Фінансові проблеми, відсутність сучасних тренувальних баз, тренерська чехарда — усе це не завадило фристайлу, а простіше кажучи — лижній акробатиці стати в нашій країні одним із провідних зимових видів спорту.
Напередодні олімпійського Турина—2006 провідний фахівець профільного міністерства натякнула кореспонденту «УМ», що у збірній не зовсім нормальна психологічна ситуація. Про проблеми домовилися поговорити потім. Утім потреба у відвертій розмові зникла сама собою, бо буквально за місяць до Турина збірну очолила Галина Досова — рівненський фахівець, якому вдалося зняти усі питання щодо «погоди в домі». За формальним підходом (тобто — за результатами), вона великого прориву не зробила. Після п'ятого місця нашої Шестерньової в Ліллехаммері—94, четвертого — Козаченко в Нагано—98, п'ятого — Кравчука в Солт-Лейк-Сіті—2002, дванадцяте місце Енвера Аблаєва в олімпійському Турині можна було б вважати провалом. Але... Цей вид спорту не позбавлений суб'єктивізму в суддівських оцінках, тому до результатів ставитися потрібно виважено.
Тренер гарний, ще б держава допомогла...
Галина Досова, нагадаємо, після 2002 року поїхала працювати в Білорусь, туди ж перебралася, змінивши громадянство, і провідна наша фристайлiстка Алла Цупер. Проте повернення Досової в Україну стало саме тим єдиним правильним рішенням, після якого з'явилася надія. За словами спортсменів, усі психологічні проблеми було знято відразу. Сьогодні суто професіональних проблем в українському фристайлі немає, хіба що прохання про адекватну матеріальну підтримку з боку держави.
Головний тренер покладає надії на завершення будівництва бази в Заросляку, а там виникають якісь затримки. Питається: чого можна вимагати від професіонала, якому не створюють належних умов для роботи? І все ж ми такий народ, який досягає мети всупереч проблемам. Свої амбіції українці відклали на Ванкувер—2010.
Пані Досова з перших кроків довела свою стратегічну спроможність, коли відстояла поїздку на Ігри—2006 молодих лижників-акробатів Абраменко, Волкової і Діденко саме з огляду на перспективу наступної Олімпіади. Цей післяолімпійській рік наставник збірної України присвятила не тривіальному здобуттю результатів, а становленню своїх кадрів. І призові місця учорашніх юніорів довели правильність такої стратегії, хоча, звичайно, до Ванкувера мають прогресувати й «аксакали».
У післяолімпійському сезоні потрібно було помітити, як працюють судді, чи готові вони сприймати складні комбінації, чи й надалі віддають перевагу чистому виконанню простих стрибків. Відверто кажучи, цей сезон не дав остаточної відповіді на ці питання, оскільки вмінням фристайлістів із колишнього СРСР протистоїть досить вагомий аргумент — у призери міжнародних змагань повинні потрапляти насамперед представники тих країн, які фінансують календар міжнародної федерації, проводячи всілякі «етапи» та «гран-прі». Росія це вже зрозуміла і починає подавати «заявки». Рухається в іміджевому плані і Білорусь. А ми? Ми зі своїми Карпатами могли б долучитися до цього «пирога», якби не приватизація гір на початку 90-х. Сьогодні бізнесмени починають розуміти привабливість володіння лижними базами міжнародного рівня, але лише починають. Результат, здається, в українців з'явиться лише тоді, коли ми хлібосольно приймемо низку етапів міжнародного календаря.
фристайлістам потрібне «покращення життя вже сьогодні»
За словами Галини Досової, арсенал стрибків у цьому сезоні, на початку шляху до Ванкувера-2010, суттєво не змінився. Наші конкуренти усе ті ж — американці, канадці та білоруси, якщо брати до уваги складність лижної акробатики. Нагадаємо, що наш Станіслав Кравчук у Турині чисто виконав у кваліфікації другий стрибок, а це було потрійне сальто з чотирма «гвинтами», але до фіналу не потрапив. Судді віддали перевагу іншим, за якимись лише їм зрозумілими стандартами. Та це, сподіваємося, можна буде перебороти надалі.
Найгірше — те, що наші майстри лижної акробатики не мають можливості відпрацьовувати свої трюки вдома. Скільки б не говорили фахівці про необхідність зміни профілю схилу в Заросляку для можливості виконувати потрійні сальто, там сприяти спортсменам не поспішають — туристи дорожчі. Неприваблива ця база для ризикованого фристайлу ще й тим, що у разі травми бідоласі доведеться їхати до найближчого медпункту за 25 км!
Питання сьогодні просто потрібно ставити руба — збирається держава долучатися до здобуття медалей Ванкувера-2010 чи ні? Це потрібно робити негайно, вкладаючи гроші у реконструкцію баз, бо обіцянням премій по 100 тисяч доларів безпосередньо перед Олімпіадою медаль у фристайлі не здобудеш. Підготовку потрібно починати заздалегідь. Ще три роки тому була ідея побудувати трамплін для фристайлу в Буковелі, але ж господарем землі там уже давно є не держава, а приватники. Проте мотивувати «власників гір», аби вкладали гроші у спорт, цілком під силу саме державним установам. До Ванкувера залишилося ще два повноцінних сезони — не запізнитися б.