Кохання сильніше за СНІД

«Якби не Бог, я б заражав людей...»

      ...Саша коловся дев'ять років. Дійшло до того, що його ноги перетворились на суцільну рану. Розвинулася дистрофія м'язів, і хлопець змушений був ходити з милицею. Він помирав...

      «Місце наркотика може замінити тільки щось сильніше за нього, — усвідомив тоді Сашко. — Коли я якось зустрів свого друга, з яким коловся, і він почав мені говорити про Бога, я подумав, що він хворий на голову. Але я таки пішов із ним у церкву, хоч дивився на віруючих людей, як на «лохів».

      Коли ж Олександр приходив до цих людей, вони казали, що раді йому. І хлопець бачив, що це щиро. Десь із рік він ходив у церкву «Фіміам», слухав і... далі коловся. Зрештою, йому порадили поїхати в Острог, у реабілітаційний центр для наркоманів при церкві. Там він побачив багато колишніх наркоманів, які тепер жили в радості, а не в страху...

      «Я не міг повірити тим змінам, які там сталися і зі мною. Коли я місяць сидів у СІЗО за крадіжку і не мав можливості вколотись, то весь цей час не міг заснути, думав, що здурію. А в Острозі я спав уже в першу ніч, хоч і не вколовся, а наступного дня уже розвантажував цеглу! Оце і є чудо Боже, більше нічого не можу сказати. Я прийшов до Бога і звільнився від наркотиків».

      Але на Сашка чекало інше випробування, ще страшніше — йому повідомили, що він — ВІЛ-інфікований. «Неймовірно важко впоратись із собою після такої новини. Бо очікування смерті гірше за саму смерть. Я плакав. Був навіть момент, коли я молився зі своїм братом по вірі й говорив: «Господи, чому я, а не він?». Але знаю одне: якби не віра, мене не було б зараз серед живих. Якби не віра в Бога, я б, можливо, спеціально заражав інших людей СНІДом».

      Сім років тому Саша зумів перебороти в собі цю образу на весь світ, зрозумів, що може бути корисним для людей, заражених вірусом імунодефіциту, допомагати їм. І власним прикладом показувати, що і у такій ситуації можна мати повноцінне життя. Саша став частим гостем у Волинському центрі профілактики і боротьби зі СНІДом, працівники центру мають його номер телефону й пропонують відвідувачам. Олександру навіть вдалося витягнути з наркотичної залежності п'ятьох своїх друзів «по голці» — він просто поселявся і жив разом із ними в одній квартирі.

      А тоді, два роки тому, на закінчення нашої першої розмови Сашко поділився навіть найсокровеннішим. Сказав, що запропонував одній дівчині... стати його дружиною і чекає від неї відповіді. «Якби я був здоровий, то вже почув би від неї слово: «Згодна». Але я продовжую чекати на її відповідь...»

Заради коханої можна два роки стояти на колінах

       ...А кілька днів тому Саша знову прийшов до нас у редакцію. І з порогу запитав: «Пам'ятаєте ще такого? — одразу вийняв фото і показав:  — Похвалюсь — це мої дружина і донька». — «Як?» — одночасно вихопилося у нас...

      Під вечір ми вже були у скромній, але дуже затишній їхній квартирі. Особливо теплої атмосфери приміщенню надавала композиція із великим серцем на стіні, посеред якого була вмонтована фотографія щасливих молодих людей. На ній красива дівчина цілує Сашу... Це — Інна.

      «Коли я її вперше побачив — разом приймали хрещення, — то сказав, що заради такої дівчини можна два роки стояти на колінах і молити Господа, щоб він послав її у дружини, — усміхається Саша. — Але Інна мені спочатку відповіла: «Ні». Було дуже боляче... Та я прекрасно її розумів... І став молитися, щоб Бог мені її усе ж подарував. Рік молився...»

      А проти них, здається, тоді було все. І велика різниця у віці: Саші — 28, а Інні — лише 16 років. Роз'єднувало і виховання. Вона ніколи не курила, не вживала спиртного, взагалі, за словами Саші, «була найкрасивішою дівчиною в церкві». А він — людина вулиці, наркоман зі стажем. Але найбільше роз'єднували страшні слова: «У Саші — ВІЛ-захворювання». Та й Інна зустрічалась з іншим хлопцем...

