Так уже ментально склалося, що на наших теренах щось вважається цінним, якщо воно велике за формою, має яскраві кольори і щедро оздоблене найрізноманітнішими деталями. Звісно, про смаки не сперечаються, тому ініціювати подібну дискусію ми й не будемо. Скажемо лише, що схильність до прекрасного у східнослов'янському його розумінні «пробралася» в усі сфери вітчизняного життя — політику, економіку, культуру і навіть релігію. І добре всім відома Десятинна церква — це саме той приклад, на якому вже багато років намагаються довести, що золото — це неодмінно те, що яскраво блищить. Не вдаючись у дуже далеку історію, згадаємо події останніх семи років. Так, 2000 року вийшло розпорядження Президента Леоніда Кучми «Про першочергові заходи щодо відродження церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві». Проти цього відразу ж рішуче виступили фахівці-археологи, архітектори і взагалі українська громадськість. І вже 11 квітня 2000 року Урядовий комітет соціального та гуманітарного розвитку з огляду на численні протести зняв iз розгляду це питання. А в 2004 році вийшло нове розпорядження Леоніда Кучми «Про музеєфікацію залишків церкви Богородиці (Десятинної) в м. Києві», яким він відмінив власне попереднє рішення про відбудову Десятинної церкви. Здавалося б, усе заспокоїлося. Проте згодом знову залунали заклики на місці зруйнованої татаро-монголами Десятинної церкви звести нову, свіжу, яскраву споруду. Саме про неприпустимість таких псевдоісторичних експериментів і говорили фахівці під час «круглого столу» на тему «Десятинна церква: підсумки і перспективи», організованого Центром соціогуманітарних досліджень ім. В'ячеслава Липинського та Українським товариством охорони пам'яток історії та культури.