Кадетська форма привчає до дисциплiнованостi. (Фото автора.)
Випускники гімназії №2 міста Біла Церква Київської області, й авторка цих рядків у тому числі, завжди з гордістю кажуть, що навчалися саме тут. Школа була утворена ще в 1864 році, є асоційованим членом Європейської мережі «Шкіл сприяння здоров'ю» і вважається однією з найпрестижніших у місті. А в 2004 році в гімназії №2 було започатковано ще одну цікаву справу — так звані кадетські класи. Автором цієї ідеї був директор гімназії Анатолій Плєшаков, який заручився підтримкою педагогічного колективу та міського клубу офіцерів «Честь».
Хоча заснування кадетських класів — суто місцева ініціатива, педагогічний колектив гімназії, зокрема офіцери-вихователі, тісно співпрацює з Міністерством оборони та Київським військовим ліцеєм імені Богуна.
Сьогодні в гімназії №2 діють чотири кадетські класи: один п'ятий, два шостих і один сьомий. Із хлопцями працюють офіцери-вихователі — підполковники запасу Андрій Демид, Олександр Войтенко, Олександр Казачков та майор запасу Сергій Кирилюк, без самовідданості й ентузіазму яких ідея навряд чи була б втілена в життя.
До кадетського класу на конкурсній основі зараховують хлопчиків, які закінчили чотири класи. Зауважимо, минулого року конкурс був чотири чоловіки на місце (і це ще до виходу серіалу «Кадети» в українському телеефірі!), що досить красномовно свідчить про популярність «кадетського руху» серед білоцерківських школярів та їхніх батьків.
Крім стандартної шкільної програми, кадети Білої Церкви вивчають історію козацького війська й кадетського руху, статут Збройних сил України, додатково займаються стройовою підготовкою, плаванням, фехтуванням, гімнастикою, танцями, шахами, боротьбою, кульовою стрільбою, знайомляться з основами рукопашного бою, грають на духових музичних інструментах. І при цьому повинні демонструвати лише відмінні та добрі знання із загальноосвітніх предметів — у шкільному статуті кадета так і записано, що він не має права отримувати оцінки, нижчі 7 балів.
Найболючішим питанням, звісно, залишається фінансування проекту. Але дирекції гімназії вдалося вибити з міського бюджету ставки для офіцерів-вихователів. Клуб «Честь» знайшов гроші для пошиття форми (і тепер білоцерківські кадети виглядають не менш презентабельно, ніж герої серіалу). За спонсорські гроші закупили меблі для обладнання класів і навіть придбали автобус. По можливості, звісно, допомагають і батьки.
Зацікавленість дітей та підтримка з боку батьків, за словами Анатолія Плєшакова, є найкращим підтвердженням того, що справа ця варта уваги. Зауважимо, концепція патріотичного виховання й раніше була однією з провідних у гімназії. Навчання ж у кадетському класі, на думку педагогів, допомагає виховати з хлопчика не тільки патріота, а й людину, здатну брати на себе тягар відповідальності — в сім'ї, на роботі, в суспільстві.
А як бути з тим, що хлопці в «кадетському корпусі» мають навчатися окремо, без дівчат? У розмові з кореспондентом «УМ» Анатолій Плєшаков нагадує, що ще якихось сто років тому навчання в більшості освітніх закладів було роздільним, і в цьому були свої плюси (згадаймо хоча б, як боготворили представниць прекрасної статі юні герої творів Чехова чи Купріна). Не всі про це знають, але в дореволюційній Росії юнакам, які не навчалися в кадетському корпусі чи юнкерській школі, було досить складно зробити кар'єру на державній службі. Та й сьогодні в багатьох елітних школах Західної Європи хлопці навчаються окремо.
Білоцерківські вчителі-предметники стверджують, що працювати з кадетськими класами — одне задоволення, бо в цей клас потрапляють, як правило, діти активні, із власною точкою зору. І навіть ті хлопці, які раніше мали певні проблеми з дисципліною, стають більш зібраними, примірявши форму кадета.
Коли я запитала кадетів-семикласників, чи збирається хтось із них стати в майбутньому військовим, то почула майже одностайне «так». Звісно, з часом мрія про професію може змінитися, але знання та навички, отримані в шкільному «кадетському корпусі», хлопцям напевно знадобляться у житті. Юнак із гордою поставою, який уміє стріляти, плавати, танцювати, знає історію рідного краю та ще й годинами може розповідати про різні види зброї, погодьтеся, в будь-якій компанії виглядатиме краще, ніж найкращий знавець пивного етикету.
У Станично-Луганському районі Луганської області, більша частина якої підпорядкована Україні, із 24 середніх шкіл усього дві школи є українськомовними. Одна з таких шкіл — Чугинська загальноосвітня І — ІІІ ступенів, де впродовж 15 останніх років навчання здійснюється винятково державною мовою. >>
Останнім часом в iнтернеті з’явилися повідомлення про суперечності та недоліки, що нібито притаманні визнаному лідеру педагогічної освіти України Національному педагогічному університету імені М. П. Драгоманова, помилки, допущені його керівництвом тощо. Складається враження, що «хтось» прагне системної дискредитації вишу. >>
Якою була б сьогодні Україна, якби 25 років тому на полицях наших книгарень з’явилися сотні видань про українську історію і культуру — для дітей і дорослих? А школи отримали б новенькі комплекти репродукцій картин видатних українських художників на історичну тематику, портрети знаних постатей, краєвиди природних перлин України? >>
Міністерський аудит виявив у Харківському національному університеті радіоелектроніки багатомільйонні розтрати, у результаті чого одразу три проректори позбулися своїх посад. Але, незважаючи на сенсаційність цього повідомлення, його важко назвати фінальним акордом війни, що триває у цьому ВНЗ з осені минулого року. >>
Максим Луцький та весь екіпаж колишніх керівників Національного авіаційного університету чекає для себе «льотної погоди». Екс-депутат ВР від Партії регіонів, екс-голова Солом’янської райдержадміністрації Києва, екс-проректор НАУ, близький товариш сановитих утікачів Дмитра Табачника та Рената Кузьміна, Луцький прагне позбутися хоча б одного «екс» — разом із чотирма колегами з керівної верхівки НАУ, звільненими в.о. ректора університету через незаконне призначення та заключення контрактів екс-ректором Миколою Куликом з перевищенням службових повноважень. >>
Не кожна школа може похвалитися багаторічною історією. Столична Предславинська гімназія №56 функціонує в ошатному приміщенні колись міського училища для однорічного навчання грамоти дітей малозабезпечених киян, ухвалу про створення якого прийняла Київська міська дума ще у 1902 році. >>
