«Рибалки» з дипломом богословів

      Коли на екрані з'являється зображення писанки із написом «З Вами на глибоку воду!», в отця Бориса Гудзяка від зворушення тремтить голос. Під час виступу перед великою громадою студентів, колег та поважних гостей з нагоди своєї другої інавгурації, ректор Українського католицького університету закликав студентів не боятися «плисти на глибину». Привітати ректора одного з найдемократичніших ВНЗ України (своєрідної «Могилянки» у Львові) прийшли ієрархи УГКЦ на чолі з патріархом Любомиром (Гузаром), представники влади Львова та області, ректори навчальних закладів міста. Під час урочистої інавгурації Бориса Гудзяка, до залу УКУ ввірвалися звуки хіп-хопу. Гурт молодиків під гучні ритми речитативом визнав свою відданість улюбленому викладачеві. Отець Борис як лідер навчального закладу одержав від студентів університету баскетбольну майку з номером один та побажання зміцнення в університетській спільноті командного духу. Під аплодисменти і сміх присутніх отець-ректор натягнув майку поверх ректорської мантії.

      Член Сенату УКУ, єпископ-помічник Глави УГКЦ владика Гліб (Лончина) розповів про процес обрання ректора УКУ. Виявляється, це процес не такий уже й простий. Засідання сенату ще минулої осені розробило процедуру виборів. Передусім почалися тотальні слухання — враженнями ділились сенат, працівники адміністрації та ректорату, професура й студентство, ба, навіть робітники господарчої частини закладу. І, врешті, ректор. Далі впродовж місяців тривали консультації. Результат — голосування, за яким доктор Борис Гудзяк визнаний вартим ректорувати наступну «п'ятирічку». Отця-ректора високо оцінили не лише як доброго адміністратора з демократичним стилем управління, визнаного науковця і викладача, а передовсім як духовного авторитета. «Освітянська концепція в Україні досі здебільшого раціоналістична. А в процесі формування інтелекту духовне бачиться радше як екзотика. Діалог щодо цього між Церквою та освітою почався нещодавно, — ділиться ректор Дрогобицької духовної семінарії отець Мирон Бендик. — Через відірваність інтелектуального від духовного ми часто маємо грамотних, але зовсім безпорадних у житті істот, неспроможних духовно вирішувати свої проблеми. З іншого боку, духовні люди, на думку світських осіб, десь тихенько моляться Богу по монастирях. І, здається, не здатні інтелектуально використати власний релігійний досвід для суспільства. Отже, потрібен духовний професіонал». Реальне втілення такої концепції можливе — вже кілька років поспіль релігійну освіту у світське життя успішно впроваджує Український католицький університет.

      Патріарх Любомир (Гузар), який має титул Великого канцлера УКУ, наголосив у своїй промові, що УКУ є «вимріяною впродовж довгих десятиліть навчальною установою». Свій початок львівський заклад бере від УКУ, що його заснував у Римі патріарх УГКЦ Йосип Сліпий. В Україні він був відновлений спершу як Львівська богословська академія. Українська держава впродовж 10 років не хотіла визнавати УКУ. Утім молоді люди поступали до ВНЗ з міжнародною акредитацією, дипломи якого не мали жодної ваги у рідній країні. Перші спудеї вчилися в невеличкій будівлі площею 400 квадратних метрів на вулиці Клепарівській — колишньому дитсадку, іноді в спартанських умовах. Приміром, узимку 1996 року будинок не опалювався, і доводилось «гризти лід науки» при дев'ятиградусному морозі. Давався взнаки брак священиків і викладачів. У 2002 році, на початку першого терміну ректорства отця Бориса, в університеті було 74 постійні працівники. Для порівняння — нині їх понад три сотні. Заслугою університету є й перші за тисячоліття українського християнства випускниці-жінки з дипломом богословів. Навчальний заклад існував без фінансової підтримки держави, на кошти церкви та спонсорів. У 2001-му, під час візиту до Львова, папа Іван Павло ІІ благословив землю під будівництво нових університетських приміщень. Це дало змогу збільшити кількість студентів.

      З 2003 по 2007 роки викладачі університету здобули 20 докторських та кандидатських ступенів у різних галузях. Докторанти УКУ планують захищати свої наукові праці в Німеччині, Італії, Швейцарії, Великобританії, Австрії, Канаді, Бельгії. Злагоджено діють літні школи й інформаційне агентство, видаються книги, проводяться соціальні акції.

      Попри свою назву (можливо, саме через неї, адже «католицький» означає «вселенський»), правила прийому до цього навчального закладу позбавлені конфесійних ознак. Двері УКУ відчинені для всіх охочих пізнати Бога: для доброго улову в християнських водах знадобиться багато рибалок. «Студентами в нас можуть бути й люди зовсім світські, які хочуть пізнати суть церковної освіти, — каже віце-ректор УКУ Мирослав Маринович. — Ми прагнемо довести всій Україні, що богослов'я є звичайним академічним предметом. Що це наука, яка була вичавлена з нашого суспільного життя і тепер, слава Богу, повертається».

      У своїй інавгураційній промові ректор представив стратегічний план розвитку ВНЗ до 2012 року, який передбачає впровадження нових спеціалізацій та кафедр. Це і нові програми з політології, соціології, журналістики на новому факультеті суспільних наук, і відкриття аспірантури з богослов'я та, згодом, з історії. В наступні п'ять років отець-ректор обіцяє збільшення кiлькостi студентів і поповнення бібліотечних запасів. Передбачається і реалізація проекту студмістечка (упродовж 15 років). На переконання отця Бориса, «УКУ має служити місту, людям, Україні», тому держава мала б ним принаймні цікавитися. Зараз на стаціонарі навчається 543 студенти, на вечірньому та заочному відділенні — ще 650 осіб. «Їхати за кордон я не планую і бачу, як охоче повертаються наші студенти з іноземних стажувань, — запевняє третьокурсник гуманітарного факультету УКУ Юрій Гелитович. — Бо в Україні можна знайти добру роботу, варто лишень захотіти». «Ми від перших кроків в університеті вчимося допомагати суспільству, — каже першокурсниця Уляна Масляк, майбутній соціальний педагог. — Щотижня наша кафедра організовує зустрічі з представниками закладів, де ми в майбутньому можемо знайти роботу або просто здобути навички. Я хотіла б працювати соціальним педагогом у сиротинці або з неповносправними. Зараз такої роботи вистачає».

Маріанна КУЗАН.