоправда, конкурс краси саме у форматі, запропонованому правозахисниками, відбувався тут дійсно вперше, тому хвилювалися всі 12 конкурсанток — по дві кращих обрали самі вихованки колонії з усіх шести груп. Готувати дівчат протягом двох днів мала справжня київська фотомодель, утім вона приїхала лише в день проведення: під пильним оком охорони протягом кількох годин робила дівчатам макіяж, допомагала вкладати волосся, давала поради як рухатися на сцені тощо.

      «До цього ми самі готували дівчат, не сподіваючись на день «Х», — розповідає заступник начальника колонії з соціальної роботи Олена Христафорова. — Вчили навіть дефіле, як могли, були й сльози... Дехто відмовився від участі, не вистачило впевненості у власних силах. Але ті, що лишилися, — усі хочуть перемогти».

      Цікава деталь: у бібліотеці колонії дівчата читають i класику, i детективи, але поза конкуренцією казки: найулюбленіша — про Попелюшку, її зачитують до дірок. Допомагає повірити в себе i сцена. Як зізналася «УМ» одна з учасниць конкурсу Тетяна, саме тут вона переборює себе.

      До речі, спочатку планувалося, що конкурс краси за гратами буде максимально наближений до справжнього — планувалися навіть виходи в купальних костюмах(!), вечірніх сукнях та справжній кастинг. Але згодом через низку причин від цього довелося відмовитися, щоб не було тих, хто «вилетів» із турів, а перемогла дружба, конкурс проводили в один етап. Сукні Попелюшкам замінили джинси та сорочки, прикрашені штучними квітами.

За Президента я піду, хай мене навчать!

      Уже під час презентації учасниці виявили неабиякі амбіції: хтось ставив за мету побудувати міцну родину, стати бізнес-леді чи відкрити дитячий притулок, а дехто планує стати першою леді країни, одружившись з майбутнім президентом! Мовляв, сильна жінка завжди допоможе коханому в кар'єрному зростанні.

      Утім поки що для дівчат доступні лише дві спеціальності: швачка-мотористка та кухар-кулінар. Оволодівають фахом упродовж року, навчаються у школі, де є клас вирівнювання. За словами начальника виховної колонії Світлани Рулевської, дівчата потрапляють сюди злі на весь світ, як правило, навіть без неповної освіти. Два тижні карантину — i психологи, медики та вчителі визначають їхній психологічний портрет, освітній рівень та стан здоров'я. Для тих, хто вже й забув, коли востаннє був у школі, є навіть шостий клас. Хоча наймолодшій з усіх 122 вихованок уже виповнилося 15 років.

      Багато хто спочатку або замикається у собі, або вдає з себе «круту», — розповідає пані Рулевська. — Але, коли бачуть, що до них ледь не вперше в житті ставляться по-людяному, як до дітей, а не злочинців, в їхніх серцях i душах починається відлига, дехто навіть плаче».

      А потім починається навчання i робота. Після школи можна навіть вступити до вищого навчального закладу. Одна з вихованок колонії, сирота Настя Гончаренко цього року поступила до Мелітопольського педінституту, хоче вивчитися на вчителя початкових класів. Викладачі, які приїзджали на вступні іспити до колонії, спочатку ставилися до абітуріентки упереджено, але тепер із задоволенням навчають здібну студентку. Тепер отримати вищу освіту бажають й інші дівчата. Окрім педагогіки, найпрестижніша серед них спеціальність місцевого ВНЗ — психологія.

      А от у пошивочному цеху за місяць вихованка колонії може заробити навіть 800 гривень, щоправда гроші дівчатам лише нараховуються, готівку можна отримати лише під час звільнення. Але в продуктовому кіоску, поруч із гуртожитком (ні камер, ні нар тут немає), дівчата можуть за безготівковим розрахунком придбати за досить низьку ціну соки, продукти харчування, мило та засоби особистої гігієни. Кожна знає, скільки на її рахунку є зароблених власною працею грошей, й намагається економити. Збирають стартовий капітал на нове життя на волі.

      Цікаво, що поблизу КПП колонії на рівні колючого дроту розміщено рекламний щит, де пропонується продукція Мелітопольської ВК — спецодяг, рукавиці, постільна білизна тощо. Якість гарантується, бо треба заробляти на власні потреби. Державне ж фінансування залишає бажати кращого.

А мій милий в колонію приїхав!

      Конкурс промайнув швидко — на одному диханні, за якісь півтори години. Коли дівчата декламували вірші, було зрозуміло, що кожна має певний досвід у коханні, пережила якщо не зраду, то втрату коханого, або згвалтування. Олена Христафорова каже, що в усіх вихованок був досвід інтимного життя на волі. Тому тут не соромляться говорити з ними про безпечний секс, роз'яснювати окремі деталі інтиму. Рідко, але трапляються випадки, коли на коротке побачення (4 години) до дівчат приїжджають бойфренди з волі. А одна історія зворушила усю колонію: хлопця й дівчину засудили за один злочин, він звільнився раніше, був ВІЛ-інфікованим, але дочекався кохану, й вона йому не відмовила — коли вийшла на волю, молоді одразу побралися.

