Ну що, здавалося б, слова...

Глобальне сприйняття

      Цей садочок особливий у багатьох відношеннях. Він є не просто місцем, де вихователі наглядають за дітьми, поки їхні батьки на роботі, а закладом, де дітям, позбавленим слуху, дають найважливіше — мову...

      — Глуха дитина (а наш садочок відвідують діти, які зовсім нічого не чують) — це чистий аркуш паперу, — говорить завідувачка садочка Валентина Тимофіївна Єфименко, що працює в цьому закладі вже 20 років. — Якщо звичайна дитина отримує інформацію звідусіль — від батьків, від оточення, з телевізора, радіо, навіть коли просто грається на вулиці й чує спів пташок чи звуки автомобіля, то у глухої дитини джерела надходження інформації дуже обмежені. Коли батьки також глухі, то малюк уже з перших років життя переймає їхню «мову». А от дитині, народженій у сім'ї, де всі чують, не обійтися без допомоги спеціально навченої людини, яка передасть їм необхідні знання про навколишній світ і навчить спілкуватися мовою жестів та міміки. Якщо такий малюк не відвідує спеціалізований дитячий заклад, то він росте дуже знервований, адже батьки не розуміють, чого він хоче. В нашому ж садочку дитину навчають виражати свої потреби. І коли оточуючі починають її розуміти, то з'являється сильна мотивація, аби вчитися пізнавати світ і надалі, а отже, й розвиватися.

      Зараз садочок відвідують 20 дітей віком від 2 до 7 років, які поділені на три вікові групи.  Кожна група, крім двох вихователів та двох нянечок (одна працює вдень, інша — вночі, оскільки садочок цілодобовий), має окремого сурдопедагога. Робота сурдопедагогів, які працюють iз малечею, надзвичайно складна. Тут потрібні не лише знання та досвід, а й величезна наполегливість. «В ясельній групі робота з дитиною починається із так званого глобального сприйняття слова, — пояснює специфіку навчання сурдопедагог Валентина Дударенко. — На практиці це виглядає так. Я беру табличку з написом «машина», поряд ставлю іграшкову машину й додаю картинку iз зображенням цього ж предмета. Потім дитина робить усе це сама. І таким чином сприймає табличку глобально, загалом. А з трьох років діти починають учити дактиль. І слово «машина» вже показують жестами. Кожна буква — окремий жест. Діти одночасно вчаться читати і контролюють себе дактилюванням».

      Заняття з сурдопедагогом проводяться в окремій кімнаті. На розташованих колом столиках є спеціальна слухова звукопідсилювальна апаратура, яка допомагає дітям сприймати звуки за різною частотою. Обов'язкових щоденних занять два — з розвитку мовлення та формування елементарних математичних уявлень. Крім того, є ще індивідуальні заняття, коли сурдопедагог працює з кожною дитиною окремо — «виставляє звуки» та надолужує матеріал, не до кінця засвоєний на груповому уроці.

      Виставити звук — означає навчити його вимовляти. Для глухої дитини це завдання дуже непросте. Якщо звичайні малюки вже з раннього віку повторюють звуки, почуті від дорослих, і водночас можуть порiвнювати, наскільки подібним є їхнє наслідування, то глухі діти цього позбавлені. «Сурдопедагог формує в дитини образ звуку, — пояснює Валентина Тимофіївна. — Як це відбувається? Візьмемо, наприклад, букву «а». Цій лiтері в дактилі відповідає рука, складена в кулак. Але, щоб дитина засвоїла букву, їй треба ще показати, як формується відповідний звук. Для цього сурдопедагог легенько натискає дитині на грудну клітину й та видихає повітря з напругою, як при вимовлянні букви «а». При вивченні букви «у» дитині показують, як складають губи, де розташований язик. Це дуже тяжка праця. Зауважимо, у звичайної дитини мовно-руховий апарат формується до п'яти років. Якщо до цього часу малюк не навчився правильно вимовляти деякі звуки (наприклад, «р» чи «ш»), то простим наслідування тут не обійдешся. З дитиною треба робити спеціальні вправи, які готують її до вимови звуку поетапно. Так само відбувається і в роботі з глухою дитиною. Тільки підготовка до вимовляння конкретного звуку в цьому випадку набагато складніша. Коли ж малюк навчиться вимовляти звук на початку, в середині і в кінці слова, твердим і м'яким — тiльки тодi можна вважати, що цей звук вивчено й починати роботу над наступним».