      «Саша мені теж одразу сподобався, але я спочатку сприймала не його, а його хворобу, — вступає у розмову Інна. — Було страшно. І я відповіла: «Ні». А ось мама Інни, коли вперше побачила Сашу, одразу сказала: «Цей хлопець тебе по-справжньому любить...»

      «Іннина мама? — перепитує Саша. — Плакала, як і будь-яка мама. Усі ж розуміли, що не нежить у мене... Вона спеціально з'їздила і проконсультувалася у лікарів, а потім сказала доньці: «Краще кілька років прожити у щасті з коханою людиною, ніж довге життя із нелюбом...»

      «Я довго молилася, поки зрозуміла, що він — це моя доля, — розповідає Інна. — Тепер я вже просила Бога, що якщо Саша має бути моїм чоловіком, то нехай він мені ще раз зробить пропозицію, я ж сама не скажу: «Сашо, ну запропонуй мені ще раз руку і серце»... Адже він, коли я йому відмовила, сказав мені: «Якщо захочеш змінити своє прізвище на Бенько, то дасиш знати sms-кою — я чекатиму...»

      Це здається неймовірним, але з моменту їхньої зустрічі до моменту одруження минуло рівно два роки — стільки, скільки Саша обмовився. «Не важливо, що в цих людей, а важливо, що їх об'єднує. А об'єднала їх любов», «Шлюб будується на жертовній любові, якщо цього нема, то нема і щастя...» — казали на їхньому весіллі гості.

      «Я знала, на що йду, тому за себе не боялась. Я зрозуміла, що не зможу жити без цієї людини, бо щиро її покохала. Якщо справжня любов, то навіть на таку страшну хворобу не звертаєш уваги, — говорить Інна. — Виходячи заміж, я не мріяла, що все у нас буде в рожевих кольорах і все буде прекрасно, я розуміла, що можу одразу заразитись, розуміла, що Саша може через місяць померти...»

       Інна зізнається, що першого разу, коли прийшла здавати аналізи, дуже боялась, що вже інфікувалась. Проте аналізи показали, що вона здорова. До речі, обстеження Інна проходить кожні два місяці...

      Але ще неймовірнішим став факт народження їхньої доньки — маленька Соломійка з'явилася на світ здоровою!

      «Якщо Бог буде скарбом твоїм, то він виконає бажання серця твого», — говориться у Біблії. Тому народження у нас здорової донечки ми вважаємо Божою милістю, бо насправді ризик був страшенний», — каже Саша.

      Тому, коли тепер до них приходять за порадою — «народжувати чи ні» — пари, де хтось із подружжя ВІЛ-інфікований, Беньки ніколи не кажуть, що народжуйте, і у вас теж усе буде добре. Кажуть, треба щиро просити Бога і дослухатись до його слів і слів лікарів...

      Самі ж нам говорять, що зараз мріють про... народження сина.

      «Може, краще більше не ризикувати? — кажемо. — Не випробовувати вдруге долю».

      ... У відповідь Саша та Інна беруть одне одного за руки. Але так триває лише якусь мить, бо маленька Соломійка, зрозумівши, що їй не приділяють уваги, дає про себе знати голосним плачем...

Олександр ЗГОРАНЕЦЬ,

Василь УЛІЦЬКИЙ.

КОМЕНТАР ФАХІВЦЯ

      — Насамперед хочу сказати, що більшість людей не розкриває свій ВІЛ-статус, — сказала головний лікар Волинського обласного центру з профілактики і боротьби зі СНІДом Олена Макаренко. — А Саша не робить iз цього таємниці. Він розповідає про хворобу, підтримує і допомагає іншим. Це — мужня позиція. Що ж до їхньої з Інною пари, то такі союзи — коли хтось iз партнерів ВІЛ-інфікований, а інший — ні, називають дискордантні. І якщо дотримуватись певних рекомендацій, то ймовірність інфікування іншого партнера можна значно зменшити. Усе залежить від стадії хвороби інфікованого партнера. Кажучи по-науковому: залежить від того, яке в нього вірусне навантаження. Якщо невелике, якщо імунна система не зруйнована, то інша людина може не заразитись, хоч ризик, звісно, зберігається. І Саша з Інною, і їхні батьки до шлюбу приходили до нас, консультувались, радились, ми їм про все розповідали і вели спостереження. У період планування дитини Саша був клінічно міцний, здоровий, і ми сподiвались, що все буде добре. Так воно і сталось.