      Але сексуальний досвід у дівчат переважно сумний — чимало з них «сидять» за те, що помстилися гвалтівникам. «Іноді дивишся на особову справу, й волосся дибки стає від жорстокості, — розповідає пані Христафорова. — Думаєш, ну не могла ця мила дівчинка таке скоїти! Починаєш розбиратися у причинах, а там глибока психологічна травма. У тому що таке сталося з дитиною, завжди винні дорослі».

      А тим часом після дефіле, вiдповiдей на iнтелектуальнi запитання та змагань в акторській майстерності дівчата перейшли до співів. Що цікаво, на відміну від віршів, які декламували російською, співали лише українських пісень, при цьому обирали переважно патріотичного спрямування. Лише кілька дівчат заспівали загальновідомі народні пісні на кшалт «Ти ж мене підманула». I це при тому, що, за словами Світлани Рулевської, більшість вихованок колонії походить із русифікованих Донецької, Луганської областей та Криму (кожна четверта), приблизно стільки ж дівчат прибуває відбувати строк до Мелітополя з інших областей Південної та Східної України та Києва, а от юних зловмисниць із західних та центральних областей зовсім мало — не більше десятка.

«Королева» збирається на волю

      I ось настала мить підрахунку балів за дев'ятьма номінаціями. Усі затамували подих, журі остаточно вивірили результати у сусідньому кабінеті. Титул «Міс краса установи-2007» виборола 20-річна Олена зі Львова (335 балів), 2-ге місце здобула 17-річна Марина (323 бали) — вона ж здобула i приз глядацьких симпатій, третє посіла 19-річна Анжела з Харкова (321 бал). Корони не було, але титули міс в окремих номінаціях, а також пакунки з парфумерією та квіти отримали всі 12 учасниць. Охорона відразу ж забрала їх на зберігання — не дозволено. Склянка з парфумами може легко перетворитися на гостру «трояндочку».

      Слід зазначити, що дівчат, котрим за 18, у колонії для неповнолітніх майже дві третини. КПК дозволяє не переводити на дорослу «зону» дівчину, котрій на момент повноліття залишається кілька років до звільнення. Тому у виховній колонії дівчата можуть перебувати до 22 років.

      Спілкуватися з призерками можна, але лише з їхньої згоди i лише з повнолітніми. За будь-яку інформацію чи фото неповнолітньої можуть позиватися батьки. Дівчина, якій уже є 18 років, сама за себе відповідає i за свої слова, записані на диктофон. Вони знають власні права й не називають прізвищ, хоча й дозволяють фотографувати. Тож «УМ» вдалося поспілкуватися лише з дівчатами, що здобули перше та третє місця.

      «Я не очікувала, що стану третьою, бо всі дівчата були гарними, — каже Анжела. — Головним для мене було отримати позитивний заряд».

      Позитив їй дійсно потрібен, адже вирок суду для неї — 12 років, а за плечима — лише 3 роки, половина з яких минула у Харківському СІЗО. Але дівчина сподівається на умовно-дострокове звільнення, за яким їй можуть «скостити» 4 роки. А поки готується вступати до Мелітопольського педінституту на психолога.

      А от «Міс краси» Олена зі Львова вже збирається додому. Каже, що до звільнення їй лишився місяць. У колонії провела 6 років: за гарну поведінку, навчання та набутий фах швачки отримала умовно-дострокове звільнення, адже повний термін, за вироком суду, був 9 років.

      «Відчуваю дуже велику радість, хоча, відверто кажучи, не очікувала перемогти. Десь у глибині душі сподівалася, але... Перемоги варта кожна, бо ми готувалися, а це не просто зробити за два дні, — поділилася переможниця власними емоціями з «УМ». — Ми вже були переможцями, коли вийшли на сцену!»

      20-річна дівчина серйозно каже, що дитинство в неї почалося лише в колонії, i лише у 14 років. Бо після розлучення батьків тоді ще 8-річна дівчинка забула, що таке людське тепло, родина, добро. Тепер все інакше.

      «На волі хочу почати все з чистого аркуша, сподіваюсь лише на себе, бо більше нема на кого. Хочу, щоб у мене була родина: дати своїм дітям те, чого не було в мене. Дати їм дитинство», — каже Олена.

Розпорядок Мелітопольської виховної колонiї

6.30 — підйом (зарядка, туалет, прибирання приміщень)

7.00 — особистий час

7.30 — сніданок

7.50 — ранкова перевірка

8.00—13.00 — заняття в школі

14.00—20.00 — робота на виробництві

13.00 — обід

15.00 — обідня перевірка

21.00—21.30 — особистий час

21.30 — виховна робота

22.00 — вечірня перевірка, підготовка до сну

22.30 — відбій