«Шагреневі» паї

      Степовий, донедавна спокійний, район став ще однією «гарячою» точкою на Запоріжжі.  Причому, і в райцентрі, і в сільських населених пунктах спротив «прихватизаторам» сягнув апогею. У селі Високе, приміром, більш як тисяча мешканців звинувачують сільську і районну владу в розбазарюванні землі. Ще у 1993 році в місцевому КСП «Мир» склали списки із 1022 сільчан, котрі мали право на свою частку колективного майна. Землю оперативно розпаювали, однак державні акти на право землекористування до сьогодні одержали тільки 180 осіб. Люди б на це, можливо, і не зважали, якби не одна суттєва обставина: держакти чомусь поклали до своїх кишень винятково керівники і наближені до можновладцiв особи; істинно ж «маленькі українці» і досі не остаточно узаконили свої права. А взимку пайовиків поставили перед дивним фактом: ваші наділи меншають!..

      Люди зчинили галас, почали уточнювати. Тоді й з'ясувалося, що упродовж останніх чотирьох років вони недоодержали від своїх орендарів щонайменше по 800 гривень. Чому? «Паї стали куцішими в середньому на два гектари. Хто таке бачив, аби земля «всихала»? — дивується Валентина Бакай. — Треба міняти службовців, які розбазарюють наші наділи».

      У районних раді й держадміністрації пояснюють такий «процес» з'явою нових претендентів на паї — неврахованих членів господарства. Люди обурені передовсім тими фактами, що перерозподіл відбувається на користь і тих, хто відпрацював у колгоспі чи КСП «бєз году нєдєлю», а потім взагалі кудись завіявся із села. «Має ж бути певний термін для законних претензій на землю, — вважає голова земельного комітету «Миру» Любов Пікаренко. — А в нас список пайовиків поповнюють навіть громадянами інших країн! Це ж усе робиться не за так!».

      Листи до вищих інстанцій, зокрема адресовані навiть Президенту України і Прем'єр-міністру, столиця традиційно «відфутболює» у зворотному напрямку — де-факто тим, на кого підписанти і скаржаться. «Набрала води в рот» і прокуратура. Проклали ми стежину і до районного суду, — продовжує розповідь  пайовик Валентина Бакай. — Проте і для нього закон — ніби дишло. Рішення ми не можемо визнати справедливим, бо відмова щодо задоволення позовних претензій базується на дрібницях. То ми нібито копії чийогось паспорта не доклали, то ідентифікаційного коду бракує... Потім виникла претензія, чому ми позов не подали і на сільраду». Формальні підстави для відмови в місцевого суду Михайлівського району, вірогідно, були. Однак визначальною для Феміди повинна була стати не відсутність якогось папірця, а власне земельні паї, чия доля нагадує клаптик шагреневої шкури, котрий меншав, укорочуючи життя герою відомого роману щоразу, як той зваблювався черговою спокусою.

       Позивачі ладні подавати апеляцію, потрібно буде — і касацію до Верховного Суду. Однак адвокати дещо несподівано (чи ж випадково?) підняли планку своїх гонорарів. Самотужки ж сільчанам навряд чи вдасться пройти всі інстанції традиційно непередбачуваної Феміди. На це, схоже, і розраховують можновладці Михайлівського району, причетні до процесу «всихання» земельних паїв.

      У Запорізькому облуправлінні земельних ресурсів для ЗМІ підготували стандартну відповідь: фахівець, котрий детально розбирався у конфлікті, наразі перебуває на лікарняному, а ми, мовляв, «не в курсі». Та й остаточного рішення Феміди, мовляв, варто дочекатися. А вже потім робити якісь висновки. Люди ж чекати не згодні, і почали в районі збір підписів за «зняття з посад тих, кого зможемо». Бо ж розбазарювання майна громад, земельні «новації» в чужих інтересах мають місце не лише у Високому.

      У райцентрі, приміром, «горить» крісло під селищним головою. Люди вирішили, що Олександр Ракша і так надто довго владарює у Михайлівці — 15 років поспіль. На останніх виборах наобіцяв багато, а зроблено — кіт наплакав! «Є достойніші претенденти, — певен голова оргкомітету з проведення місцевого референдуму Петро Людоговський. — Так само, як і в районі, розбазарюється земля... Майно громади селищна влада своїм розпродує за безцінь. Ось ми і провели в кінотеатрі «Жовтень» збори. Три чверті їх учасників проголосували за створення ініціативної групи зі збирання підписів». Місцевий правозахисник Сергій Семенов додав, що «на  «неслухняних» підприємців Михайлівки здійснюється податковий тиск. Люди пробували порозумітися з владою, але вона на контакт не йде. Результат? Життя погіршується, а селищна рада на кожній сесії ухвалює висновки, які прикрашають реалії Михайлівки».

      Олександр Ракша критики не сприймає: дороги і вулиці, мовляв, рихтуємо, світло, тепло, вода є, дитсадки працюють... Водночас голова не визнає право людей на проведення місцевого плебісциту. «Я бачу не підстави, а амбіції тих, хто рветься до влади і хоче сісти на моє місце».

      Те, що керована паном Ракшою рада прикрашає селищну дійсність, засвідчують десятки михайлівців. Підприємця Сергія Івженка, приміром, обурив звіт селищного голови про зроблене після виборів: «У інтерв'ю місцевій газеті Ракша казав, що нашу вулицю довели до пуття. Та ж люди самі це зробили, у складчину! По чотириста гривень збирали, аби воду підвести. І земляні роботи оплачено не з бюджету селища... На цій вулиці я живу з 1989 року — ніяких капітальних реконструкцій рада не фінансувала!». Ірина Малахненко обурюється, що з дев'яти дитсадків у Михайлівці функціонує лише два, відремонтовані за кошти батьків. Низку мітингів провели підприємці, що торгують на ринку «Обрій»: «Ми за свої гроші створили робочі місця, а «вожді» Михайлівки мають намір продати землю ринку», — каже голова спілки підприємців райцентру Тетяна Олешко. Непокоїть мешканців району й екологія: влада, на думку людей, не приділяє належної уваги тому факту, що Михайлівка розташована у своєрідному «чорному трикутнику» — між місцевими складами отрутохімікатів, Запорізькою АЕС і горезвісними артскладами під Новобогданівкою, де тривають масовані підриви боєприпасів («Знищують не тільки боємотлох, а й довкілля, значить, і нас усіх!..»). Влада ж усіх рівнів і це спростовує.

      Як бачимо, у райцентрі й у селах де-факто існує дві правди. Яка з них «правдивіша» — розсудить час. І ті громади, які вирішили проводити місцеві референдуми.