Зазвичай, коли говорять про винятки з правил (незалежно від місця в соціумі, яке облюбували собі оті нахабні винятки), то промовляють імена цих винятків з якоюсь «високою таской, нєоб'яснімою словамі»... Ім'я Юрка Андруховича відкидає принаймні «тоску». На всіх екзистенційних рівнях. І самЕ це (отак-от: не сАме, а самЕ) є еліксиром вічної молодості для цього письменника. І для його читачів. Востаннє (рука в руку: «Прєвєд») я здоровкалася з ним років чотирнадцять тому при київській «Кулінарці», фактично на Майдані — тодішньому збіговиськові Дітей Божих: поетів. Поети — це було тоді збірне назвисько, достоту гумове, як і сам Майдан (про істинну місію якого тоді ще навіть не здогадувалися), яке вміщало всі напрямки і розгалуження позитивної пришелепкуватості; того, що я зараз вкладаю у шляхетне узагальнення: митець. Зрештою, від перестановки доданків сума, як відомо, «не туй во-во», не змінюється, себто... Юрко тоді пропонував, щоб я дала свої вірші для якоїсь прогресивної антології. Я посміхалася, а дати вірші, як завжди, «провтикала». Ну не до того мені було!

Важко робити інтерв'ю з людиною, з якою вже було так багато гарних розмов. Тим більше — з людиною, з якою ти приятелюєш і знаєш не один рік. Надто, якщо вона достоту культова, харизматична, але водночас закрита для жовтої преси і не публічна.
В Андрія Середи присутній «синдром батька». Він прагне всім допомагати і всіма опікуватися. Але ніколи й за жодних обставин не афішує цього. Саме про таких, як Андрій, кажуть, що він зніме для людини останню сорочку. Він має вигляд надійного, сильного чоловіка, до того ж неймовірно магнетичного. Те, що насправді це ще й доросла дитина, чудово, як ніхто інший, знає Світлана Середа. Тільки близькі люди розуміють, як непросто бути дружиною цього музиканта й актора. Попри відносно непогані заробітки, сім'я Середи (Андрій, Світлана і їхній сімнадцятирічний син Сашко) живе у тісній двокімнатній «хрущовці» на Воскресенці. Назбирати грошей на більшу квартиру, маючи щедру і товариську Андрієву вдачу, практично неможливо. Для «розмови на трьох» ми обрали генделик біля метро «Лівобережна», який з легкої Андрієвої руки здобувся на назву «Креветочна».