Святослав Вакарчук («Океан Ельзи»): Сергія Жадана читаю. Мені дуже подобаються стиль і манера Сергія, як глибоко він замислюється над проблемами, які насправді зараз існують у молоді. Однак його погляди я не завжди розділяю. Я читав «Anarchy in the UKR» і «Депеш Мод». Він ставить анархію в такий свій культ, я маю іншу думку, але, зрештою, він глибока людина — і це видно. Студентом захоплювався прозою Андруховича. Він мені ментально ближчий, бо він із Західної України. Однак я б не хотів говорити, хто кращий: вони різні. У Львові і Києві в мене багато знайомих письменників. Читав «Історію Європи» Нормана Девіса, читав Маркеса. Моя настільна книжка — збірник японської поезії хоку і танка. Планую перечитати Гоголя...
Олег Скрипка («Воплі Відоплясова»): Чесно кажучи, я мало читаю. Колись був дитиною, яка багато читала, ковтав книжки. Зараз дуже мало часу. Був період, коли я читав переважно спеціальну літературу — історичну, філософську, зараз зацікавився українськими класиками. Я навчався в Мурманській області, тому Івана Франка, Лесю Українку не читав... Їх, як на мене, у такому віці й треба читати. Слава Богу, що я саме тепер пізнаю Франка. Із сучасних авторів прочитав Кожелянка, Андруховича. Але зараз мене теж зацікавила спеціальна література, наприклад про етногенез українського народу чи якісь-такі арійські гіпотези. Добре, що все це викладається не у вигляді фундаментальних теорій, а як пропозиції до аналізу: є такі-то факти, такі-то збіги, такі-то дані...
«Гуцул Каліпсо»: Читаємо всю альтернативну прозу, ту, де багато м'яса. З українських — Андруховича, «Культ» Любка Дереша (яким би він не був стьобом на Пєлєвіна), Прохаська, Іздрика... На жаль, вся іноземна література перекладена російською. Ми не любимо бульварне чтиво. Умберто Еко з його «Ім'ям троянди» захоплює.
Фома («Мандри»): З українських подобається Шевчук: «Срібне молоко» — надзвичайний роман, «Око прірви»... Прочитав роман Ірени Карпи «Перламутрове порно» — дуже хороший. Знаю про Жадана, всі шумлять — почитаю. Літературу люблю різну— iсторичну, про яскравих постатей, біографії. Улюблена історична постать — Григорій Сковорода. Це був перший приклад вільної української людини, носія вільного духу.
«Поки у вас антракт, я перезаряджу рушницю», — такими словами закінчується перша дія вистави «Шевченко 2.0», яку в Києві нещодавно представив легендарний Харківський театр імені Шевченка «Березіль». >>
Нова збірка оповідань Владислава Івченка «Книга втрат і нестач» (К.: Темпора, 2024) — що в ній нового, як порівняти, скажімо, з двома попередніми, «Спочатку їх було шістдесят» та «Після 24-го» (обидві — 2022 р.)? >>
На Житомирщині в селищі Червоне будинок-садибу Терещенка, що є пам'яткою архітектури місцевого значення, остаточно повернули з приватної у державну власність. У 2000 році палац та частину території безкоштовно передали у користування, а далі у приватну власність УПЦ (МП). >>
У міланській галереї Centro Brera в Італії, в понеділок 18 листопада, відкрили виставку українських мисткинь "Вицвілі кольори" (Colori Spenti). Експозиція представляє роботи художниць, що постраждали від російського вторгнення. >>
Виконано важливу частину заповіту активіста та розвідника 93 ОМБр «Холодний яр» Романа Ратушного. Загиблий герой заповів зі своїх бойових виплат підтримати Будинок-музей Тараса Шевченка. >>
«Українське радіо» 16 листопада святкує 100 років мовлення і День працівників радіо, телебачення та зв'язку України. >>