У танці головне — музика душі

      Навчання, звичайно, — це важ-ливо, але ж основним видом діяльності для дитини має бути гра. І вихованці дитсадку № 485 більшу частину дня також граються, та ігри в них особливі, спрямовані на закріплення здобутих на заняттях знань та навичок. Ось діти граються посеред кімнати. Перед ними безліч іграшок — дитяча кухня, куточок перукаря, ляльки, плюшеві зайці-ведмеді, і біля кожного предмета є табличка з відповідним словом. Це допомагає малюкам запам'ятовувати і закріплювати зорові образи слів навіть під час гри. Зрозуміло, що сурдопедагогам та вихователям доводиться дуже багато матеріалу виготовляти власноруч.

      Вихователі, звісно, також добре знають мову глухих, дехто з них, крім спеціальності «дошкільне виховання», має ще й сурдопедагогічну освіту. Вони закріплюють з малюками матеріал, який ті вивчали з сурдопедагогом, а також проводять заняття з аплікації, малювання, ліплення, ознайомлення з навколишнім середовищем та з фізкультури. До речі, спортзал садочка має дуже симпатичний вигляд, стіни його прикрашені веселими мордочками звіряток — аплікаціями, зробленими самими дітьми. Тут також є різнокольорові яскраві кульки, кеглі, м'ячі...

      Є в дитсадку й музична зала, обладнана спеціальною апаратурою, за допомогою якої діти мають змогу на відстані — не з навушниками, а з так званими «завушинами» — сприймати звуки низької та високої частоти. Вони не прив'язані до апаратури, тому можуть вільно рухатися по залу і навіть танцювати. А чому б ні? У школі-інтернаті № 6, де навчається більшість випускників садка, є навіть власний танцювальний колектив «Райдуга». Та й нинішні вихованці також часто виступають на сцені.

      «У нас був якось такий казус, — згадує Валентина Тимофіївна. — Нас запросили виступити на одному заході, ми з дітьми приїхали, і побачили, що піаніно стоїть не на сцені, а внизу, в ямі. А наші діти звикли, що музичний керівник грає, вони дивляться на неї і ритмічно танцюють. А тут вони не бачитимуть акомпаніатора. Як бути? Вихід знайшли швидко: акомпаніатор грала для присутніх у залі, а сурдопедагог Валентина Петрівна стояла перед сценою і показувала дітям жестами — що, коли, куди, як... Ми, звичайно, трохи перехвилювалися, але малюки станцювали чудово».

Зв'язок через роки

      Стосунки між працівниками та дітьми в цьому садочку особливі. Дорослі радіють кожному успіху своїх підопічних — чи це ще один правильний звук, чи зроблена аплікація, чи вдалий виступ на сцені. Діти ж, у свою чергу, ставляться до вихователів, як до своїх других батьків, тим більше, що з рідними вони проводять лише вихідні дні. Зв'язок з дитячим садочком для більшості не переривається й згодом. Сюди прибігають як недавні випускники — щоб розповісти вихователям про свої успіхи у школі, погратися з малюками, так і ті, хто проходив тут свої перші — й такі важливі! — університети 5, 10 а то й 20 років тому. Працівники садочка дуже радіють цим візитам. Із задоволенням показують колишнім вихованцям старі фотографії, на яких тi навіть не одразу впізнають себе («Ой, яким же я смішним був у цьому костюмі зайчика!»).

      Часто приходять і вдячні батьки, для яких найбільшою радістю є чути, як дитина, що не могла говорити, розповідає вірш, бачити, як вона, не чуючи музики, гарно танцює.

      Зауважимо, перебування дитини в садочку безкоштовне, навіть за харчування батьки не платять. Фінансується заклад з бюджету Дніпровського району.

      От тільки, бідкається Валентина Єфименко, молоді спеціалісти не надто охоче йдуть сюди працювати: «Практикантів приходить багато, але працювати залишаються одиниці». Пояснення цьому факту знайти легко — зарплатня сурдопедагога (а спеціаліст одразу після інституту отримує всього-на-всього якихось 500 гривень) абсолютно не відповідає рівню складності роботи. Але люди, які присвятили себе цій професії, навзамін отримують те, що за гроші не купиш — любов і людську вдячність. А ще — розуміння важливості своєї місії на Землі. Бо хіба це не місія — допомогти людині знайти взаєморозуміння з навколишнім світом?..

Оксана ТРИГУБ.

ДО РЕЧІ

      Категорії дітей першого року життя, які потребують особливо уважного контролю з боку отоларинголога:

      — діти, що народилися від багатоплідної вагітності;

      — діти, які при народженні мали масу тіла менше 1,5 кг;

      — народжені від матерів, що перенесли під час вагітності краснуху, герпетичну інфекцію, цитометоловірусну інфекцію;

      — діти, матері яких приймали під час вагітності ототоксичні препарати;

      — діти, якi отримували в період новонародженості антибіотики ряду аміноглікозидів;

      — діти слабочуючих (або глухих) батьків;

      — діти з родовими травмами і внутрічерепним крововиливом.